«Коли гармати говорили, муза Кліо не мовчала»
Мирон Капраль, Андрій Фелонюк
Наукова та науково-популярна спадщина
М.Грушевського (1917-1923)
В історичній творчості М.Грушевського доба української революції та період еміграції до часу повернення в Україну в 1924 р. дослідники вважають відносно малопродуктивним, принаймні за кількісними показниками виданих праць порівняно з іншими періодами його творчості. Справді, обставини революційного та емігрантського життя мало сприяли написанню праць, особливо наукових. За невеликим винятком («Початки громадянства. Генетична соціологія»; «Історія української літератури»), автор їх писав або збирав матеріали до них ще в дореволюційні роки.
На наукову продуктивність М.Грушевського вплинули незалежні від волі вченого події воєнного й революційного періоду. Під час повернення із заслання у Москві до Києва в ніч з 11 на 12 березня 1917 р. раптово загорівся вагон, у якому їхав М.Грушевський і, як сумний наслідок, – учений втратив рукописи та книги, які віз із собою [1]. З палаючого поїзда М.Грушевському майже нічого не вдалося врятувати. Під час ревізії знищеного історик скрушно писав: «Багато згоріло… рукописи, книги, найпотрібніші, що я взяв з собою, вся одежина і білизна, і та колекція стародруків, що я збирав у Москві, – дуже в тих роках в них я кохався» [2]. Але для рукописної та книжкової спадщини Великого Українця найважчий удар був завданий через рік. У січні 1918 p., під час обстрілу Києва більшовицькими військами під командуванням Михайла Муравйова, повністю згорів будинок історика по вул. Паньківській, 9, вогонь знищив науковий та мистецький архів, листування тощо [3]. За словами М.Грушевського:
«Кільканадцять запальних знарядів, що влетіли один за другим до нашого помешкання й сусідніх, за кілька мінут обернули в одно вогнище весь дім. Згоріли мої рукописи й матеріали, бібліотека і переписка, колекції українських старинностей, що збирав я стільки літ, збірки килимів, вишивок, зброї, посуди, порцеляни, фаянсу, окрас, меблів, малюнків» [4].
У тому ж 1918 р. перестав виходити часопис «Україна» і фактично припинилася плідна дореволюційна творчість М.Грушевського як рецензента багатьох українознавчих праць, яка могла відродитися лише після відновлення виходу цього часопису в 1924 р.
Ми знаємо М.Грушевського у 1917 – 1923 pp. більше як публіциста, ніж науковця [5]. Але незважаючи на державотворчу і політичну діяльність як голови Української Центральної Ради, керівника Української партії соціалістів-революціонерів, М.Грушевський розгорнув у революційний період неймовірну для того часу діяльність з видання науково-популярних робіт з історії України та всесвітньої історії. Ось далеко не повний перелік праць ученого: «Всесвітня історія в короткім огляді» у VI частинах (К., 1917 – 1918), доведена до кінця XIX ст. (VII частина була проанансована, але не вийшла друком); «Старинна історія. Античний світ» (К., 1918), «Середні віки Европи» (К., 1918); «Ілюстрована історія України» (К., 1918 – чотири видання), доповнена подіями Першої світової війни та часу революції. Над шкільними підручниками М.Грушевський почав працювати у лютому 1919 р. в Кам’янці-Подільському і дуже швидко у прифронтовому місті видав друком підручник «Історія України: Прилажена до програми вищих початкових шкіл і низших клясів шкіл середніх» (Кам’янець на Поділлю, 1919).
Тоді ж М. Грушевський перевидає кілька популярних праць попереднього періоду, напр., «Про старі часи на Україні. Коротка історія України» (К., 1917 – три видання; К., 1918; К., 1919 – два видання); «Про українську мову й українську школу» (К., 1917); «Культурно-національний рух на Україні в XVI – XVII віці» (Відень, 1919) та ін. У київській приватній друкарні Петра Барського та в друкарні Української Центральної Ради вийшло кілька збірників наукових і науково-популярних статей: «З політичного життя старої України: Розвідки, статті, промови» (К., 1917); «Студії з економічної історії України. Економічний і соціальний перелом XV – XVII вв.: Господарство польського магната на Задніпров’ю» (К., 1918).
У своїй автобіографії 1926 р. М.Грушевський писав про матеріальну скруту в той час, коли
«…друкував також популярно-наукові річи… та передруковував свої давніші писання новими виданнями. Робив се не тільки з огляду на вимоги моменту, але і для заробітку, бо стратив всі инші джерела своїх прибутків і жив виключно літературним заробітком, бо праця в Ц[ентральній] Раді ніякого доходу не давала» [6].
За спогадами сучасників, голова Української Центральної Ради з подиву гідною працездатністю, вправністю та спритністю вів її засідання, одночасно правлячи на них коректу своїх видань. За словами очевидця секретаря Центральної Ради Михайла Єремієва, М.Грушевський «…часто, уважно проводячи засідання, він, в той же час, писав резолюції, які мав предложити на закінчення дебатів, а ще частіше він правив коректи своїх численних писань, які мені надсилав для передачі йому директор нашої друкарні» [7].
Зрозуміло, що не все вдалося зреалізувати з задуманого до видання та вже проанонсованого за тодішньою видавничою практикою на форзацах книг. Також у видавничій хроніці критико-бібліографічного часопису «Книгар» за 1917 – 1918 pp. анонсувалися видання М. Грушевського, плановані видавництвами до друку. Так, у третьому числі «Книгаря» (листопад 1917 р.) подано:
«Видавництво проф. М.Грушевського у Київі друкує й має незабаром випустити такі книжки: «Студії з економічної історії України», «Економічний і соціальний перелом XV – XVII вв.», «З старого і нового» (Байда-Вишневецький в поезії й історії, Мазепинець, Про що мріяли наші діди й ин.), «Ярослав Осмомисл» і «Хмельницький в Переяславі», історичні образи (неопубліковані, писані в 1915 – 1916 pp.), «Великі українські революціонери – (Кирило-Мефодієвське братство»)» [8].
Уже видавнича хроніка березневого числа «Книгаря» повідомляла про видання, окрім цієї збірки, ще нових книг:
«Видавництво проф. М.Грушевського у Київі друкує статті, промови й замітки того ж автора під назвою «З старого і нового» і його книжку «Під хмарою стоячою» (з українського життя). Готується до друку книга М.Грушевського – «Розвідки й причинки до української історії»» [9].
