2.04.1910 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Маю честь донести, що я майже вже тиждень перебуваю в Харкові. Переписати тут для мене не переписали нічого, з виїмком двох невеличких документів і то кепсько – з тої простої причини, що тут нема ніякого переписчика. Всі, дуже рідкі щоправда, відвідувачі тутешнього архіву мусять сами все їм потрібне переписувати, а більше того роблять виписки.

В самій річи речі цікаво, що до сього архіву мало коли хто заглядає – так принаймні можна думати по записній книжці і по тім, що в часі мого першого побуту і тепер нікого більше, крім мене, нема, хоч, як я тепер думаю, архів сей для XVIII в. (тільки для XVIII в.) інтересний і московські архіви не у всім його можуть заступити – очевидно що[до] внутрішних справ України.

Та зате він справді, коли не в варварськім, то в дуже примітивнім стані; описі чорт знає які і коли роблені – десь ще в початках XIX ст., одно слово: все попереплутане, перемішане. Найгірше все ж таки те, що нема переписувачів.

Поки що я був в Багалія в його кабінеті в університетськім будинку. Приняв мене дуже чемно, а в архіві наказав держати мене на правах найбільшого упривілєйовання упривілеювання. Для мене тут для моєї теми далеко більше і то цікавого матеріялу матеріалу, ніж я думав, а то через те, що за першим разом я не звертав уваги на справу, котрою тепер займаюся. Боюся, що мені прийдеться тут довше посидіти, і все-таки не використаю усього, що можна було б.

Був я у Міхновського, який просив мене на неділю на обід. Нічого собі панок; живе у роскішній розкішній кватирі квартирі з якоюсь «небогою», мабуть «вольно-определяющейся», чи то пак «вольно-слушательницею» университета. При тім всім Махновський – я боюся – лишень другий екземпляр мого приятеля Бородая. Я пробував про дещо говорити з ним, але сумніваюся, чи загалом можна з ним що-небудь зробити.

Зате я познайомився з кількома молодшими, далеко кращими. Ага! Багалій тепер в клопотах: в тих днях студентська сходка винесла резолюцію з «порицанием» йому і решті начальства за те, що не реагував на нападки Пуришкевича. Як чути, Б[агалі]й носиться з думкою резигнації з ректорства. Буваю часто в нашій книгарні, котра, до річи речі, находиться на не особливо відповідній улиці, кажуть, що діло йде, а я сам бачу, що туди часто заходять люде люди за книжками, очевидно українці.

Тутешній управитель жалується на київську книгарню, що дуже несправно посилає книжки, через що відбиває покупців від сеї книгарні. Мені навіть наводили кілька конкретних випадків, але, розуміється, не вдавався близше ближче в сю справу, не маючи ніякої повновласти повновласті, та й загалом я думаю, що ліпше було б, коли б в сю справу вглянув Павло Пилипович, бо скілько можна міркувати, управитель київської книгарні не всі жадання і заміри тутешньої книгарні доводить до відома Пав[ла] Пилип[овича].

Поза тим ніде більше не був ще і ні з ким більше не бачився.

Коли що буде – напишу.

Прошу передати мій поклін Пані.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 1 – 3).

…я майже вже тиждень перебуваю в Харкові. – На засіданні Археографічної комісії НТШ 27 грудня 1909 р. М.Грушевський повідомив, що для «Жерел» готуються до друку збірки матеріалів, над якими працюють М.Грушевський, О.Грушевський, І.Джиджора, І.Кревецький та С.Томашівський. Для копіювання документів і архівних «подорожей» було виділено кредити для І.Джиджори та С.Томашівського (Хроніка НТШ. – Львів, 1909. – Ч. 40. – С. 17 – 18). На студії до Харкова І.Джиджора виїхав 15 березня (ст. ст.) 1910 р., про що свідчить запис у щоденнику М.Грушевського: «Вирядив сьогодні Джиджору» (Щоденник М.Грушевського за 1910 р. / Вступ, публікація та примітки І.Гирича, О.Тодійчук // Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 109).

Був я у Міхновського, який просив мене на неділю на обід. – Лист-запрошення М.Міхновського зберігається: ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2316, арк. 127. Його короткий зміст такий:

«Високоповажаний Пане Добродію! Отже прошу Вас не забути, що завтра у неділю, 21 березня, о 1 годині, точно, я сподіваюсь Вас бачити в моїй господі, щоб укупі пообідати. Був би дуже огірчений, коли б добродій до мене не завитав завітав. З щирим поважанням М.Міхновський. Адреса: Михайлівська ул., № 7. Пишу в українській книгарні, а через те на клапті поганого паперу. Вибачте ласкаво».

…в нашій книгарні, котра, до річи, находиться на не особливо відповідній улиці… – Харківська філія книгарні НТШ була відкрита 1 вересня 1909 р. організаційними заходами завідувача київської контори та книгарні ЛНВ Ю.Тищенка (Сірого). Див. коментар до листа М.Грушевського до І.Джиджори від 7 – 8 жовтня (24 – 25 вересня) 1909 р.

У своїх листах до М.Грушевського він пояснював причини, чому книгарню довелося розмістити на «не особливо відповідній улиці»:

«Учора з 10 і до 5 вечора ходив і шукав підходящого місця для книгарні. Помешкання взагалі страшенно дорогі, і на головних улицях поки що нічого й гадати відкрити склеп. Другостепенні улиці єсть досить порядні і багаті рухом, але також дорого. 40 – 50 рублів склепик і кімната» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 582, с. 179).

З цієї причини у перший рік книгарня працювала на «другостепенній» вулиці Рибній, 25 (на цю адресу посилав іноді свої листи М.Грушевський до І.Джиджори під час його археографічної експедиції у 1909 p.). Через рік була перенесена до будинку Харківської громадської бібліотеки у Петровському провулку. Там вона проіснувала як власність НТШ до середини 1915 p., під час Першої світової війни, коли закрилася київська книгарня, її викупило видавництво «Дзвін». Ліквідована більшовицькою владою. Офіційно харківська книгарня була оформлена на Кузьму Якимовича Безкровного, її фактичним завідувачем був Степан Луценко.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 202 – 203.