Коли сфабрикована грамота Любарта Луцькій катедрі?
Михайло Грушевський
Критична замітка
(З поводу статті Д.Щербаковського: Фундушевая запись князя Любарта луцкой церкви Іоанна Богослова 1322 г.) [«Чтения» київські, т. XVIII, вип. 3-4, 1905, с. 61-70.]
, дана луцькій катедрі, одними дослідниками приймалася за автентичну, іншими за фальсифікат, але голословно, без ближчих мотивів; тому що деякі дослідники, уважаючи сей привілей за автентичний, робили з нього різні, досить далекосяглі виводи, один з молодих приятелів історичної науки – Д.Щербаковський піднявся докладнішої аналізи грамоти. Хоч її неавтентичність остільки очевидна при побіжнім навіть погляді, що для сього одного, може, й шкода було б робити такі заходи, одначе, студіювання фальсифікату не раз дає остільки цікаві факти, що роботу таку ніяк не можна уважати зайвою.
Аналізуючи зміст грамоти, автор приходить до виводу, що вона складається з двох частин – старшої, що містить надання сіл Рожища й Теремного (до слів «паки же, снаднейшого») [Архив Юго-Зап[адной] Рос[сии], І, VI, с. 2 in fine.], і новішої – дальшої частини. Перша частина, по його гадці, може бути грамотою Любарта, але не з 1320-х, а з останніх літ його життя, друга сфабрикована при предложенні грамоти для потвердження в[еликому] кн[язю] Олександру в 1490-х pp., правдоподібно, єп[ископом] Єфремом.
Спостереження автора, що перша частина грамоти має більш архаїчний характер, ніж друга, зовсім справедливе. Він, одначе, не помітив, що terminus non post [хронологічною межею] сфабрикування грамоти в її нинішній формі являється не кінець XV віку, а значно пізніші часи. Він виходив з дати потвердження її в[еликим] кн[язем] Олександром, але не помітив, що се потвердження також фальшиве. Тим часом се зовсім певно. Вже сама титулатура, вступна й кінцева формула се показують; грамоту предкладає єпископ «Луцький і Острозький» (sic) Єфрем, тим часом як владикою луцьким тоді був Кирил, а Єфрема знаємо за часів Свитригайла. Стилізація й зміст ніби предложеної до потвердження грамоти також виразно вказують, що маємо до діла з фабрикатом не кінця XV в., а значно пізнішим: його мова (властиво – його другої частини) пізніша, а в змісті маємо такі точки, які виразно вказують на певні змагання кінця XVI і початку XVII в., як наприклад:
«мает… владыка… и вси наступники єго… пры нас и пры советах князев и бояр наших радити и советовати»;
«никакоже паче благословения єго… дидаскалию основати, мети ставропию, но во всем єму яко настоятелю повиноватись…»
Перша точка, очевидно, стоїть в зв’язку з змаганнями владиків-уніатів дістати місця в сенаті, друга – з боротьбою їх з братствами, які по уніатським «артикулам» могли існувати тільки під властю й послушністю владиків-уніатів. І так перед нами уніатський фальсифікат початку XVII віку, з певними тенденціями уніатської ієрархії.
Перша половина грамоти (надання Рожища і Теремного) старша, але бачити в ній автентичну грамоту Любарта, хоч би з останніх літ його життя, трудно. Полишаючи на боці деякі стилістичні чи язикові подробиці, на мій погляд, головну трудність, робиться незвичайна докладність в описі границь наданих сіл. Така докладність звичайно являється фактом пізнішим: не тоді, як маєтність доперва надають, а як володіння нею й його границі стають спірними. Коли до сього додати брак дати, слідів якоїсь автентичної кінцевої формули і т. ін., то з усякою правдоподібністю мусимо уважати ту першу половину грамоти пізнішою записею про Любартове надання, не так, може, з кінця XIV, як з XV віку.
14 (27). І. [19]06
Примітки
Публікується за виданням: Грушевський М. Коли сфабрикована грамота Любарта луцькій катедрі? Критична замітка // ЗНТШ. – Львів, 1906. – Т. LXX. – Кн. II. – С. 72-73.
Грамота Любарта Гедиміновича, датована 8 грудня 1322 p., з’явилася на світ не раніше 1598 р. Саме в цьому році луцький єпископ Кирило Терлецький подав у суд скаргу на Костянтина Острозького, який захопив у нього кілька сіл. Князь виправдовував свій вчинок тим, що нібито ці села були подаровані луцькій катедрі його предками – руськими князями. Щоб довести безпідставність претензій князів Острозьких, була сфальсифікована дана грамота, в якій надання цих сіл приписується литовському князю Любартові (Флоря Б.Н. Две грамоты князя Любарта (о луцкой епископской кафедре в первой половине XIV в.) // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998 г. – М., 2000. – С. 251 – 252). Сама дата видання грамоти, яку можна прочитати і як 1321 р., на мою думку, могла бути запозичена із добре відомої на українських землях «Хроніки» М.Стрийковського.
…грамота… одними дослідниками приймалася за автентичну, іншими за фальсифікат… – науковці, які після публікації М.Грушевського вивчали цю писемну пам’ятку, також приходили до діаметрально протилежних висновків. Одні публікували та використовували її у своїх дослідженнях як автентичний документ (див.: Грамоти XIV ст. – К., 1974. – С. 20 – 22; Словник староукраїнської мови XIV – XV ст. – К., 1977. – Т. 1. – С. 24; Древнерусские княжеские уставы XI – XV вв. – М., 1972. – С. 174 – 176; Гумецька Л.Л. 3 приводу замітки Богдана Струмінського про «Словник староукраїнської мови XIV – XV ст.» // Мовознавство. – К., 1980. – № 5. – С. 91 – 92; Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861 – 1996). – Львів, 1996. – С. 112), інші доводили, що це фальсифікат (Купчинський О.А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII – першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 683 – 697), треті вбачали в першій частині грамоти вірогідний документ часів Любарта (Хорошкевич А.Л. Исторические судьбы белорусских и украинских земель в XIV – начале XVI в. // Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного словянства. – М., 1982. – С. 114; Флоря Б.Н. Две грамоты князя Любарта. – С. 252 – 254; Мицько I. Князь Любарт та його родина // Старий Луцьк. – Луцьк, 2005. – Вип. II. – С. 45-46).
…сіл Рожища й Теремного… – Рожище – селище міського типу, райцентр, вперше згадується у писемних джерелах у 1377 р. (Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. – К., 1970. – С. 603). Теремне – тепер село Новородчанської сільради Острозького району Ровенської області (Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. – К., 1973. – С. 472).
…фальсифікат початку XVII віку… – на підтвердження такого датування дослідники наводять нову аргументацію (Флоря Б.Н. Две грамоты князя Любарта. – С. 250 – 254; Купчинський О.А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства. – С. 690 – 691).
Я. Книш
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 175 – 176.