Останні томи «Архива Юго-Западной России»

Михайло Грушевський

Архив Юго-Западной России издаваемый комиссиею для разбора древних актов, часть вторая, том III: Постановления провинциальных сеймиков Юго-Западной Руси в 1698 – 1726 гг., К., 1910, ст. ХІІ + +843+LXXXIII.

Те ж, часть восьмая, т. III: Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI-XVII в., К., 1909, ст. 120+708+ХХХ.

Те ж, част восьмая, т. IV: Акты о землевладении в Юго-Западной России XV-XVIII в., К., 1907, ст. 224+451+66+ХХІ.

Те ж, часть восьмая, т. V: Акты об украинской администрации XVI – XVII в., К., 1907, ст. 118+560+XXVII+II.

Те ж, часть восьмая, т. VI: Акты о землевладении в Юго-Западной России XV-XVIII в., К., 1911, ст. 113+435+XXIV.

Київська археографічна комісія, чи так звана офіціально – «Временная комиссия для разбора древних актов, состоящая при киевском, подольском и волынском генерал-губернаторе», по довгім застої оживилася в останніх роках і випустила цілий ряд поважних збірок архівного матеріалу, часом з цінними студіями в передмові, і останніми часами завела ще рід археографічного збірника для поменших матеріалів (Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России) [Див. про нього замітку в т. CVII «Записок», про томи «Архива» з попередніх літ в LXXV, LXXVIII і LXXXIII т.].

Правдоподібно, є в тім певна заслуга теперішнього предсідателя комісії, проф. Іконнікова, властиво першого ученого-історика на сім предсідательськім місці, що займали досі більш бюрократичні, ніж наукові фігури; і хоч комісія все й далі зістається інституцією сильно бюрократичною, досить щільно замкненою для всього «стороннього», для нових людей і нових планів, вона виявила в останніх часах досить живу роботу – хоч би в реалізації давніх планів і давніше розпочатих робіт, і п’ять томів «Архива», випущені комісією останніми роками (дати, означені на томах, не завсіди вказують час, коли певний том увійшов в науковий оборот), внесли чималий запас наукового, документального матеріалу і кілька цінних розвідок. Короткий перегляд того всього хочу дати в сій замітці.

І так в III томі частини другої, присвяченої соймикуванню, маємо продовження давніших збірок Іванишева і Стороженка, що містили соймикові акти XVI і XVII в.: всім томі д. Каманин зібрав соймикові постанови п’ятьох українських воєводств (Волинського, Подільського, Браславського, Київського і Чернігівського – титулярного в тім часі) від p. 1698 до 1726. Сим разом акти сі друковані в цілості (в попереднім томі друкувалися витяги, що викликали невдоволення в науковій критиці). Зате вступної розвідки сим разом против звичаю комісії не дано – обіцяна вона при закінченні збірки постанов XVIII в., а тим часом подана тільки коротка вступна замітка головного редактора комісії В[ладимирського]-Буданова, що зазначує цікавіші питання, порушені в соймикових постановах, і коротенько спиняється над соймиковою організацією і технікою.

Вказує на заникання урядової української мови в облятах, на деякі згадки про місцеве право – як пригадка Київського воєводства (дуже лаконічна, на жаль), щоб люблінський трибунал заховував се воєводство «według prawa sobie służącego i zwyczaiom (може, zwyczaiów?)» – с. 840, і домагання браславського соймика (1722 p.), «aby generał całego woie-wodztwa kiiowskiego prawem drukowanym Litewskim statutem sądził się (c. 740). Єсть кілька постанов в інтересах православної віри і унії, котрі, одначе, никнуть супроти опіки для католицької церкви, про ліквідацію правобічної козаччини і кілька інтересних постанов в напрямі певнішого закріпощення селян (зменшення свобідних років, касування хуторів). Покажчиків до сього тому не додано.

III том восьмої часті, присвяченої юридичному побутові, виготовлений Орестом Левицьким, містить в собі збірку матеріалів до історії шлюбу і родинного життя, головно волинських, другої половини XVI в.: з XV і першої пол[овини] XVI в. всього 11 документів, документи з першої половини XVII в. також становлять меншість.