У решти числах журналу відсутні згадки про збірник «З старого і нового», але натомість у липні 1918 р. сказано: «М.Грушевський готує до друку такі свої книжки: «Всесвітня історія в короткім огляді» ч. V і «З історії українознавства і національного усвідомлення (Українознавство XIX в., Українська історіографія, М.Костомаров, В.Антонович, Ол.Лазаревський й инш.)»» [10]. Проте через фінансові труднощі і несприятливу політичну ситуацію (прихід до влади Павла Скоропадського) видання історичної тематики «З старого і нового», «Розвідки й причинки до української історії» та «З історії українознавства і національного усвідомлення» не надруковано.
У січні 1918 р. на форзацах виданих праць М.Грушевського рекламувався вихід у світ його статей під назвою «З старого і нового». Поряд з відомими статтями вченого до нього мали увійти нові розвідки: «Мазепинець 1820-х pp.», «Про що мріяли наші діди». Втім, цей задум не був втілений у дійсність, хоча видавець писав в анонсі до цього видання: «друкується». Надалі статті під такими назвами не вийшли друком, що дає змогу зробити висновок про їх втрату в друкарні у цей буремний час.
Подібна доля спіткала й статтю М.Грушевського «Огляд українського питання з історичного становища», що була написана у травні-червні 1916 р. до двотомного «Сборника украинской литературы», упорядкованого російським письменником Максимом Горьким. М.Горький запропонував М.Грушевському написати статтю про історію українського питання у Росії, очевидно, на початку лютого 1916 р., так як у листі історика, надісланого письменнику з Казані 5 лютого цього року, він зазначав: «Я із задоволенням візьмуся за роботу для планованого збірника» [11]. Статтю М.Грушевський надіслав до редакції видання 27 (14) липня 1916 р., про що написав С.Єфремову, який попередньо ознайомився з рукописом статті та висловив свої міркування: «Рукопись і Ваші замітки, Високоповажаний Сергій Олександрович, я, спасибі Вам, одержав, і сьогодня рукопись відослав до ред[акції], прийнявши під увагу замітки» [12]. Збірник планували надрукувати в московському видавництві «Парус», однак у зв’язку з революційними подіями 1917 р. задум не здійснився [13].
Через згадані події у Росії не вийшов у світ інший спільний проект М.Грушевського та М.Горького з 1916 p. – збірник статей «Украина и Россия в их духовной жизни». Ідею підготувати книгу про українсько-російські відносини в історичній ретроспективі М.Горький запропонував для М.Грушевського в листі від 9 серпня 1916 р. [14] Як випливає з цього листа, саме стаття М.Грушевського про історію українського питання у Росії наштовхнула письменника на думку актуалізувати стару ідею підготовки книги про спільні і відмінні національні риси українців і росіян, обговорену ще до війни із Михайлом Коцюбинським та Томашем Масариком.
«Засим прошу разрешения поделиться с Вами мыслью, которая, на мой взгляд, – писав М.Горький, – давно требует реализации и которая ныне очень укреплена и оживлена Вашею солидною статьей. Я уверен, что необходимо написать книгу на тему: «Украина и Россия в их духовной жизни» – исследование и выяснение тех различий, которые, несомненно, лежат в основе психики украинца и великоросса, Вы на 3-й стр[анице] Вашей статьи мимоходом признаете важность этой темы…» [15].
Згодом, 17 серпня, з Казані М.Грушевський писав до брата Олександра: «Горький написав, проектуючи збірник «Укр[аина] и Москва в их (?) дух[овной] (?) жизни», щоб я взяв редакцію. Я на редакцію не охочуся, ідеї спочуваю, хоч і в зміненій формі і гарячо заохочую» [16]. Однак все ж таки М.Грушевський взявся за редакційну роботу над цією книгою. Восени 1916 і взимку 1917 р. він активно підшуковував авторів майбутнього видання, склав його програму [17]. На початку 1917 р. на зустрічі у помешканні українського журналіста і громадського діяча Олександра Саліковського, за участю М.Горького, домовлено, що редакційну роботу бере на себе М.Грушевський, а видання книги – М.Горький, останній мав також фігурувати як другий редактор. Окрім цього, розділено тематику статей між кількома українськими і російськими вченими: Сергієм Єфремовим (література), Агатангелом Кримським (мова), Олександром Лотоцьким (релігія), Сергієм Мельгуновим (релігія), Вадимом Щербаківським (мистецтво) та іншими [18]. За програмою збірника, також передбачалася стаття М.Грушевського на історичну тематику. У листі до С.Єфремова від 24 (11) листопада 1916 р. він писав: «Я буду м[а]б[уть] писати про «Две рус[ские] <…>« й иньші проби паралельн[их] характеристик Укр[аїни] і Московщ[ини], треба б мині до сього Антоновича «Три національні] типи» (з «Правди») і Баштового «Укр[аїна] в літературних назвах»» [19].
З листування М.Грушевського також дізнаємося про інші статті історичної тематики, над якими він працював на переломі 1916 і 1917 pp. 2 березня 1917 р. у листі до брата М.Грушевський зазначав: «Пишу по інерції статю про Костом[арова] до Голоса Мин[увшего]. Веду переговори про статті для збірника «Укр[аина] и Москва» (Горького), теж по інерції» [20]. Проте в журналі «Голос минувшего» за 1917 – 1923 pp. статті М.Грушевського про М.Костомарова немає.
Еміграцію в житті та діяльності М.Грушевського дослідники поділяють на два періоди: квітень 1919 р. – перша половина 1922 p.; друга половина 1922 р. і до його повернення в Україну 7 березня 1924 р. У першому періоді вважають, що він повністю присвятив себе партійній роботі [21], хоча організація ним Українського соціологічного інституту датується осінню 1919 р. [22] М.Грушевський вивіз на еміграцію близько 20 тис. сторінок рукописів [23], які чекали свого видавця. Фах історика-професіонала став у пригоді вченому, що фактично не мав за кордоном жодних засобів для прожиття. У жовтні 1919 р. він підписав угоду з керівництвом кооперативної спілки «Дніпросоюзу» про видання своїх праць, за якою заплановано було видати загалом 130 тис. примірників праць М.Грушевського науково-популярного характеру («Ілюстрована історія України», «Про старі часи на Україні», «Всесвітня історія», «Історія України для вищих початкових шкіл», «Культурно-національний рух на Україні в XVI – XVII віці»). М.Грушевський мав отримати гонорар обсягом 18 % від вартості проданих книг.
