22.03.1907 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Що будемо робити з книжкою? Вже тепер напевне можна сказати, що матеріял матеріал, для неї призначений, не поміститься. Особливо довга випала стаття Матушевського – щонайменьше щонайменше аркуш друку. Він давав усе частинами, а я знов передавав в друкарню, і вийшло таке, що першої частини не можна було скорочувати, не знаючи, кілько скільки дальше випаде, а потім останньої теж не можна було скоротити, бо була б страшенно нерівна стаття. А як на огляд – то аркуш друку все-таки забагато. Прийдеться щось викидати, тільки щоби не з того, що вже зложено, бо через те книжка значно припізниться. Нині Сидоряк напише, кільки зложено, а кільки місця ще остається. Менше-більше виходить 40 ст[орін] на «Укр[аїнські] теми», «З австр[ійської] України», бібліографію, оголошення і т. д.

Про контору нема що богато багато писати; прошу тільки натиснуть на п. Квасницького, щоби вже раз вислав переводи і оголошення до передплатників «Н[ової] гр[омади]», бо я ніяк не можу допроситися. А сам за коректами не маю часу. Зрештою не знаю, як П. Професор на се дивляться, бо ще П. Професор мені нічого не сказали на попередні мої листи в тій справі.

Єфремов огляду вже не дасть, а Євген Харлампович про другу його статю статтю «Тиждень серед запасних» не дуже похвально висказався. Каже – нудна, а до того ще й деякі місця треба вичеркнути. Може б, її до сеї книжки не давати? Й так місця нема.

Передплата йде, а крім того зачинають до нас зголошуватися за книжками, а одеська «Просвіта», впоминаючися за книжками, які давнійше давніше замовили і те замовленнє замовлення послано давно до Львова, – пише, що попит на галицькі книжки великий.

Українські «посідаючі класси класи», як ось пани та підпанки, дуже невдоволені «Радою», котра, на їх думку, стала підпирати тільки «голоту» (так і сказано), а не тих, котрі, дякуючи свому матеріальному положенню, тільки одні можуть піддержувать українську культуру, науку і т. д., а через напрямок «Ради» не хотять розв’язувати своїх «кошельків». Через те вони хотіли б закладати свою часопись і не поскупились би грішми. Їх є багато – тільки нема кому стати на чолі тих капіталістів та дати їм організацію й команду. От вони хотіли б, щоб Проф. Грушевський взявся за сю справу, бо другого нема на Україні, хто би міг се зробити.

Таке мені детально виложив в «імени імені многих» панів лівобічної Укр[аїни], які його і вислали в тій справі до Києва – sui generis український чорносотенець (як мені говорено) Шелухін, управитель Музея Тарновського. За плечима Шелухіна стоїть головно його дядько чи що, Демченко… Я очевидно признав йому, що організатора поза Проф. Груш[евським] вони не мають, але про думки П. Проф. в сій справі і т. д. не вважав потрібним що-будь говорити. Relata referro.

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 32 – 33 зв.).

… «Укр[аїнські] теми»… – Йдеться про публікацію М.Грушевського «На українські теми. «О любви любві к отечеству и народной гордости» (ЛНВ. – 1907. – Т. 37. – Кн. III. – С. 497 – 505).

… «З австр[ійської] України»… – Йдеться про огляд М.Лозинського «З австрійської України. З боротьби за український університет у Львові» (Там само. – С. 527 – 536).

Євген Харлампович про другу його статю статтю «Тиждень серед запасних»… – Незважаючи на думку Є.Чикаленка, ця стаття, а власне спомини С.Єфремова, була опублікована в ЛНВ під назвою «З недавнього минулого» (Там само. – Т. 38. – Кн. V – С. 206 – 224).

За плечима Шелухіна стоїть головно його дядько чи що, Демченко… – Найвірогідніше, йдеться про громадського діяча-українофіла, дядька братів Сергія та Андрія Шелухіних Демченка Якова Григоровича. За його листуванням з небожем Сергієм Шелухіним встановлено, що він підготував низку статей та брошур публіцистичного характеру, зокрема «Правда об украинофильстве», в якій подав «доказательства старшинства малорусского наречия перед великорусским».

Ймовірно, думка про видання газети, згаданої у даному листі І.Джиджори, панувала в колі оточення Якова Григоровича. Так, один невідомий кореспондент звертався до нього: «Сергій казав, що «Рада» на той год уже не буде виходить через банкротство. Чи не взявся б ти за газету с консервативним направлением» (ІР НБУВ, ф. XI, № 3621). Ця нереалізована ідея, певно, не полишала Я.Демченка, і пізніше він підкидає її небожу, Сергієві Шелухіну:

«Велика потреба нам выдавать монархычеську (праву) газету, хоть хоч недильну, по-украинськи и по-руськи, а то укр[аинським] консерваторам никуда прытулитыся, а такых, певно, буде бильше, як демократов. Може бы, ты згодывся выдавать недильну газету» (ІР НБУВ, ф. XI, № 901; лист від 5 січня 1912 р.).

Відомі також факти звернення до Я.Демченка за коштами на видання українських та ліберальних російських газет.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 72 – 73.