«Владико, Владико…»

Михайло Грушевський

Владико, Владико, невже ж на погибель собі я живу? Так хочеться правди, так хочеться праці, не слави, не втіхи, а тільки пройти б свій вік сином правди, і в сяєві правди нарешті втопитись в тім морі безкраїм. Так хтів би я жить і ходить перед Богом, приваблює серце чудовий вінок, чудовий трояк той добра, краси, правди – невже ж поривання оці – все мара? Умом озирати дивну гармонію світа і чути душею добра красоту, і в чистій довічній красі дивитись, – невже ж мара все і мрія дурна? Невже ж бридкі тільки вигадки плоті, аби жирувати без впину свій вік, і совість, і розум на вік затлумити, й себе на скотину яку обманути? Хай сего не буде! Владико мій добрий, не кидай мене на шляху, не цурайсь, нехай од Тебе вдача ця не одлучить, а ближче мене до Тебе приведе! Амінь.

Примітки

Перша публікація – як складова щоденникового запису від 25 вересня 1888 p.: Грушевський М. С. Щоденник (1888–1894 рр.)… – С. 20.

Подається за першою публікацією.

Це один із нечисленних прикладів ритмізованої прози у творчій спадщині М.Грушевського.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 362.