Але через рік, у грудні 1920 p., з огляду на важкі економічні обставини (книжок не могли продавати в час кризи з прибутком) частину угоди, де передбачались гонорари, скоригували в бік отримання авторами 18% накладу видань, що становило 15 тис. 227 примірників [24]. Постала проблема складування книжок, яку М.Грушевському допоміг вирішити його добрий знайомий Ярослав Бідло, професор Карлового університету в Празі. З ним він підписав угоду про зберігання частини книжок у кабінеті керівника історичного семінару при Кардовому університеті, яким керував Ярослав Бідло, а частина книжок залишилася на складі «Дніпросоюзу» у Відні.
Далі М.Грушевський через свого колишнього студента, пастора Української Пресвітеріанської Церкви в Нью-Йорку Василя Кузіва та його знайомих в Америці організував продаж власних книг і праць науковців Українського соціологічного інституту через мережу крамниць «Січовий базар» та інших книгарень. Часто кошти, виручені від продажу книг та підручників, були чи не єдиним засобом прожиття М.Грушевського на еміграції та фінансування задуманих наукових і видавничих планів [25]. За словами М.Грушевського: «При істнуючих в Америці умовах прихід з 300 примірників даватиме можливість випускати тут книгу в 1000 – 2000 примірн., продаючи приблизно по коштах продукцію решту в Галичину і магазинуючи дещо для Вел[икої] України» [26].
В еміграції М.Грушевський заново почав працювати, відновлюючи по пам’яті втрачені в січні 1918 р. рукописи й матеріали давно задуманої «Історії української літератури», і вже в 1923 р. вийшли три томи цієї другої за значимістю після «Історії України-Руси» багатотомної серії вченого [27]. У 1922 р. вийшло друге видання третьої частини VIII тому «Історії України-Руси» поряд з попередньо виданими першою та другою частинами. Але тільки тепер вона стала доступною для читачів, оскільки в 1916 р. перше видання не вийшло поза межі друкарні. М.Грушевський у передмові зазначив, що «…не роблю в ній змін, щоб не вносити до викладу ніякої «політики», навіяної подіями останніх літ» [28].
У Відні М.Грушевський продовжив свою серію шкільних підручникових видань, започаткованих у Кам’янці. У 1920 – 1921 pp. виходять три підручники в його авторстві: «Історія України: Підручник для середніх і вищих початкових шкіл» (К.; Відень, 1920); «Всесвітня історія: Приладжена до програми вищих початкових шкіл і низших кляс шкіл середніх» (К., 1920); «Історія України: Приладжена до програми вищих початкових шкіл і низших клясів шкіл середніх» (К.; Відень, 1921). Останній підручник був перевиданням кам’янецького друку 1919 р. Восени 1921 р. голова торгового представництва УСРР в Чехословаччині В.Новаківський за дорученням радянських органів влади запропонував М.Грушевському очолити редакційну раду видавництва, яке б займалося виданням за кордоном підручників, наукової та художньої літератури для розповсюдження в Україні. Але М.Грушевський відмовився з огляду на обмеження його наукової свободи, бо, «не бувши бюрократом, я і тепер не хочу йти між цю верству…» [29], адже за цим видавництвом мав наглядати наркомат освіти України, і вчений міг бути включений у радянську бюрократичну машину. Тільки восени 1923 р. він дав дозвіл на обрання його академіком Всеукраїнської академії наук і отримав запевнення від радянських чинників про його легальну науково-культурницьку працю. У березні 1924 р. М.Грушевський повернувся з еміграції в Україну.
Том, який тримає в руках читач, є п’ятим у серії «Історичні студії та розвідки» й дев’ятим у 50-томному зібранні творів М.Грушевського. Тексти, що публікуються в ньому, хронологічно охоплюють період 1917 – 1923 pp. – від часу головування М.Грушевського в Українській Центральній Раді й до повернення в Україну 1924 р. Додатки охоплюють період 1909 – 1923 pp. Праці вченого поділені за тематичним принципом на три розділи: І. Наукові розвідки та публікації; II. Некрологи; III. Науково-популярні праці, а також два додатки: І. Наукові розвідки та енциклопедичні гасла (1912 – 1916); II. Науково-популярні нариси (1908 – 1923).
Проблема українсько-російських взаємин в історичному контексті стала особливо актуальною в 1917 – 1918 pp., коли український народ виборював свою незалежність. Але три статті на цю тематику, які вийшли в ці роки й публікуються у першому розділі нашого видання, М.Грушевський запланував задовго до революційних подій. Відправною темою, яка викликала історіографічний інтерес автора, стала Переяславська рада, 260-літній ювілей якої відзначали у 1914 р., а історик ще в 1904 р. відгукнувся у періодиці на цю подію [30]. За його словами, як випадкова «…дипломатична комбінація [Переяславська рада. – М.К.] – союз із Москвою – несподівано сталася підвалиною нового політичного групування половини Європи» [31]. Окрім ювілейних ремінісценцій, що стимулювали історичну увагу науковця, накопичений джерельний матеріал внаслідок багаторічної роботи над «козацькими» томами «Історії України-Руси» також сприяв новому спалаху інтересу М.Грушевського до теми осмислення українсько-російських політичних зв’язків. Перша стаття «Велика, Мала і Біла Русь», яку автор почав писати в 1915 р. на засланні в Казані, стосувалась, здавалось, вузькоспеціального предмета історико-геральдичних досліджень – титулатури російського царя, яку він застосовував у середині XVII ст. Проте під пером великого майстра історичного дослідження геральдична розвідка вилилася у глибоке, вичерпне, конкретно-історичне й водночас історико-оглядове дослідження. М.Грушевський з’ясував історичні коріння «Малої Русі» – ключового терміна царського титулу Олексія Михайловича, що в подальшому трансформувався у «Малоросію» як поширену назву українських земель у XVIII – XIX ст. Подальші дослідження істориків на тему етнічних назв нашого регіону епохи середньовіччя, ран-ньомодерного часу Та титулатури російських царів багато в чому базуються на висновках українського історика [32].
