18.10.1910 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Прошу вибачити, що я запізнив з відповідно; лист П. Професора прийшов в п’ятницю на Покрови, коли архів був замкнений, а в суботу і неділю, розуміється, також, так що я відібрав лист аж вчера вчора.

Передана львівська атестація моєї особи до того мене оголомшила, що я не то що, а навіть не спосібний в дальшій хвилі зміркувати, які саме мої дивацтва – поминувши мовчанку, яка ширшим кругам не могла бути відома, бо я жадним кругам, з виїмком Пана Професора, не був зобов’язаний ніякою кореспонденцією – викликали про мене того рода сплетні, що вони дійшли аж до відома Пана Професора, а мені придбали репутацію психопата і комічної фігури, очевидно, в тих кругах, в яких я досі обертався.

Як кажу, поки що зовсім не здаю собі справи з того, яких таких вчинків я допустився, що порушували б общественную тишину, чи якісь загальнійші загальніші інтереси, чи врешті колідували б з понятями поняттями честности чесності, моральности моральності, чи не знаю вже чого.

Все, що я можу тут зробити, то хиба хіба те, що приїхавши до Львова, я розвідаю про ті сплетні, і коли вони основані на якихсь моїх некоректних чи що поступках, то я готов давати всякі пояснення і оправдуватися, а коли ж вони безпідставні або оперті на якихсь фактах з мого чисто приватного житя життя – хоч, по моїй думці, і тут нічого кари гідного, мабуть, що нема – то я своєю чергою зажадаю таких же пояснень від тих, хто ті сплетні розпускає, а коли нарешті сплетні й комізм моєї фігури заснова[ні] на фактах, що мають своє жерело в моїй психопатії – а зачинаю вірити, що так дійсно є, бо свідомо нічого негарного я не зробив, а принаймні думаю, що не зробив – тоді, розуміється, мені не судиться, а хиба хіба лічитися чи ще що.

Одначе, як би там не було, раз за мною установилася така репутація, що краще б не було ніякої, то другу частину листа П. Професора вважаю лишень як об’яв найдальше посуненої поблажливости поблажливості і прихильности прихильності П. Професора до мене, за що я маю лишень почутє почуття глибокої вдячности вдячності, не можучи в даний момент нічим реальнійшим реальнішим бодай в части відповісти. Супроти сього вважаю не можливою і здіймаю мою бібліотечну кандидатуру, якої я ніколи не формулував формулював як якесь моє право – так з огляду на Пана Професора, як і добро самої інституції.

По щирости щирості кажучи, сидіти у Львові і займати посаду в бібліотеці, знаючи, що мене вважають другі (певне, теж з кругів канцелярії Н[аукового] т[оварист]ва) комічною фігурою – на се не позволяє мені й моя амбіція, котрої я ще не стратив, що б там про мене не говорили якісь незнані мої приятелі. Зрештою свідомість, що я находжусь під якимсь ганебним стовпом і становлю ціль для ріжних різних насмішок, позбавляла би мене змоги що-небудь робити, до якої я сяк-так дійшов. Тим більшою неможливостію було б для мене сидіти в Нар[однім] комітеті, раз, через те, що я не смів би туди показатися, а по-друге – яке ж я можу мати тепер значіннє значення, наколи мене вважають психопатом і т. д.?

NB. Вважаю своїм обов’язком так чи инакше інакше сповнити свої зобов’язання супр[от]и Т[оварист]ва і П. Професора. Гадаю, що навіть засівши де-небудь на селі, зможу скінчити свою роботу, бо вона в дальшій частині буде написана майже виключно на підставі документів, що в мене зібрані, як також пороблені найпотрібнійші найпотрібніші нотатки з літератури. Досі написаної частини моєї праці в такім вигляді, який вона тепер має, по-мойому, не можна друкувати, раз, через те, що вона не становить ніякої цілости цілості і для сього ще прийде з аркуш (т. є. до першої частини, що відноситься до торговельної політики), а по-друге, через те, що тут так з стилістичного, як і з редакцийного редакційного боку (укладу) треба дещо поправити – викинути, додати і т. д., бо знайдений потім матеріял матеріал вимагає сього.

Одначе посилаю її, лишивши трохи для себе, без чого я не міг би тут продовжати, – щоб П. Професор не подумали часом, що я збрехав, пишучи, буцімто в мене часть роботи написана. Посилаю теж 3 рецензії, а четверту про працю Строева «Бироновщина и Кабинет министров» знова знову-таки лишив у себе, бо в тих днях вийшла дальша частина сеї роботи, якої я ще не вспів прочитати. Або пришлю її незабаром, або вже з собою привезу. Час мого побуту скорочу до необхідного minimuma.

З глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 256 – 258 зв.).

Дату вказану за новим стилем, тому що лист адресувався до Львова. Це відповідь на лист Михайла Грушевського від 8 жовтня (25 вересня) 1910 р.

…на Покрови… – 14 (1) жовтня 1910 р.

…відібрав лист аж вчера вчора. – 17 (4) жовтня 1910 р.

Посилаю теж 3 рецензії, а четверту про працю Строєва «Бироновщина и кабинетъ министровъ»… – Йдеться про рецензії, які підготував І.Джиджора для V і VI книг «Записок» НТШ восени 1910 p.: Джиджора І. Рец. на публ.: Новомбергский Н. Слово и дело государевы: Материалы. – Томск, 1909. – Т. II; Веретенников В.И. История Тайной канцелярии петровского времени. – Харьков, 1910; Вяземский Б.Л., кн. Верховный Тайный Совет. – СПб., 1909 // ЗНТШ. – Львів, 1910. – Т. 97. – Кн. V – С. 205 – 208, 208 – 209; Джиджора I. Рец. на публ.: Строев В. Бироновщина и Кабинет министров: Очерк внутренней политики императрицы Анны. – М., 1909. – Ч. I (1730 – 1735 г.).; СПб., 1910. – Ч. II. – Вып. 1 // Там само. – Т. 98. – Кн. VI. – С. 178 – 182.

В останній з рецензій висвітлено політичну роль курляндського дворянина, фаворита російської імператриці Анни Іоанівни – Ернста Йогана Бірона (1690 – 1772). У ній рецензент наголошував на «ворожому» ставленні російського уряду до України, особливо в економічних справах (С. 181).

Рецензію на дослідження В.Строєва подав також М.Довнар-Запольський (Довнар-Запольский М. Рец. на публ.: В.Строев. Бироновщина и Кабинет министров: Очерк внутренней политики Императрицы Анны. Историческое исследование. – Ч. 1 – я (1730 – 1735).- М., 1909 // ЖМНП. – 1909. – С. 386 – 391). У РГАДА в Москві зберігається листування гетьмана Данила Апостола та його дружини Уляни (Юліанії) Апостол з Біроном за 1731 – 1735 pp. (ф. 11, оп. 1, д. 491, 10 л.). Див. також нові дослідження російської історіографії: Курукин И.В. Из истории складывания режима «бироновщины» [1720 – 1730 – ые гг.] // Отечеств. история. – 2003. – № 2. – С. 3 – 19; Його ж. Эпоха «дворских бурь»: Очерки политической истории послепетровской России, 1725 – 1762. – Рязань, 2003; Його ж. Бирон. – М., 2006. – (Жизнь замечат. людей: Сер. биогр.; Вып. 968).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 218 – 219.