23.08.1907 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

З Тарасенком я вже говорив про те, чи не став би він у нас за конторщика, помогаючи помагаючи притім робити коректу, словом робити, що треба буде. Він згоден, та й роботи не боїться, тільки ж нова трудність виходить: він знає якесь місце в «общественном собрании» і там платять йому, як він каже, 35 руб., а друге те, що він просто заявив, що до коректи не знати чи придасться, бо «граматики не вміє». Се останнє ще не велика біда, правопись він сяк-так знає, а зрештою підучив би ся, а притім робив би тільки першу коректу після рукопису, до чого граматики не так-то доконче й треба, але що робити з тою пенсією – 35 руб., якої він жадає. Чи дати йому тільки, чи ні і шукати когось дешевшого? Зрештою Тарасенко поза тим неприличним жаданнєм жаданням 35 рублів показує велику охоту вступити до нас на службу і то на довший час; се, як каже, було б йому по душі. Прошу рішити сю справу, бо я не міг самовільно назначати більшу платню, як було призначено.

«Раду» оштрафовано знова знову на 100 руб. за статю статтю «Ще пояснення» (Гехтера) в 174 н[оме]рі, а поледва чи не влетить їй ще що за статю статтю про «професіональні союзи». Принаймні губернатор сердився за ню неї і казав дати докази на те, що там написано (теж Гехтером) – Павловському, який ходив проситися, щоб кару відмінено або бодай зменшено. Якщо Гехтер потрапить фактами доказати те, про що писано в статі статті за «проф[есіональні] спілки», то, може, і за сю статю статтю кара буде зменшена. Зрештою і ся статя стаття, як показалось, не має фактичної підстави. Як показується, то циркулярі циркуляри, показувані мені Опатовським, дають себе знова знову знати і підживляють «обязательныя постановления», бо одночасно з «Радою» оштрафовано і «К[иевскую] мысль» на 300 руб. Треба, значить, пильнуватися.

Сегодня Сьогодні післано послано П. Проф. між иншим іншим «Киевскую искру», – прошу звернути увагу на ілюстрацію «Проф. Грушевский и киевлянинские охранители». Сам факт поміщення ілюстрації, композиція і слова добрі, тільки, так сказати, портрет П. Проф. невдатний. Тут тим тішаться, а ще й добродушна втіха – розуміється, така невинна собі втіха підначальних – що, мовляв, і «самого» намалювали. Бо треба знати, що в «Раді» в редакцийному редакційному жаргоні П. Професора не називають ані по імени імені, ані професором, а тільки «сам» – в значінню значенні найвисшого найвищого начальства. Перепрашаю Перепрошую за сю дурницю, але я так припадково навів се для характеристики настрою редакцийного редакційного кружка.

Зрештою нічого на разі цікавішого не можу подати, бо нічого в тім часі не сталося.

В сій книжці «України» має появитися дуже остра, навіть чи не лайлива рецензія Петлюри на Грінченка «Перед широким сьвітом світом».

По Марковичці осталась якась літературна спадщина, і, мабуть, є дещо на українській мові. Я так принаймні чув. Її чоловік писав до Науменка чи, властиво, в редакцію «Киевской старини», бо Науменка він не знає навіть, що треба постаратися, аби українське громадянство (а сам він Stock-москаль) постаралося, щоби покійницю поховано біля могили Шевченка. Претензії…

Очікую відповіди відповіді П. Проф., що робити з статею статтею Матушевського і Лозинського.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів. Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 126 – 127 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

«Раду» оштрафовано знова знову на 100 руб. за етапно «Ще пояснення» (Гехтера) в 174 н[оме]рі… – Копія постанови київського губернатора Ігнатьєва від 7 серпня (ст. ст.) 1907 р. про штраф зберігається: Там само, ф. 295, оп. 1, спр. 51, арк. 12 – 12 зв. Стаття М.Гехтера «Ще одно «пояснення» опублікована 1 серпня 1907 р. (без підпису). У статті йшлося про «пояснення», дане Міністерством внутрішніх справ міському голові Москви, за яким практично всі московські робітники (бл. 40 000) позбавлялися виборчого права, оскільки не мали майнового цензу, який згідно зі статтею 42 «Положення про вибори в Державну думу» це право забезпечував.

…прошу звернути увагу на ілюстрацію «Проф. Грушевский и киевлянинские охранители». – Карикатура на М.Грушевського опублікована в рубриці «Киевская жизнь в шаржах и карикатурах» (Киевская искра. – 1907. – 9 августа. – № 18. – С. 137). На карикатурі ліворуч зображено чоловіка в капелюсі з люлькою та книжкою під назвою «Історія України-Руси», праворуч – собачу буду з написом «Киевлянин» та трьома псами і трьома кістками («крамола», «польский вопрос», «еврейский вопрос») поруч. Під карикатурою підпис: «Быть маленьким и нападать на большого – это имеет свою приятность» (Из Виктора Гюго). Вміщення карикатури в ліберальній газеті «Киевская искра» стало своєрідною відповіддю на злостиві нападки «Киевлянина» на М.Грушевського та український рух, про які постійно інформував професора І.Джиджора.

В сій книжці «України» має появитися дуже остра, навіть чи не лайлива рецензія Петлюри на Грінченка «Перед широким сьвітом світом». – Див.: Петлюра С. Грінченко Б. Перед широким світом. У Києві. 1907. стор. 317 // Україна. – 1907. – Т. III. – Кн. 1 – 2. – С. 237 – 246.

По Марковичці осталась якась літературна спадщина… – Після смерті Марка Вовчка (10 серпня (н. ст.) 1907 р.) її син, Б.Маркович, довірив В.Доманицькому упорядкувати архів покійної матері. На основі рукописів письменниці літературознавець здійснив низку публікацій її творів, не виданих за життя, та підготував грунтовні дослідження, які поклали край спекуляціям про авторство «Народних оповідань» Марка Вовчка.

Див.: Доманицький В. Марія Олександрівна Маркович – авторка «Народних оповідань» // ЛНВ. – 1908. – Т. XLI. – С. 48 – 75; Його ж. Авторство Марка Вовчка // ЗНТШ. – 1908. – Т. LXXXIV. – Кн. IV. – С. 111 – 171. Питання підготовки творів до друку обговорювалося у листуванні М.Грушевського з В.Доманицьким (Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 1997. – Т. І / Ред. Л.Винар; упоряд. Г.Бурлака. – С. 205 – 212; Там само. – Т. III / Ред. Л.Винар; упоряд. Г.Бурлака, Н. Лисенко. – С. 359 – 391).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 130 – 131.