Таким чином, маємо досить одноцільний збірник документів до приватного, головно родинного життя волинського панства і шляхетства з того часу, коли воно вже в значній мірі захоплене впливами польської державності, культури і права все-таки в своїм приватнім житті стояло ще досить міцно на грунті старих українських традицій (виключно шляхетський характер матеріалу залежить від самого джерела, з якого черпав видавець – актів судів гродських і земських, майже виключно шляхетських).

Матеріал дуже цінний для зрозуміння старого життя: дуже корисний, і можна пожалувати, що він так довго лежав в укритті (збірка була зроблена і навіть видрукувана давно), і що рамки сеї збірки не поширені більше – бо таку вибірку матеріалу, певно, можна було б дати в далеко більших розмірах, чи в виді сурового матеріалу in extenso [повністю], чи в витягах, напр., з поминенням формулярних частей документів, що займають так багато місця, або в формі півобробленій. Ор[ест] Левицький, що в побутовій історії України, в її зрозумінні, в уловленні її типових характеристичних сторін показав себе майстром незвичайно проникливим і чутким, міг би в сім напрямі зробити незвичайно багато і було б шкода, якби його робота на сім полі обмежилася отсею збіркою.

Матеріал, зібраний в отсій збірці, д. Л[евицький] почасти використав в інтересних півбелетристичних історично-побутових оповіданнях, (мають вийти збіркою п[ід] заг[оловком]: Волинські оповідання) – почасти в ряді статей друкованих по-російськи й по-українськи протягом кількадесяти літ по різних виданнях (почавши від статті в «Зорі» 1885, під псевдонімом Маячанця: «Про шлюб на Україні-Руси в XVI – XVII в.» і кінчаючи статтею «Невінчані шлюби на Україні в XVI – XVII ст.» в київських «Записках», т. III, 1909). Розвідка подана на вступі сього тому п[ід] заголовком]: «Черты семейного быта в Юго-Западной Руси в XVI – XVII вв.» (ст. 120), зводить докупи сі розвідки.

Автор спиняється в ній головно на формах і практиці зав’язування супружества і його розв’язування (розводу) і, слідячи за відмінами тої практики, яку рисують перед нами зібрані ним документи, від обов’язуючого права (Литовського статуту) і церковних канонів, старається уловити в ній те, що становило прикмету народного українського права. Сі проби його безсумнівно цінні й інтересні, різні казуси, які переходить тут автор (елемент описовий і тут бере у нього гору над елементом аналітичним), хоч не завсіди можуть бути генералізовані, вводять нас, без сумніву, дуже часто в юридичний і ще більше – моральний світогляд шляхетських і духовних кругів тої доби.

Автор оперує головно матеріалом волинським XVI і першої половини XVII в., Поділля й інші провінції польського права лишає свідомо на боці; часом робить екскурси в практику подніпрянську і лівобічну другої пол[овини] XVII і навіть XVIII в. Праця має вартість більш історично-побутову, ніж історично-юридичну в властивім значенні, але, без сумніву, цінна.

IV том восьмої часті містить велику (224 стор.) і цікаву студію проф. Владимирського-Буданова: «Церковные имущества в Юго-Западной России XVI века». Починається вона переглядом церковних маєтностей XVI в., православних і католицьких (проба реєстрації); далі йдуть замітки про походження сих маєтностей і предмети володіння; потім наступає найбільш інтересна частина – юридичний аналіз церковного володіння (с. 29 і д[алі]). Розділ другий присвячений «праву подавання» В[еликого] кн[язівства] Литовського, третій – «суб’єктам права» церковного володіння (владичі ка-тедри, монастирі, церкви) – відносинам їх прав до прав патронів.

Виводи, до яких приходить автор на основі свого аналізу, він резюмує на кінці своєї праці в таких тезах:

«Сила прав горожанських для всіх (свобідних осіб), так сильна в Литовській державі – що робить їй велику честь – особливо ясна на прикладі церковних маєтностей. В благовірній Москві великі князі й царі мало в’язалися старим принципом непорушності («неотчуждаемости») церковних маєтностей, але ні великі князі Литовські – католики, що так часто представляються гонителями православ’я, ні шляхетський польський сойм, ні могутнє католицьке духовенство ніколи не йшли за московським прикладом, розуміється – не з поважання до чужих їм візантійських традицій, а з поважання до непохитності горожанських прав взагалі».