Конкретно про Переяславську раду 1654 р. М.Грушевський написав дві наступні статті, одна з яких мала історіографічний («Сполучення України з Московщиною в новішій літературі. Критичні замітки»), а інша – джерелознавчий характер («Переяславська умова України з Москвою 1654 р. Статті і тексти»). Першу статтю цілком можна назвати рецензією на працю «Присоединение Малороссии к России (1654 – 1783). Историко-юридический очерк» молодого петербурзького історика І.Розенфельда, учня відомого історика правових учень Бориса Нольде, що вийшла друком у Петербурзі 1915 р. Російська історико-юридична наука в особі відомих дослідників В.Сокольського, М.Дьяконова, Б.Нольде та ін. плідно розробляла проблематику, пов’язану з трактуванням результатів Переяславської ради та форми автономно-державного існування Гетьманщини в складі Російської імперії у подальший період. Гіпотези російських істориків-правників про васалітет, персональну унію, реальну унію, протекторат, інкорпорацію і т.д., хоч часто мали спекулятивний правовий характер, а їхні творці слабо знали джерельний матеріал [33], проте вони не вносили конфронтаційний фермент в оцінках Переяславської ради, що існував у дослідженнях українських та російських істориків. Гіпотетичні висновки І.Розенфельда про неповну інкорпорацію України в склад Російської держави внаслідок угоди 1654 р. зустріли, з одного боку, загалом прихильний відгук М.Грушевського на вихід книжки, а з іншого боку, – конкретно-історичну критику багатьох положень петербурзького дослідника [34].
У1917 р. М.Грушевський опублікував власну розвідку про Переяславську раду, долучивши до неї джерельні матеріали й власний переклад. У 1917 – 1918 pp. публікація витримала три видання, що засвідчило актуальність дослідження українсько-російських політичних зв’язків у важкі роки державного становлення України. Як пише сучасний дослідник Олексій Ясь: «Порівняно зі статтями та рецензіями М.Грушевського у довоєнний та воєнний період ця книжка [Переяславська умова України з Москвою 1654 року. – М.К. та А. Ф.] репрезентує узагальнений і розширений погляд історика на Переяславський акт 1654 p., але в цілому написана в дусі попередніх досліджень» [35]. М.Грушевський вважав Переяславську умову двостороннім договором між державами, сутність якого була викладена в усних домовленостях козацької еліти та московських послів у січні 1654 р. Історіографічну суперечку про юридичну форму сполучення обох держав він уважав «спорами про слова», адже в той час Богдан Хмельницький цінив більше реальні впливи в політиці, ніж «букву привілею». Однак М.Грушевський все ж висловився на користь теорії васалітету, покликаючись на численні розвідки українських та російських дослідників.
До першого розділу наукових праць увійшла також праця М.Грушевського про початки українського соціалістичного руху на еміграції, пов’язані насамперед з іменем Михайла Драгоманова («З починів українського соціалістичного руху. Начерки і фрагменти»). Робота вийшла друком у Відні в 1922 р. під егідою Українського соціологічного інституту (УСІ). М.Грушевський у цей час перебував під сильним впливом народницьких соціалістичних та федералістських ідей, тому і публіцистичні виступи на сторінках органу Української партії соціалістів-революціонерів «Борітеся – поборете!» та певним чином видавнича діяльність очолюваного ним УСІ мала відповідний партійний ухил [36].
М.Грушевський розлого представив матеріали про біографії, наукову, публіцистичну та організаційну діяльність М.Драгоманова, а також М.Зібера та С.Подолинського на еміграції у 1870 – 1880 pp. Дуже детально автор аналізує та документує зв’язки наддніпрянських соціалістів з галицькими адептами соціалізму (І.Франком, М.Павликом та ін.), контакти М.Драгоманова з російськими революційними колами на еміграції, які часто були конфліктними, складні перипетії взаємостосунків М.Драгоманова з Старою київською громадою тощо. У розпорядженні М.Грушевського знаходилися насамперед друковані матеріали, присвячені життю та науковій творчості М.Драгоманова, над виданням яких особливо активно працював М.Павлик. М.Грушевський цитував видані в часи М.Драгоманова агітаційні брошури, які, він вважав, могли бути корисними і в сьогоденні. Так, у листі до пастора Василя Кузіва невдовзі після виходу книжки «З починів соціалістичного руху» від 8 лютого 1922 р. він писав:
«Тиждень тому післав Вам наші останні публікації і може будете мати час перебігти збірку про Драгоманова і тов. Там багато що й тепер дає до думання. Я хочу випустити тодішні агітаційні брошури, котрі там подаю в виривках. Се була би невелика брошура, думаю – досить користна для нинішнього часу» [37].
Втім, борги за попередні видання УСІ та наступне повернення М.Грушевського в Україну в березні 1924 р. не дали завершити йому цей та інші видавничі проекти.
Другий розділ «Некрологи» представлений єдиним некрологом, який написав історик за цей період, присвячений пам’яті Федора Вовка, видатного українського антрополога, етнографа, археолога та громадського діяча, визнаного фахівця з еволюційного розвитку стопи приматів та людини, української весільної обрядовості, першовідкривача Мізинської палеолітичної стоянки, засновника Петербурзької палеолітичної школи в археології. З Ф.Вовком М.Грушевський познайомився у 1895 р. і відтоді співпрацював, редагуючи наукові видання Наукового товариства ім. Шевченка («Матеріали до українсько-руської етнології») і займаючись науково-організаційною роботою в Товаристві. Листування між М.Грушевським і Ф.Вовком розпочалося в 1895 p., однак перервалося в 1898 р. через непорозуміння у справі видання «Матеріалів до українсько-руської етнології»: «Кілька років я, – писав М.Грушевський до Ф.Вовка, – в інтересах розвою наукової роботи пробував щось свого зробити для етнологічного видавництва, але все ми якось не могли з собою прийти до ладу. Тому уважаю ліпшим раз на завсіди зробити кінець нашим кореспонденціям» [38]. Натомість, незважаючи на категоричність слів М.Грушевського, листування відновилося в 1901 р. і тривало до 1913 р. [39] М.Грушевський як голова НТШ домігся фінансового забезпечення антропологічної експедиції Ф.Вовка по Галичині, Буковині, Угорщині впродовж 1903 – 1906 pp. У квітні 1903 р. Ф.Вовк запрошує М.Грушевського до Вищої російської школи суспільних наук у Парижі при Сорбонні, де сам викладав, прочитати курс лекцій під назвою «Очерк истории украинского (малорусского) народа».
