Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Що зробити з «Академічним фондом»?

Михайло Грушевський

Комітет, що заряджує «Академічним фондом», зібраним на потреби студентів-сецесіоністів, звернувся до руської суспільності з запитанням, що має зробити з рештою зібраного фонду.

На се питання дала вже відповідь молодіж на вічі своїм в липні с.р., поставивши до того ж комітету бажання, аби решту фонду ужив на справи страйкові й передав на те спеціальному, міжпартійному комітетові.

Почувши се бажання, приплеснув йому, певно, не один, і я в тім числі, як бажанню благородному й оправданому. Та ближче застановившися над справою, думаю, що молодіж добре зробила, що се бажання висловила, а суспільність наша добре зробить, коли візьме справу холодніше й бажання сього не сповнить.

Розпочата нашим народом сього року економічна боротьба, певно, потребує фондів, і вони будуть складатися й самими учасниками страйків і руською суспільністю, але Академічний фонд складався нашою суспільністю на потреби вищої освіти, до сеї справи суспільність наша, мабуть, не так скоро вернеться з таким запалом, тож і зібраний гріш належить, не обертаючи на що інше, ужити відповідно до первісного його призначення.

Гроші складалися під окликом боротьби за руський університет. Боротьба ся заповідається й надалі й потягнеться, поки не приведе [до] заснування руського університету. Грошима, зложеними на сю ціль, належить скріпити академічну молодіж, улегшити її чисельний зріст і наукові студії. На се мають бути обернені останки Академічного фонду й ті звороти, які будуть до нього впливати. А найбільше пекуча потреба, на мій погляд, в сій сфері – се поліпшення матеріальних обставин нашої академічної молодежі.

У нас взагалі досі мало дбали про академічну молодіж. Закоренився погляд, що коли хлопець зложив матуру, то вже сам потрапить собі порадити без чужої помочі. Тим часом жура про існування під час академічних студій і іспитів вичерпувала не раз остатні сили наших студентів, так що в життя виходили з них знищені інваліди, жадні спокою й якоїсь вигоди, а не діяльності, не кажучи вже, що ся жура ставала й на перешкоді науковим їх студіям. Недбалість чи ощадність наша на сім пункті тяжко мстилася на нашій суспільності, що в певній часті замість свіжих, енергічних діячів діставала закатарованих, замлілих недобитків, з неясними останками з витверджених для іспиту скриптів у голові замість наукової освіти.

Так було дотепер. В будучності справа представляється ще сумніше, коли не схочемо подумати над нею завчасу. В остатніх літах заходами провінціональних патріотів значними масами рушили в гімназії селянські й маломіщанські сини. За кілька років будемо мати перші випуски з нових руських гімназій, що так славно заповідаються чисельно. Як буде собі давати раду у Львові бідна академічна молодіж, коли число її зросте в півтора, в два рази, коли їй й тепер так тяжко приходиться, коли її тепер так трудно знайти заробок такий, що лишав би спроможність наукової роботи?

Останки Академічного фонду, думаю, дають нам найліпшу нагоду, щоб направити сю недостачу і безпроволочно зайнятися урядженням Академічного дому у Львові. Тих вісімнадцять тисяч корон, що лишилися на руках комітету (17 806 к[орон] готівки та 500 к[орон] позички Нар[одному] комітетові) – се вже гроші на початок. До них будуть допливати звороти від сецесіоністів, і я думаю, що коли сей гоноровий обов’язок буде трактуватися серйозно (а се вже річ суспільності!), то до п’ятьох літ тих зворотів можна буде числити на яких 30 тис. Не забракне, певно, й нових вкладок і легатів на сю в високій мірі симпатичну й важну ціль, коли вона буде переведена в життя. Зрештою, дуже великих фондів вона й не вимагає на початок.

Хоч мені наразі менше важні деталі, а головне значіння має принципіальне рішення сього питання, але, порушивши вже сю справу, подам деякі гадки щодо ближчого її переведення.

Я представляв би собі осібний комітет, зложений наполовину з відпоручників товариств академічної молодежі, а наполовину з делегатів ближчих сій справі українсько-руських товариств (як Наукове товариство ім. Шевченка, «Просвіта», Тов[ариство] педагогічне). Сей комітет мав би приступити до заснування Академічного дому, а потім став до нього в ролі надзираючої ради.

