Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

В справі «Академічного дому»

Михайло Грушевський

З нагоди поставленого галицькій суспільності питання про спосіб ужиття останків Академічного фонду, порушив я тому два місяці на сторонах «Л[ітературно]-н[аукового] вістника» справу заснування першого українсько-руського Академічного дому у Львові, проектуючи на се обернути останки Академічного фонду й ті звороти, які з розданих із нього грошей будуть впливати. З того часу справа тих останків, як звісно читачам галицьких часописей, дуже замоталася й пішла в проволоку.

Так звана «львівська громада» (кажу – так звана, бо склад тих зібрань, що виступають з тим іменем, досить припадковий і тільки дуже конвенціонально можуть вони називатися сим іменем) ухвалила була обернути ті останки на потреби академічної молодежі й зав’язати для орудування ними осібне товариство. Проект статуту такого товариства був предложений відпоручникам львівських товариств. Та що молодіж запротестувала против тої ухвали і того проекту (ображена головно тим, що проект фактично майже виключав академічну молодіж від сього товариства) і ухвалила навіть певного роду бойкот против запомог такого товариства, черпаних з Академічного фонду, відпоручники товариств ухвалили відложити справу й скликати збори всіх, хто жертвував на Академічний фонд, для рішення справи його останків. Потім «львівська громада» змінила се остільки, що ухвалила рішення сеї справи передати зборам національно-демократичної партії з краю. На сім справа стоїть і досі.

Тимчасом як справа тих останків Академічного фонду пішла в таку далеку проволоку, викликаючи чимало роздразнення між прихильниками ріжних планів у сій справі (полеміка репрезентантів молодежі з комітетом Академічного фонду), проект Академічного дому лишився на боці. Комітет Академічного фонду підніс деякі закиди против сього проекту й заявився за роздаванням стипендій як за ліпшою формою ужиття фондів. В предложенім ним проекті статуту товариства «Академічна поміч» між ріжними формами запомагання молодежі заснування Академічного дому полишено на кінець з заміткою – «коли буде можна», так що сей проект тратив у такій комбінації всяке реальне значіння. Академічна ж молодіж, стоячи при своїй давнішій ухвалі, щоб останки Академічного фонду передати на справи страйкові, та завзято поборюючи гадку – звернути її на потреби академічної молодежі, в ближчу оцінку плану Академічного дому й зовсім не входила.

Але за той час мав я також можливість переконатися, з одного боку, як багато людей з нашої суспільності співчувають проектові Академічного дому: люди зі Львова й з провінції заявляли в розмовах зі мною й іншими способами, що прив’язують велику вагу до такого Академічного дому й уважають його доконче потрібним в нинішніх часах. Знайомі мої з України заявляли охоту жертвувати певні суми на такий дім, застерігаючи лише – що, зрештою, й само по собі було б зрозуміле – права до користання з такого дому студентам із російської України.

З другого боку, в зносинах своїх з академічною молодіжжю мав я нагоду переконатися ще більше про пекучу потребу такого дому. Число академіків світських факультетів, що мусять дбати про свій прожиток, зростає. Тим часом загострення національної боротьби відбивається на заробітках: коли зголошується студент по лекції, його питають уже про народність і, довідавшися, що то русин, відсилають ні з чим. Те ж саме, чую, робиться і з іншими заробітками. Особливо студенти філософії, яких число сильно збільшилося в остатніх роках, дуже терплять від браку заробітків, бо не можуть пересиджувати поза Львовом, ані йти на діурни, що не дають можливості ходити на виклади. Запомогові фонди академічної громади вичерпалися за часи сецесії, і коли крайцари, привезені з вакацій або заощаджені гіркою працею в гімназії, вже проїдені, починається голодування – «обідають що другий або що третій день, а вечеряють ще рідше». Се оповідають студенти спокійно, навіть не без гумору, але з сим не можна жартувати, пам’ятаючи, як часто тратять у такій біді люди й здоров’я й енергію і всякі ідеальні змагання на віки.

Тому я рішаюся проект Академічного дому підтримувати далі, незалежно від справи останків Академічного фонду. Хоч передання сих останків на Академічний дім могло б значно посунути справу наперед, бо разом з тими заявами жертв, які я вже маю, відразу можна б поставити один Академічний дім, – але як би справа та не була порішена, не можна через те зрікатися так жизненої й потрібної речі, як Академічний дім, і мусимо пошукати для нього інших джерел, коли останки Академічного фонду будуть ужиті на іншу мету. І я зголошуюся тепер сею дорогою до нашої суспільності, аби люди, яким ся справа лежить на серці, а можуть причинитися певною матеріальною поміччю на сю ціль, зголошували – чи то в пресі, чи то іншими способами – свої заміри жертвувати на Академічний дім певні суми. Ріжні недоношені проекти інституцій, які від свого заснування плачуть тільки на неможливість ввійти в життя й сповняти своє призначення, надокучили нам уже досить. Тому до справи Академічного дому візьмемося лише тоді, коли зголошення жертв чи інші джерела дадуть нам можливість відразу приступити до діла – до здвигнення Академічного дому.


Примітки

Вперше надруковано у журналі: ЛНВ. – 1902. – Т. XX. – С. 176 – 178. Підпис: М.Грушевський.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 234 – 235.