«Право подавання, зовсім відмінне від ктиторства, не противиться зазначеному принципові: і держава (головний патрон і перше джерело права подавання) і суспільні союзи, й приватні власники не признавали за собою прав власності на церковні маєтності, хоч право подавання давало широкі права патронам і викликало можливість надуживань. Се право держало в тіснім зв’язку церкву з державою і суспільністю. Дійсними ж власниками церковних маєтностей були не патрони, а церковні інституції, а саме єпископи, монастирі й церкви. Патрони – се тільки опікуни церковних інституцій і маєтностей».

Обмежуємося наведенням сих поглядів, не входячи в оцінку тих фактичних підстав, на яких вони оперті. Акти сього тому послужили авторові матеріалом для розвідки в дуже малій мірі. Збірник їх майже не зв’язаний з вступною статтею і не має своєї фізіономії. Сам по собі він продовжує збірку актів по історії землеволодіння, поданих автором в II і III т. сьомої часті «Архива» (матеріали до історії колонізації).

Сим разом автор подає їх в значній часті цілими збірками – так як вони були внесені в судові книги – велика збірка документів кн. Чорторийських, XV і XVI в., акти володіння с. Битним, документи кн. Кропотків на с. Яловичі і т. д.; видавець мотивує се тим (с. 24), що такі збірки дають погляд на «фактичний зріст землеволодіння поодиноких родів, а почасти і на юридичний зріст самих прав», але на се вистане вичислити при однім документі, які номери актів були предложені до книг з ним разом, а таке друкування цілими гніздами має ту недогоду, що перемішує всякий хронологічний порядок, а до збірника не додано навіть хронологічного покажчика уміщених документів.

Чимало документів з поданих тут були вже надруковані; напр., Витовтів привілей Перемилю (ч. 2), надр[укований] в «Актах Литов[ско]-Рус[ского] госуд[арства]» Довнара-Запольського (ч. 7), з того ж самого джерела; надання Свитригайла на Киселин (ч. 5) – в «Archiwum Sanguszków», III, ч. 11; надання його ж на Миловші (ч. 6), там же, ч. 7. Видавець не поясняв мотивів сих повторень і приходиться думати, що повторено їх лише через недогляд.

Том VI восьмої часті, зібраний і виданий так само проф. В[ладимирським]-Будановим, має характер аналогічний з т. IV. Головну вагу в нім має розвідка В[ладимирського]-Буданова про право заставу В[еликого] кн[язівства] Литовського («Заставное владение», с. 113): поняття заставу і причина розвою заставного володіння в В[еликім] кн[язівстві] Литовськім, особи, що віддають в застав і що володіють на заставнім праві, предмети заставного володіння (властиво всі, які могли бути предметами володіння), право заставного володіння, уставлення і розв’язання заставу.

Факти і приклади, якими ілюстрована ся розвідка, вибрані в переважній більшості з невиданих актів Київського архіву, з публікованих томів Литов[ської] метрики і т. ін. – і знов тільки в досить незначній мірі з долученого збірника документів, що теж тільки в часті містить матеріали до історії заставного володіння і взагалі має досить припадковий характер, як і т. IV. Розпочинається він чомусь трьома документами з Овруччини – надрукованими свого часу пок[ійним] Антоновичем в збірці овруцьких актів (ч. IV, т. І), а поза тим містить документи з 1550-1575 pp. (140 номерів).

Том V восьмої часті, виготовлений проф. Довнаром-Запольським, містить розвідку його п[ід] з[аголовком] «Украинские староства в первой половине XVI в.». Розвідка не дуже велика (с. 118 дуже розгонистого друку), але захоплює предмет дуже широко – ширше свого заголовка. Починається історією урядів: вищих місцевих властей – воєводства Київського і маршалківства Волинського, потім старосте (властиво намісництв, що поволі прибирають в XVI в. ім’я старосте) і «нижчих врядів», далі спиняється на реформі 1565 р. і дальших змінах в адміністраційнім устрої.

По сім наступає аналіз адміністраційних функцій воєводи і старост, відносин їх до міських громад, міської організації й управи, земських обов’язків підданської людності і доходів воєводських і старостинських. Отже обіймається майже ціла система публічної організації литовської України, але трактується поверхово, більш описово, без запускання в складні і неясні питання сеї організації і без відповідного використання літератури.

Долучена збірка документів більш дібрана до теми, але для першої половини XVI в. дає небагато (всього коло 30 номерів на загальне число близько 200) – все інше належить до другої половини XVI і першої четвертини XVII в. Документи сі дають багато інтересного.

