[Рец.] И.С.Свенцицкий. Начала философии в русской литературе XI-XVI вв.

Михайло Грушевський

"Н[аучно]-лит[ературный] сборник" Галицко-Русской матицы, I, с. 161 – 170, 246 – 255.

Стаття варта уваги. Автор починає від зазначення контроверсії «в историографии русской философии»; арх[імандрит] Гавриїл (автор виданого в 1840 р. в Казані курсу історії філософії) і п[ані] Безобразова зачисляють до філософів всіх староруських письменників, «касавшихся так или иначе метафизических или теологических вопросов» (!), Ключевський і Ганкевич (що за чудовий добір авторитетів!) зачинають від Кониського й Сковороди. Для п[ана] Свенціцького перший погляд заширокий, другий – завузький. Він хоче

«собрать немногие философские крохи в русской литературе XI-XVI в., найти их органическую связь и последовательность и определить степень влияния их на умственное развитие древней Руси».

Але сі замисли «органических связей» і «влияния» лишилися «пустым звуком», і автор зістався лише при збиранні крох. Починає він від «природной (розумій – натуралістичної, а не прирожденої) философии русского народа», що, очевидно, й був першим руським філософом: дійсно, його «космогонические мифы представляют смесь иудаизма, христианства и иранского дуализма». Доказ – легенда про сотворения світу.

Потім наступає Нестор як моральний філософ: він виводить добро від добрих духів, а зле від злих (правда, Нестор цитованого автором не писав, але що то шкодить мати одного філософа більше). Потім наступає Мономах з «Наукою», котрої первовзір автор читав в «рукописі С[анкт]-Петербурзької] публічної бібліотеки» «на с. 5–62», і м[итрополит] Никифор. Про Никифора писала п[ані] Безобразова, отже, з ним справа легка. Про другого митрополита – Клима і його «філософічний» спір з пресвітером Томою п[ані] Безобразова ще не писала, тому автор його зовсім проминув і перейшов до Данила Заточника, як репрезентанта індивідуалізму, в противність альтруїзму, репрезентованому Мономахом і Никифором. Серапіон і м[итрополит] Кипріян замикають каталог староруських філософів.

Вивід: всі ті філософічні «крохи» взяті від греків «и были так сказать брошены наобум (sic) без малейшей внутренней связи между собою». «Философскими вопросами занимались древнерусские писатели только случайно, или с какой-нибудь определенной целью» (очевидно, правдиві філософи, як д[обродій] Свенціцький, пишуть без «определенной цели»).

Потім наступає період московський, де автор слідить історію «схоластической школы», датуючи її від спорів Нила Сорського й Йосифа Волоцького про секуляризацію. Сими спостереженнями нехай покористуються російські учені, а з нас досить і першої половини.

Крепка стаття! Щоб її писати, а тим більше – щоб друкувати в «науковім» «органі», яким хоче бути «Сборник» Галицької матиці, дійсно треба бути хіба галицьким москвофілом.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. 48. – Кн. 4. – С. 6 (Бібліографія).

Свенціцький Іларіон Семенович (1876-1956) – український філолог, етнограф, культурний та громадський діяч.

…арх[імандрит] Гавриїл… – Гавриїл (у миру Василь Миколайович Воскресенський; 1795–1868) – архімандрит, російський богослов, історик, філософ. Вважається одним із перших істориків російської філософії. Професор Казанського університету (1835–1850).

Основні праці: «История философии» (6 ч., 1839–1840), «Философия правды» (1843), «Понятие о церковном праве и его история» (1844), «Описание Зилантова монастыря» (1850), «Описание опытной психологии» (1858). Російську філософію характеризував у дусі слов’янофілів. Характерною її особливістю вважав сполучення християнської віри та знань.

…п[ані] Безобразова… – Безобразова Марія Володимирівна (1857– 1914) – російський філософ та історіограф російської філософії, В 1880– 1885 pp. викладала у Вяземській жіночій гімназії. Брала активну участь в організації «Російського жіночого взаємо-доброчинного товариства» (1895). У 1910 р. заснувала «Етичне товариство». Їй належала ідея створення Петербурзького філософського товариства.

Основні праці: «Философские этюды» (1892), «Заметка о «Диоптре»« (1893), «Краткий обзор существенных моментов истории философии» (1894), «Творения св. Дионисия Ареопагита» (1898), «Изречения св. Кирилла» (1898), «Послания митрополита Никифора» (1898), «Gregor Skovoroda ein ukrainischer Philosoph» (1911).

…Ключевський… – Ключевський Василь Йосипович (1841–1911) – видатний російський історик.

…і Ганкевич… – Ганкевич Климентій Миколайович (1842–1924) – мовознавець, філософ, педагог. Від 1868 р. учителював у гімназіях Перемишля, Бережан, Станіслава, Чернівців. У 1875–1887 pp. – у Чернівецькому університеті: секретар, викладач з української літератури та філософії, засновник і керівник академічного товариства «Союз» при університеті. В 1887 р. очолив редакцію релігійної газети «Мир».

Основні праці: «Grundzüge der slavischen Philosophie» (1869), «Про народну філософію малорусинів» (1875), «Історія і критика матеріалізму і дарвінізму» (1877), «До питання вивчення українського наголосу» (1877), «Найновіший філософський руху слов’ян» (1880), «Археологічно-бібліографічна виставка Ставропігійського інституту» (1888).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 176.