У 1910 – 1914 pp., коли Ф.Вовк працював у Санкт-Петербурзі, передусім за його ініціативи і наполегливої організаційної роботи готувалася до друку чотиритомна енциклопедія українознавства. Однак, у зв’язку з Першою світовою війною, у 1914 і 1916 pp. вийшли лише два томи енциклопедичного збірника географічних, історичних, юридичних та інших відомостей про українців під назвою: «Украинский народ в его прошлом и настоящем», автором історичного нарису в яких був М.Грушевський. Останній високо цінив Ф.Вовка як ученого європейського рівня і свідомого українського діяча: «По різним питанням, – зауважує М.Грушевський, – в різних галузях нашої культурної роботи його досвід, обізнання, ерудиція були особливо потрібні тепер – те, що міг він дати по деяким справам, не може дати ніхто. Бо в них він бував часто не тільки першим, але й єдиним».
Третій розділ наповнюють передруки із стилістичними змінами та скороченнями фрагментів синтетичних праць М.Грушевського: «Культурно-національний рух на Україні в XVI – XVII віці» (1912), «Історія України-Руси» (Т. VI, 1907), «Ілюстрована історія України» (1918), «Про батька козацького Богдана Хмельницького» (1909), присвячених занепаду культурного життя на Україні в XV – XVI ст., Острозькій академії, організації морських походів козаків, молодим рокам Богдана Хмельницького, перемогам гетьмана біля Жовтих Вод і Корсуня. Витяги з названих книг передруковувалися в 1921 – 1923 pp. у газеті «Дніпро» (м.Трентон, штат Нью-Джерсі, США), читанках, підготовлених Антоном Крушельницьким для перших, других і восьмих класів старшої основної і середньої шкіл та п’ятого і шостого років навчання в єдиній школі. Стаття М.Грушевського «Українські стародруки» з’явилася у Відні 1921 р. у виданні «Книга. Неперіодичний бібліографічний орган об’єднання українських видавців», підготовленому Дмитром Антоновичем. На першому томі воно перервалося через фінансові труднощі та переїзд улітку того ж року до Праги його редактора.
Перший додаток серед двох публікацій («Одна з легенд Хмельниччини. Хмельницький і линчаївці», «Від редакції [часопису «Україна», 1914, кн. 1]») охоплює десять енциклопедичних гасел М.Грушевського із сьомого видання словника «Російського бібліографічного інституту братів Гранат», які побачили світ у Москві в 1912 – 1916 і 1935 pp. Жодне з них не зафіксоване в бібліографічних покажчиках праць М.Грушевського [40]. Енциклопедичний словник братів Гранат не містить відомостей про місце і рік видання томів, тому їх встановлено за довідником Ісака Кауфмана [41], хоча час написання статей М.Грушевським безумовно не сягає 1917 р. Особливо цінними для дослідження наукових позицій історика є статті про Петра Дорошенка та Павла Полуботка, адже історія України після Гадяцької унії 1658 р. синтетично істориком не описана. Наприклад, дехто з дослідників, не знаючи про енциклопедичне гасло, присвячене П.Дорошенку, спрощено і поверхово, лише на підставі кількох узагальнень з популярного нарису «Ілюстрована історія України», висвітлюють оцінку М.Грушевським його гетьманування [42]. Акцентується увага на неприхильності населення Правобережної України до П.Дорошенка через його зв’язок з турками, тому він втрачав їхню підтримку. Натомість в енциклопедичному гаслі про Петра Дорошенка історик набагато ширше і глибше аналізує діяльність козацького гетьмана.
Загалом енциклопедичні гасла до словника братів Гранат витримані автором у загальній історичній концепції, яку він виробив та застосовував в інших своїх синтетичних працях: «Історії України-Руси», «Ілюстрованій історії України», «Очерке истории украинского народа» та ін. Однак, як пише в тогочасному листуванні М.Грушевський, йому довелося «поборотися» з московськими редакторами, щоб не було перекручень його трактувань історичних епох, принципових оцінок тощо. У листі до С.Єфремова у травні 1916 р. він пише: «Я згадував, яку я витерпів баталію за се з редактором «Словаря Гранатів», боронячи включення в українську історію Київської доби» [43].
Другий додаток містить витяги (цілі параграфи, або їх фрагменти) з праць М.Грушевського «Ілюстрована історія України» (1911), «Історія України-Руси» (Т. І – II, 1898, 1905), «Про старі часи на Україні. Коротка історія України» (1907), передруковані у 1909 – 1913 pp. із змінами стилістики та скороченнями в читанках для перших, других, четвертих і п’ятих класів середніх шкіл В.Бирчаком (Бірчаком), А.Крушельницьким, К.Лучаковським та С.Шпойнаровським.
Публікації у третьому розділі і двох додатках упорядковані за хронологічно-тематичним принципом. їх наповнюють матеріали, пропущені з якихось причин у найповніших на сьогодні бібліографіях праць М.Грушевського. Серед них особливо слід згадати про статтю «Одна з легенд Хмельниччини. Хмельницький і линчаївці» (1913). Цікаво, що вона була опублікована українською мовою у Казані в цілком російськомовному ювілейному збірнику, присвяченому професору місцевого університету Дмитру Корсакову [44]. Тодішній відомий український бібліограф Володимир Дорошенко у листі до М.Грушевського від 3 червня 1914 р. просив вислати йому до Львова відбитку цієї статті [45]. Очевидно, відбитка не надійшла до адресата, оскільки вона не увійшла в бібліографію праць М.Грушевського 1928 р., в укладанні якої брав участь В.Дорошенко. Стаття М.Грушевського про початковий період повстання Богдана Хмельницького до сьогодні залишається маловідомою в історичній літературі, яку дослідники майже не помічають [46].