Грунт під дім повинна дати громада міста Львова. Наколи б шовінізм так засліпив наш магістрат, що він того відмовив би, можна недорого купити в якійсь дальшій часті Львова, а в недалекім сусідстві університету, відповідне місце. Я радив би побудувати новий будинок, з спеціальним планом, ніж адаптувати якусь давнішу, малопридатну будову, хоч тепер і будинки досить дешеві.

Скільки знаю нинішні ціни (а їх трохи знаю, ставивши хату для себе), за 60 тис. корон можна поставити двоповерховий будинок, без великих забаганок, але солідний, спеціально приладжений на свої потреби, де могло б мати приміщення 80 студентів. Число се наразі вистачить, а з дальшим розростом засобів і заінтересуванням суспільності в сій справі може бути заложений другий і третій такий дім.

Організацію Академічного дому представляю собі на принципі: все якнайдешевше, нічого задармо. Minimum своєї екзистенції молодик мусить оплатити, заробити – чи зараз, чи в крайності – пізніше його оплатити. Сей minimum повинен бути дуже невеликий. Мешкання в покої, призначенім на чотирьох студентів, з опалом і світлом може коштувати не дорожче 7 кор[он] місячно, вікт – яких 15 корон. Не буде се розкішне, вигідне життя, але ми говоримо про незасібних, яких хотіли б охоронити від голоду й надмірної нужди.

Окрім матеріальних користей, були б і моральні. Спільне пожиття в такім Академічнім домі причинилося б до солідарності, відзвичаювало б від реставраційного і каварняного життя (хоча львівській молодежі й тепер на тім пункті, здається, не можна зробити великого докору); студентська їдальня й читальня заступили б місце шиночка й каварні. Зменшився б абсентеїзм, пересиджування по селах, а піднісся б рівень наукової роботи.

Щодо удержування сього дому, то господарі дому, з тої ж академічної молодежі, будуть знати матеріальні й усякі інші обставини своїх товаришів-мешканців і охоронять фонди від надужить. Кождий мусить оплачувати свій чинш; лише в виїмкових обставинах, коли студент дійсно не може заробити й не має звідки заплатити, йому кредитують і записують на пізніший рахунок. Сей рахунок, що наростав би невеликим процентом, має бути сплачений в найкоротшім часі; хіба передчасна смерть, каліцтво або політичні переслідування можуть звільнити від нього. Я знаю, що на сім пункті не раз роблено найгірші досвіди: що люди не звертають сих довгів, доробившися гроша, але се вже річ громадської контролі, громадського почуття: студентська громада, що показала останніми часами таку дивну здібність організаційну, зможе защепити своїм членам совісні й щирі відносини до сих академічних фондів, до сього «гроша бідних».

Зрештою, прийдуть в поміч і поодинокі добродії, й бувші вихованці Академічного дому, й жертволюбна наша суспільність, іно не протягаймо справи, іно відразу поставмо її на ноги, хоч в не дуже великих розмірах на початку.

Двадцять тисяч корон Академічного фонду – се рідка нагода, яка може нескоро повторитися, коли її пропустимо. Маючи їх у руках, а забезпечивши собі в наших фінансових інституціях друге стільки позички, можемо безпроволочно взятися до діла й до року святкувати отворення Академічного дому. З ним прибула б нова твердиня нашої народної сили, громадського й культурного поступу.

Такі мої гадки в справі останків Академічного фонду. Даю їх під розвагу нашої суспільності, але наостанку ще повторяю свою раду: іно не проволікаймо і не даваймо розплистися безслідно фондові, зібраному з таким вічно пам’ятним одушевленням цілою нашою суспільністю під окликом потреб національної освіти.

[Під час, коли ся замітка складалася, появилася в «Ділі» з 18.IX (1/Х) стаття о.Волянського з тою ж порадою – обернути останки Академічного фонду на Академічний дім. Дуже тішуся сим, а певний, що ся гадка знайде і ще більше прихильників серед нашої суспільності. Зрештою, аналогічна гадка була висловлена д-ром Олесницьким іще в початках збирання Академічного фонду. – М.Гр[ушевський]].

Криворівня, 29 VIII (11/ІХ) 1902


Примітки

Вперше надруковано у журналі: ЛНВ. – 1902. – Т. XX. – С. 51 – 54. Підпис: М.Грушевський.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 241 – 243.