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Останні томи «Архива Юго-Западной России» // ЗНТШ. – Львів, 1913. – Т. CXV. – Кн. III. – С. 177-182.

…(Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России) – йдеться про видання: Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России. – К., 1911. – Вып. 1.

…що займали досі більш бюрократичні, ніж наукові фігури… – першим функції голови комісії (1845 – 1848) виконував управитель канцелярії київського генерал-губернатора Д.Бібікова відомий хабарник М.Писарєв (згаданий Т.Шевченком у поемі «Юродивий»). Його наступник, чернігівський поміщик, збирач старожитностей М.Судієнко, теж не мав фаху історика. Довший час (1857 – 1889) посаду голови Комісії займав М.Юзефович – попечитель Київського навчального округу, противник українського національного відродження, ідейний натхненник впровадження Емського указу 1876 р. Після нього на цій посаді до 1904 р. перебував російський історик В.Вельяминов-Зернов. В.Іконников керував комісією до її скасування в 1921 р. (Журба О. Київська археографічна комісія. – С. 38, 82, 173).

…давніших збірок Іванишева і Стороженка… – йдеться про публікації: Постановление дворянских провинциальных сеймиков в Юго-Западной России (1569 – 1654 гг.) / Изд. Н.Иванишев // Архив Юго-Западной России. – К., 1861. – Ч. 2. – Т. 1; Акты для истории провинциальных сеймиков Юго-Западного края во второй половине XVII в. / Изд. Н.Стороженко // Там само. – К., 1888. – Ч. 2. – Т. 2.

…(мають вийти збіркою п[ід] заг[оловком]: Волинські оповідання)… – йдеться про: Левицький О.І. Волинські оповідання XVI – XVII ст. – К., 1914.

…почавши від статті в «Зорі» 1885, під псевдонімом Маячанця: «Про шлюб на Україні-Руси в XVI – XVII в. «… – йдеться про популярний нарис: Маячанець Левко. Про шлюб на Руси-Україні в XVI – XVII століттю // Зоря. Письмо літературно-наукове для руских родин. – Львів, 1885. – Число 13. – С. 149 – 152; Число 14. – С. 169-171; Число 15-16. – С. 183-185; Число 17. – С. 198-200; Число 18. – С. 209-211.

…кінчаючи статтею «Невінчані шлюби на Україні в XVI – XVII ст.» в київських «Записках», т. III, 1909… – див.: Левицький О.І. Невінчані шлюби на Україні в XVI – XVII ст. // Записки Українського наукового товариства у Київі. – К., 1909. – Кн. III. – С. 98-108.

…поданих автором в II і III т. сьомої часті «Архива» (матеріали до історії колонізації) – йдеться про публікацію: Акты о заселении Юго-Западной России / Изд. М.Владимирский-Буданов // Архив Юго-Западной России. – К., 1890. – Ч. 7. – Т. 2: (1471-1664 гг.); 1905. – Т. 3: (1570-1789 гг.).

…в Актах Литов[ско]-Рус[ского] госуд[арства]» Довнара-Запольського (ч. 7)… – див.: Довнар-Запольский М.В. Акты Литовско-Русского государства. – М.,1899. – Т. 1; 1897. – Т. 2.

…надання Свитригайла на Киселин (ч. 5) – в «Archiwum Sanguszków», III, ч. 11… – Archiwum książat Lubartowiczöw Sanguszków w Sławucie. – Lwów, 1890. – Т. III.

…з публікованих томів Литов[ської] метрики і т. ін. – йдеться про публікації: Русская историческая библиотека, издаваемая Археографическою коммиссиею. – СПб., 1903. – Т. XX: Литовская метрика. – Т. I; СПб., 1910. – Т. XXVII: Литовская метрика. Отд. 1. Часть 1. Книга записей; Юрьев, 1914. – Т. XXX: Литовская метрика. Отд 1 – 2-й. Часть 3. Книга публичных дел.

…надрукованими свого часу пок[ійним] Антоновичем в збірці овруцьких актів (ч. IV, т. І)… – йдеться про публікацію: Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России 1442 – 1760 гг. / Изд. В.Антонович // Архив Юго-Западной России. – К., 1867. – Ч. IV. – Т. I.

А. Фелонюк

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 224 – 228.