Десять енциклопедичних гасел М.Грушевський написав для словника Російського бібліографічного товариства братів Гранат, дев’ять з яких побачили світ у 1912 – 1916 pp. Гасло «Україна. Історія» опубліковане в 42-му томі словника лише в 1935 р. [47] однак М.Грушевський написав його на засланні в Казані протягом жовтня 1915 р. Про це він повідомив у листі від 2 листопада цього ж року до свого приятеля літературознавця Михайла Мочульського [48]. Незважаючи на рік виходу в світ 42-го тому, він був складений, очевидно, в 1916 – 1917 pp. Це підтверджує стара орфографія російської мови, яку, як відомо, не застосовували вже від 1918 р.
Решта текстів у третьому розділі й додатках – це передруки окремих параграфів та частин книг М.Грушевського: «Історія України -Руси», «Про старі часи на Україні. Коротка історія України», «Про батька козацького Богдана Хмельницького», «Ілюстрована історія України», «Культурно-національний рух на Україні в XVI – XVII віці». Вони подані зі значними скороченнями, стилістичними й орфографічними змінами видавцями читанок (хрестоматій) для початкової та середньої школи (В.Бирчаком, А.Крушельницьким, К.Лучаковським та С.Шпойнаровським), а також редакторами діаспорних газет («Свобода» (Джерсі-Сіті), «Дніпро» (Трентон), «Нове житє» (Оліфант)). З Антоном Крушельницьким, колишнім міністром освіти УHP, М.Грушевський бачився на еміграції в Відні в листопаді 1922 р. [49] Крушельницький обіймав педагогічну посаду в Ужгороді і тема їхніх розмов поряд з іншими справами точилася і про видання та продаж читанок. Саме тоді він видав серію читанок під своєю редакцією [50], узгодивши з М.Грушевським вмістити до них його популярні тексти. Про його згоду непрямо свідчило те, що М.Грушевський займався проблемами продажу цих читанок в Америці разом зі своїми книжками та виданнями Українського соціологічного інституту [51].
Передруки здійснювалися зазвичай без узгодження із М.Грушевським, часто під іншими заголовками, ніж у згаданих вище книгах. Передруковуючи окремі фрагменти із синтетичних нарисів М.Грушевського, як А.Крушельницький [52] чи В.Бирчак (Бірчак) [53], так і редактори газет, популяризували наукову спадщину історика. Тому публікації і в «Читанках», і в газетах становлять ідейну цілість, мають хронологічно-тематичну узгодженість, що вимагає їх публікації в окремому розділі й додатках. Видання у такому форматі є виправданим і доцільним, незважаючи на те, що ці тексти будуть надруковані як складові частини згаданих вище книг в окремій монографічній серії «Творів» М.Грушевського. Актуалізація в одному хронологічно-тематичному блоці різних історичних нарисів, розкиданих у популярних виданнях, дає змогу усвідомити їх цінність для справи популяризації української історії. Властиво, цю мету й переслідували видавці та редактори, вміщуючи фрагменти й параграфи з популярних книг М.Грушевського в читанки для школярів чи газети для пересічного читача.
Мова оригінальних текстів М.Грушевського зредагована за методичними рекомендаціями, укладеними О.Рибалком, та реалізованими вже в роботі з текстами вченого в попередніх томах. Редакційні зміни в тексті позначаються квадратними дужками, що застосовані при розкритті нетипових скорочень слів, імен, назв робіт і т.д. та при перекладі крилатих висловів іноземними мовами. Засади редагування приміток ширше описані в передмові до 6-го тому [54]. Іменний і географічний покажчики для зручності в користуванні об’єднані в єдиний «Покажчик», що охоплює інформацію, починаючи від «Передмови» і закінчуючи «Коментарями».
Енциклопедичні гасла зі словника братів Гранат з російської мови на українську переклав М.Капраль. Коментування праць здійснили М.Капраль, А.Фелонюк, М.Мудрий. «Список цитованих джерел та літератури» уклав М.Капраль, «Покажчик» – М.Капраль та А.Фелонюк. Іншомовні крилаті слова та вирази, виділені в тексті квадратними дужками, переклав М.Трофимук. Упорядники висловлюють щиру вдячність керівнику Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, проф. Я.Дашкевичу, викладачу Дрогобицького педагогічного університету ім. І.Франка, д-ру іст. наук В.Тельваку за консультації під час роботи над томом. Упорядники висловлюють також подяку завідувачу відділу україніки Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В.Стефаника канд. іст. наук К.Курилишину.
Примітки
1. Автобіографія Михайла Грушевського з 1926 р. / Вид. Л.Винар. – Нью-Йорк; Мюнхен; Торонто, 1981. – С. 28.
2. Мельниченко В. Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті. – М., 2006. – С. 640; див. також: Автобіографія М.Грушевського 1914 – 1919 // Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського / Упор. А.П.Демиденко. – К., 1992. – С. 216 (передрук за виданням: Український історик. – Нью-Йорк; Мюнхен; Торонто, 1966. – Ч. 1 – 2).
3. Гирич І. Знищені мистецька збірка і архів Михайла Грушевського в його київській оселі // Пам’ятки України: Історія і культура. – К., 1995. – № 1. – С. 104 – 105; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки). – К., 2007. – .С 217.
4. Грушевський М. На порозі Нової України. – К., 1991. – С. 5.
5. Про суспільно-політичні праці М.Грушевського цього періоду див.: Верстюк В. Доба Центральної Ради в публіцистичній спадщині М.Грушевського // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2007. – Т. 4. – Кн. І: Серія «Суспільно-політичні твори (доба Української Центральної Ради, березень 1917 – квітень 1918)». – С. V – XVI.
6. Автобіографія Михайла Грушевського з 1926 р. – С. 29.
7. Єреміїв М. За лаштунками Центральної Ради (Сторінки зі спогадів) // Український історик. – Нью-Йорк; Мюнхен; Торонто, 1968. – Ч. 1-4. – С. 103.
8. Книгарь. Літопис українського письменства. – К., 1917. – Листопад. – Ч. 3. – Колонка 157.
9. Там само. – К., 1918. – Березень. – Ч. 7. – Колонка 416.
10. Там само. – Липень. – Ч. 11. – Колонка 674.
11. Крутікова Н. Невідома сторінка з історії культури: Листування М.С.Грушевського та О.М.Горького // Слово і час. – К., 1994. – № 6. – С. 53. Також див.: Листування Михайла Грушевського / Упор. Г.Бурлака. – К., 1997. – Т. 1. – С. 181.
12. Листування Михайла Грушевського / Упор. Г.Бурлака. – К., 1997. – Т. 1. – С. 186.
