Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

22.12.1913 р. До І. Джиджори

Київ 9/ХІІ.913

Варіанти тексту

Дорогі!

В преддень переддень виїзду Чикаленка тільки що одержав примірники «В обороні правди». Жалко, що Ви не прислали на перегляд перед друком, як я Вас просив! Ну та вже пропало! В виступах Ваших на заг[альних] зборах порозумівайтеся з Чикаленком і координуйтеся з його лінією. Я вважав би за краще, щоб Ви, Іване Миколаєвичу, і Мик[ола] Осипович виступали на зборах як інформатори, коли ходить о фактичне виясненнє вияснення якоїсь справи, а більш програмні виступлення вели иньші інші люде люди.

Познайомте Чикаленка й ин[ших] д[обродіїв] з справами Спілки, Акад[емічного] дома і Тов[ариства] прихильників. Лаврів, як, може, Ви знаєте, виїздить, на його місце посилають Сироїда.

Ваш М.Грушев[ський]

Михайлу Хоркавому прошу сказати, що я його лист дістав, але не можу сповнити його просьби (він просив позичити грошей, але Ви про се йому не дорікайте нічого).


Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 265, арк. 69 – 69 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

…тільки що одержав примірники «В обороні правди». – Брошуру разом з коротким листом надіслав М.Грушевському М.Федюшка (Євшан). Найвірогідніше, той недатований лист відправлений зі Львова не пізніше 21 (8) грудня 1913 р., отже, є надзвичайно важливим свідченням щодо з’ясування дати виходу в світ брошури «В обороні правди». У ньому, зокрема, йшлося:

«Пишу з друкарні, зараз несу на почту пошту брошуру. Вже зовсім готова, і вишлемо її в понеділок на провінцію, а відтак львівським членам. Хотів Вам вислати вчора бодай коректурну відбитку, але ще не було готової. З Ів[аном] Мик[олаєвичем] робимо, що можна» (Там само, спр. 800, арк. 85).

Брошуру відразу ж було обговорено на зібранні київських членів НТШ, особливо в колі тих, хто мав намір виїхати до Львова. Вже 10 грудня (ст. ст.) 1913 р. М.П.Василенко писав:

«Прочитав «В обороні правди». Мені здається, що написана брошюра брошура дуже «убедительно» і зробить великий вплив. Треба тільки, щоб вона була скорійше скоріше розповсюджена. Обов’язково дістаньте мені примірник, коли не пришлють мені. Трохи довгенька брошюра брошура – це мінус, але факти інтересні і говорять за себе» (Василенко М.П. Вибрані твори: У 3 т. – К., 2008. – Т 3: Спогади. Щоденники. Листування / Упоряд. І.Б.Усенко, Т.І.Бондарук, А.Ю.Іванова, Є.В.Ромінський. – С. 406 – 418).

Лаврів, як, може, Ви знаєте, виїздить… – Ю.Тищенко (Сірий) за рекомендацією М.Грушевського працював у Києві завідувачем контори, редакції та книгарні ЛНВ під прізвищем Павла Пилиповича Лаврова, змінивши у вересні 1907 р. на цій посаді І.Джиджору. Про згадані у листі обставини писав так:

«Моя активна праця на книгарському полі тривала від 1907 року до кінця 1913-го, тобто шість років. У 1913 році про моє псевдоавстрійське походження знало вже більше людей, ніж треба. А після певних попереджень було видно, що надалі лишатися мені в Києві небезпечно. По нараді з М. С. Грушевським я вирішив принаймні на деякий час залишити Київ. […]

Перед самими Різдвяними святами я виїхав з України як австрійський громадянин, за пашпортом паспортом Лаврова, а вже по трьох чи чотирьох днях після мого виїзду в книгарні ЛНВ з’явилася царська жандармерія з ордером, по якому мали мене заарештувати як небезпечного політичного злочинця. Про це я довідався, вже перебуваючи у Львові. Не спиняючися надовго у Львові, виїхав я до США» (Тищенко Ю. Книгарні «Літературно-наукового вісника» на Наддніпрянщині в 1907 – 13 pp. (Спогад) // Науковий збірник (Українська Вільна Академія Наук у США). – Нью-Йорк, 1953. – С. 125 – 126).

Див. також: Тищенко (Сірий) Ю. З моїх зустрічей: Спогади / Упоряд. О.Сидоренко, Н.Сидоренко. Передм. М.Шудрі. – К., 1997. За листами Ю.Тищенка (Сірого) до М.Грушевського цього періоду відомо, що спочатку він виїхав до Парижа, а вже звідти до Америки (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 789, арк. 1 – 3 зв.).

…на його місце посилають Сироїда. – Йдеться про старшого помічника завідувача книгарні НТШ у Львові Осипа Михайловича Сироїда. Обіймав цю посаду у 1905 – 1913 pp. (Хроніка НТШ. – Львів, 1906. – Ч. 25. – С. 27; Львів, 1907. – Ч. 29. – С. 29; Львів, 1908. – Ч. 33. – С. 33; Львів, 1909. – Ч. 37. – С. 37; Львів, 1910. – Ч. 41. – С.43; Львів, 1911. – Ч.45. – С. 37; Львів, 1912. – Ч. 49. – С. 41; Львів, 1913. – Ч. 53. – С. 33; Львів, 1914. – Ч. 57. – С. 33). 17 грудня 1913 р. на засіданні Виділу було ухвалено:

«Наслідком просьби управителя книгарні в Київі Києві Лаврова о відпустку, рішено вислати до Київа Києва помічника книгарні О.Сироїда» (Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 56. – С. 8).

М.Грушевський характеризував його як людину «трохи без ініціативи, але солідний і діло знає» (цит. за: Мельник О. Листи Леопольда Будая як джерело до вивчення науково-організаційної та видавничої діяльності Михайла Грушевського (1907 – 1912) // Український археографічний щорічник. – Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 618). Сам же Ю.Тищенко (Сірий), якого заступив О.Сироїд, згадував, що на початку літа 1915 р.

«з Києва надійшли відомости відомості, що тамтешня книгарня «Літературно-наукового вісника» через недбальство чи невміння присланого зі Львова працівника Йосипа Сироїда вкрай занепала» (Тищенко (Сірий) Ю. Володимир Винниченко //Його ж. З моїх зустрічей: Спогади. – С. 70).

У цих же спогадах Ю.Тищенко (Сірий) писав, що «згодом про Сироїда ходила недобра слава як про співробітника «охранки» в Києві» (Там само. – С. 72). Матеріалів на підтвердження чи спростування цих чуток не виявлено. Пізніші відомості про О.Сироїда виявлено в листі В.Дорошенка до Ю.Тищенка (Сірого) від 9 липня 1925 р., в якому йдеться про його службу в одній з кооперативних установ Львова (ЦДАВО України, ф. 3803, оп. 1, спр. 49, арк. 214 зв.).

Михайлу Хоркавому прошу сказати, що я його лист дістав… – Згаданий лист кур’єра канцелярії та бібліотеки НТШ Михайла Хоркавого від 9 грудня (н. ст.) 1913 р. зберігається в ЦДІАК України (ф. 1235, спр. 871, арк. 313 – 314). У ньому він звертався до Михайла та Марії Грушевських з проханням позичити «дві тисячі гульденів щонайменше [на] два-три літа». Певної причини, що спонукала до цього, не називав, а лише наголошував, що просить «поратовати в великій біді, котра мене припроваджує до крайной крайньої розпуки». Наприкінці листа просив відповісти та вибачався: «Коли я справив прикрість, то прошу уклінно мені дарувати і нікому не спімнути про мій лист».

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 278 – 279.