13.08.1908 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професоре!

Листа Вашого одібрав я тільки вчора приїхавши з Умані, – щире спасибі!

Відчит мій стрінули доволі прихильно, це значить, що ідеї, які я в ньому пропагував, з одного боку викликали співчуття, а з другого не дали приводу до сильної і серіозної серйозної опозиції. По правді кажучи, я, їдучи туди, цього не сподівався. Читав я по польськи, зазначивши на вступі, що роблю це з причин чисто «технічних», просто тому, щоб мене краще зрозуміли.

Заголовок такий: «Udział szlachty ukraińskiej w życiu narodu ukraińskiego na tle jego dziejów i stosunek obecny». Як що позволите, то відчит цей пришлю Вам; знаючи, що до нього всі віднеслись прихильно, Ви матимете змогу оцінити погляди більшої половини (так мені здається) нашої правобічної шляхти. Слухачів було зверх 40 – переважно сусідні поміщики (середній стан), найбільшу опозицію творили, як я й сподівався городські інтелігенти – вшехполяки, але бачучи що «пани» (поміщики) не протестують і собі замовкли.

На другий день після відчиту зібрались ті, що більше заінтересувались [Після заінтересувались слово закреслене.] справою, порушеною мною (історичне обосновання «українства» спольщеної української шляхти і єднання на культурнім полі з українським рухом взагалі шляхти, – чи вважатиме вона себе польською, чи українською – як кляси посідаючої, а значить, з обовязку обов’язку, і для добра цілої країни і всих всіх її мешканців, а значить, і для себе) і на цьому зібранню я порушив проект «тижневика».

Думка моя (на підставі того, що я чув і бачив) така: справу тижневика прийдеться відсунити відсунути ще на рік «minimum». Зараз він ще не на часі: йому тепер прийшлось би тільки будити потреби, якої він повинен бути виразом, як що не має бути якоюсь ефемерідою. Як засоб поширення певної ідеї (в даному разі, з огляду на нечисленність «польського» елементу у нас, – зачіпаючої малу горстку людей) тижневник – річ надто дорога.

Але допустим, що ми гроші від якогось «мецената» добудемо – це зрештою єдиний шлях, – тоді тижневник наш буде органом «з субсидією», до того стороннєю сторонньою, і, як комусь прийде до вподоби нам такий закид зробити – муситимемо мовчати; це раз, а вдруге: коли меценатові не подобається напрям (це річ дуже і дуже можлива); чи не розсадить тоді нашого тижневника тижневика український «демократичний клин»; без потрібної кількости передплатників – їх зараз напевне не буде, – це очевидно [Написано над рядком.] видима смерть.

В Литві такий тижневник засновується – але там це вже потреба назріла серед самої шляхти; в Білоруси Білорусі теж можлива така газета, бо там рух білоруський – цей «демократичний клин», дуже ще слабий; у нас першого ще нема, друге вже є в високій мірі. Тому у нас треба почати тільки ширити цю ідею, вона, як оце я мав свіжу нагоду переконатись, з певністю пошириться, але ширити її треба иншими іншими, більше нормальними засобами: 1) живим словом, 2) неперіодичними збірниками присвяченими освітленню цієї справи і 3) організацією. Про другий і третій пункт мені хотілося-б багато з Вами поговорити; це, як що схочете, можна буде зробити тільки при особистім побаченню у Львові, тоб-то за якісь півтора [Написано над рядком.] місяця більш менше.

Поки що у мене проекти такі: заходитись в зимі коло видання збірника, присвяченого польсько-українському питанню на Україні, т. т. провести в життя колишню [Написано над рядком.] гадку д.Томашівського, що-ж до третього пункта: заходитись коло скликання з’їзду українців і українофілів католиків, хоч-би підчас контрактів у Київі Києві, а тоді згуртуватись в якесь товариство, котре мало-б наприклад зватись: «товариство прихильників української культури» – чи що.

Я-б дуже просив Вас, Пане Професоре, щоб ці два останні проекта (чи краще сказати мрії, котрі проте, опираються на певних житєвих практичних підставах) остались поки що між нами, і через те, що їх треба ще теоретично ясно намітити, а це можна зробити тільки спільно обміркувавши справу, а 2-ге на мою думку краще, як ідеї «дозрівають» без зайвого розголосу.

Як-би Ви були ласкаві, Пане Професоре, написати мені в кількох словах, чи присилати (з огляду на гряницю гряницю і т. и.) і куди прислати Вам мій відчит, то я-б Вам був дуже вдячний.

Зі щирим і глибоким поважаннєм поважанням

Вяч.Липинський

13.VIII.1908. Пані кланяюсь низенько.

Примітки

Центральний державний історичний архів України у м.Києві, ф. 1235, оп. 1, спр. 604, стор.3-6.

…то відчит цей пришлю Вам… – Цей «відчит» В.Липинського був надрукований у Кракові коштом автора окремим виданням під назвою «Szlachta na Ukrainie. 1. Udział jej w życiu narodu ukraińskiego na tle jego dziejów».

…польсько-українському питанню на Україні… – З усіх студій та розвідок, що увійшли до збірника «Z dziejów Ukrainy», лише дві праці не належали перу В.Липинського: це уривок з третього розділу шостого тому «Історія України-Руси» М.Грушевського в авторизованому перекладі Вячеслава Липинського польською мовою під назвою «Szlachta Ukraińska na przełomie XVI-XVII w.» (стор.1-46) та його ж статті з 92 тому «ЗНТШ» «Союз шведсько-український в р. 1708» (стор.639-651); остання була подана Липинським українською мовою у польській транскрипції. Співробітництво двох істориків у програмовому для Липинського збірнику свідчить про спорідненість поглядів обох авторів у державницькому погляді на українську історію.

…гадку д.Томашівського… – Томашівський Степан (1875-1930) – український історик, політичний діяч, публіцист.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2001 р., т. 2, с. 281 – 282.