13. Мельниченко В. Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті. – С. 580 – 582. З листів М.Грушевського до Сергія Єфремова, іншого автора цієї збірки, дізнаємося про концептуальні положення, на яких він наполягав у цій статті. Особливо ж гостро історик «боронив» київську добу історії української літератури, яку московські редактори могли розпочати з кінця XV ст. (Листування Михайла Грушевського / Упор. Г.Бурлака. – К., 1997. – Т. 1. – С. 181-186).
14. Крутікова Н. Невідома сторінка з історії культури: Листування М.С.Грушевського та О.М.Горького // Слово і час. – К., 1994. – № 6. – С. 54.
15. Там само.
16. Гирич І., Гирич В. Листування М.Грушевського до О. Грушевського (До проблеми взаємин двох братів) // Український історик. – Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен; К.; Львів, 1991-1992. – Ч. 3-4/1-4. – С. 429.
17. Крутікова Н. Невідома сторінка з історії культури: Листування М.С. Грушевського та О.М.Горького // Слово і час. – К., 1994. – № 8. – С. 42 – 49; Листування Михайла Грушевського / Упор. Г.Бурлака. – К., 1997. – Т.1. – С. 188-194.
18. Саліковський О. Про одну не написану книжку (Уривок із споминів) // Календар-альманах «Дніпро» на переступний рік 1924 / Під ред. В.Дорошенка, В.Завадського та І.Шендрика. – Львів, 1924. – С. 105-107.
19. Листування Михайла Грушевського / Упор. Г.Бурлака. – К., 1997. – Т.1 – С. 188.
20. Там само.
21. Новацький Р., Тельвак Вікторія, Тельвак Віталій. Біографічні нариси видатних представників європейської культури. Михайло Грушевський (1866-1934). – Ополє, 2007. – С. 163-164.
22. Детальніше про наукову та науково-організаційну діяльність вченого на еміграції писали: Потульницький В. Наукова діяльність М.С. Грушевського в еміграції (1919 – 1924) // Український історичний журнал. – К., 1992. – № 2. – С. 48 – 57; Ульяновський В. Чому не було створено «празьку історичну школу» Грушевського // Український історик. – Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен, 2002. – № 1-4. – С. 209-256; Його ж. Проекти українського соціологічного інституту М.С.Грушевського // Філософська і соціологічна думка. – К., 1992. – № 7. – С. 109 – 123; Матяш І. Український Соціологічний Інститут М.С.Грушевського: основні напрямки та етапи діяльності // Український історик. – Нью-Йорк; К.; Львів, Торонто; Париж, 2000. – № 4. – С. 44 – 56.
23. Потульницький В. Наукова діяльність М.С. Грушевського в еміграції (1919-1924). – С. 49.
24. Там само. – С. 50.
25. Гирич І., Ульяновський В. Релігія та церква в житті й творчості Михайла Грушевського // ГрушевськийМ.С. Духовна Україна: Збірка творів / Упор. І.Гирич, О.Дзюба, В.Ульяновський. – К., 1994. – С. 534.
26. Гирич І. Листи Михайла Грушевського до Василя Кузіва // Український історик. – Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен; К.; Львів, 1995. – Ч. 1-4. – С. 195.
27. Ширше про творчість М.Грушевського у 1917 – 1923 pp. та відгуки на неї істориків і публіцистів див.: Тельвак В. Творча спадщина Михайла Грушевського в оцінках сучасників (кінець XIX – 30-ті роки XX століття). – К.; Дрогобич, 2008. – С. 184-246.
28. Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т. 8. – Ч. III. – С. 4.
29. Потульницький В. Наукова діяльність М.С. Грушевського в еміграції (1919-1924). – С. 54.
30. Див.: Грушевський М. 250 літ // ЛНВ. – Львів, 1904. – Т. XXV. – Кн. IV. – С. 1 – 6 (передрук у: Його ж. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1: Серія: «Суспільно-політичні твори (1894 – 1907)». – С. 236 – 240); Грушевський М. [Рец. на:] Нольде Б.Э., бар. Очерки русского государственного права. – СПб, 1911; Нольде Б., бар. Автономія України з історичного погляду / Пер. і передм. М.Залізняка. – Львів, 1912; Ященко А. Теория федерализма. Опыт синтетической теории права и государства. – Юрьев, 1912 // Україна. – К., 1914. – Кн. 2. – С. 100-104.
31. Грушевський М. 250 літ. – С. 1.
32. Заїкин В. Русь, Україна і Великоросія // Дзвони. – Львів, 1931. – № 1; Doroshenko D. Die Namen «Rus», «RusslancT unci «Ukraine» in ihrer historischen und gegenwartingen Bedeutung // Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin. – Berlin, 1931. – Bd. 3; Соловьев А. Великая, Малая и Белая Русь // Вопросы истории. – М., 1947. – № 7. – С. 24-38; Soloviev A. Weiss, Schwartz und Rotreussen // Soloviev A. Byzance et la formation de l’etat russe. – London, 1979. – P. 16 – 20; Андрусяк М. Терміни «руський», «роський», «російський» і «білоруський» в публікаціях XVI – XIX ст. // Збірник на пошану Івана Мірчука (1891 – 1961). – Мюнхен; Нью-Йорк; Париж; Вінніпег, 1974; БрайчевськийМ.Ю. Русь-Україна і Русь-Росія // Історія українського середньовіччя: Козацька доба: Збірник наукових праць на пошану Олени Михайлівни Апанович. – К, 1995. – 4.1. – С. 28 – 35.
33. Детальніше проаналізовані ці концепції у грунтовних виданнях, див.: Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження) / Ред. кол. П.Сохань, Я.Дашкевич та ін. – К., 2003; Переяславська Рада очима істориків, мовою документів / Упор. О.І.Гуржій, Т.В.Чухліб. – К., 2003.
34. Детальніше див.: Ясь О. Образи Переяслава в українській історіографії академічної доби (початок XIX – кінець 80-х років XX століття) // Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження). – С. 558 – 559; Федорук Я. Українсько-московська угода 1654 р. в історико-правових дослідженнях кінця XIX – початку 50-х pp. XX ст. // Україна в Центрально-Східній Європі. – К., 2004. – № 4. – С. 410 – 411.
35. Ясь О. Образи Переяслава в українській історіографії академічної доби (початок XIX – кінець 80-х років XX століття) // Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження). – С. 562.
36. Потульницький В. Наукова діяльність М.С.Грушевського в еміграції (1919 – 1924). – С. 52 – 54; Матяш І. Український Соціологічний Інститут М.С.Грушевського: основні напрямки та етапи діяльності. – С. 48 («Характерною рисою празького періоду Українського Соціологічного Інституту була тісна співпраця з УПРС [Українською партією революціонерів-соціалістів. – М.К. та А.Ф.]»).
37. Гирич І. Листи Михайла Грушевського до Василя Кузіва. – С. 198.
38. Цитата за: Франко О. Федір Вовк // Федір Кіндратович Вовк (1847 – 1918). Дослідження. Спогади. Бібліографія. До 150-ліття з дня народження / Ред. М.Антонович. – Нью-Йорк, 1997. – С. 141.
39. Див. публікацію його частини: Наулко В., Філіпова Ю, «Пишу ж я, щоб якомога частіше нагадувати людям, що є на світі Україна». Листування Ф.Вовка з М.Грушевським // Родовід. – К., 1997. – № 15. – С. 44-66.
40. Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича Гру-шевського: З нагоди шістдесятої річниці життя та сороковин наукової діяльності. – Т. 3: Матеріали до бібліографії друкованих праць акад. Гру-шевського за 1905 – 1928 pp. / Д.Балика, О.Карпинська, Н.Козель, Н.Ципкина (упоряд.); В.Дорошенко (доп.). – К., 1929; Грановський Б. Михайло Грушевський – перший Президент України, академік. Бібліографія (1885 – 2000 pp.) / Вид. 2-ге, виправлене, доповнене. – К., 2004. В останню бібліографію включені лише три гасла з цього енциклопедичного словника: «Глинський Михайло», «Гонта» та «Запоріжжя і Запорізька Січ», опубліковані нами в попередньому томі цієї серії, див.: ГрушевськийМ. Твори: У 50 т. – Львів, 2007. – Т. 8: Серія «Історичні студії та розвідки (1906-1916)». – С. 338-349.
41. Кауфман И. М. Русские биографические и биобиблиографические словари. – М., 1955. – С. 46-47.
42. Див.: Колодзейчик Д. Tertium non datur? Турецька альтернатива в зовнішній політиці Козацької держави // Гадяцька унія 1658 року / Упор. В.Брехуненко. – К., 2008. – С. 70.
43. Мельниченко В. Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті. – М., 2006. – С. 581. Автор цього видання помилково вважає, що в листі М.Грушевський згадує про труднощі з редагуванням першої енциклопедії українознавства російською мовою, що вийшла також у видавництві братів Гранат «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (2 тт.; СПб, 1914, 1916). Але редактором цієї праці був М.Грушевський поряд з Ф.Вовком, С.Рудницьким та іншими науковцями.
44. Сборник статей в честь Дмитрия Александровича Корсакова. По поводу сорокалетия его ученой и пятнадцатилетия учено-литературной деятельности. – Казань, 1913.
45. Листування Михайла Грушевського / Упор. Р.Майборода та ін. – К.; Нью-Йорк та ін., 2001. – Т. 2. – С. 265.
46. Поодинокий виняток див.: Дзира І. Козацьке літописання 30-х – 80-х pp. XVIII ст.: джерелознавчий та історіографічний аспекти. – К., 2006. – С. 190, 458.
47. Кауфман И.М. Русские биографические и биобиблиографические словари. – М., 1955. – С. 47.
48. «Я писав статю – «Історія України» для «Словаря Граната» цілий сей місяць» (Листи Михайла Грушевського до Михайла Мочульського (1901-1933) / Упорядник Р.Дзюбан. – Львів, 2004. – С. 40).
49. Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894 – 1932) / Упор. Г.Сварник. – Львів; Нью-Йорк, 1998. – С. 55.
50. Див.: Крушельницький А. Українська читанка для першої кляси середних шкіл / Зладив І.Копач. – 4-е змінене вид. – Львів, 1922; Його ж. Вибір з українського народного письменства для восьмої кляси середніх шкіл; для четвертої кляси колегії. – Другий том (Від 1876 до 1920 p.). – К.; Відень; Львів, 1922; Його ж. П’ята читанка для п’ятого року науки в єдиній школі; для першої кляси старшої основної школи; для першої кляси середніх шкіл. – 5-е вид. – К.; Відень; Львів, [1922]; Його ж. Шоста читанка для шостого року науки в єдиній школі; для другої кляси старшої основної школи; для другої кляси середніх шкіл. – 5-е вид. – К.; Відень; Львів, [1922]; Його ж. Восьма читанка для восьмого року навчання в єдиній школі; для четвертої кляси старшої основної школи; для четвертої кляси середніх шкіл. – 3-е вид. – Відень; К.; Львів, [1922]; його ж. Українська читанка для четвертої кляси середних шкіл / Зладив І.Копач. – 2-е за згодою автора змінене вид. – Львів, 1923.
51. Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894 – 1932). – С. 78 («Я звідси пішлю наразі тільки читанки Крушельницького» – лист від 26 січня 1923 p.).
52. Див. основну літературу про цього визначного педагогічного та культурного діяча з Галичини: Антін Крушельницький – письменник, публіцист, педагог: Матеріали до бібліографії та епістолярної спадщини / Упор. О.Канчалаба. – Львів, 2002; Чаграк Н.І. Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Антона Крушельницького: Автореф. дис…. канд. пед. наук: 13.00.01. – Івано-Франківськ, 2004.
53. Про його освітницьку діяльність детальніше див.: Ходанич П.М. Педагогічні ідеї В.Бірчака та їх роль у розвитку освіти на Закарпатті в 20 – 30-х pp. // Закарпаття у складі Чехословаччини: Проблеми відродження і національного розвитку. – Ужгород, 1999. – С. 198 – 205; Його ж. Педагогічна та освітньо-культурна діяльність українських пись-менників-емігрантів на Закарпатті в міжвоєнний період (1919-1939) / Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.01. – К., 2000.
54. Капраль М. Від укладача // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2004. – Т. 6: Серія «Історичні студії та розвідки (1895 – 1900)». – С. XIV-XV.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2009 р., т. 9, с. V – XXIV.