28.04.1910 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Картка з Львова і лист з Київа Києва прийшли майже одночасно два дні тому назад, і я [б] був зараз відповів, коли б мені не перешкодив похорон Кропивницького, причім ріжні різні наради і участь в похороні забрали мені чимало часу.

І так щодо першого і найважнійшого найважнішого. П. Професор, може, коли-небудь думають, що я не здаю собі докладно справи з мого положення, а власне, що, правду кажучи, вишу П. Професорови Професорові на шиї, по більшій части як зайвий непотрібний баляст баласт. Я се дуже ясно розумію, і ся думка, що моїм матеріяльним матеріальним положеннєм положенням я часто заставляв, так сказати, П. Професора себе не раз експонувати, наражати на ріжні різні неприємні ситуації і т. д. І ся власне думка за останні які три роки була найбільшою моєю гризотою, ніколи не давала мені спокою і просто пригноблювала мене, особливо тоді, коли я був за границею.

Уявляючи собі, з одного боку, цифри, виписані в касовім квітари Т[оварист]ва, а з другого боку, те, кілько скільки часу треба, щоб опанувати стільки-то матеріялу матеріалу і показати якусь працю, котра б могла видаватися людям сяким-таким еквівалентом тих цифр, я просто бився, хапався то за се, то за те, зібрав, здається, богато багато цікавого, а потім бачив, що з сього не вих[о]дить яка-небудь поважна цілість, що я через сю горячку гарячку не зміг сконцентрувати своєї уваги і роботи і т. д.

Я був би щасливий, коли б я міг виїхати і жити за власні гроші і не думати про ті всі ріжні різні річи речі, а головно про ріжницю різницю між короповою валютою а рублем. Так само, виїздячи тепер, я старався дістати якусь пожичку позичку більшу, котру 6 я міг сплачувати через довший час – ну і, розуміється, не вдалося. Теж писав в сій справі і звідси, бо конечно хотів побути в Москві хоч з 4 місяці, та боюся, що теж не вдасться, бо звичайно з мене кепська гіпотека. В додатку в останніх часах ще й мої чисто особисті відносини скомплікувалися, так що хто його знає, як мені вилабудатися з сього, але розуміється, що Т[оварист]во нічого се не може обходити.

Щодо моїх тутешніх зайнять, то досі переглянув коло 60[-ти] №, які я почасти переписав, з деяких поробив виписки, а з декотрих лишень зміст і то не виключно до жидів. Порішив на свята лишитися тут, бо в Москву ні за чим мені було їхати на такий час і сидіти даром, а тут в мене буде змога в тім часі дещо робити, бо мені через протекцію можна було взяти з бібліотеки трохи книжок, а може, з архіва дадуть ще і документів додому. Загалом зі мною тут дуже гарно поводяться, дякуючи рекомендаціям П. Професора.

Щодо писань Сковороди, то про виданнє видання їх Бруєвичом напевне нічого не можна знати, бо рукописи переховуються в Рум['янцевському] музеї, але Багалій, розуміється, навіть у своїм інтересі обіцяв про се докладно розвідатися. Зате в Росії видати їх не можна буде, бо цензура їх, як «атеїстичних», ніяким чином не пустить. Навіть Шевченка, як П. Проф. певно знають, наново тепер вже не можна видати, як певним людям заявлено в московській і петербурській петербурзькій цензурі.

В Харкові на моє здивованнє здивування українців, може, навіть більше, ніж в Київі Києві, де українство, можна сказати, має характер чисто літературний і товариський, може. Тут, навпаки, богато багато українців сидить на ріжних різних «реальних» і впливових позиціях, єсть і ріжні різні фінансові «дельцы», так що, на мою думку, тут богато багато дечого можна зробити, тим більше, що серед тутешнього громадянства, виключаючи «шпіци» адміністрації, нема, як в Київі Києві, витвореного ворожого українству табора чи хоч би напряму.

На днях тут засновано український «банк» («Общество взаимнаго кредита»), причім на тісну організаційну нараду я був запрошений. Якби П. Проф. ся справа близше ближче зацікавила, то можу докладнійше докладніше написати як і що. Цікаве і те, що Харків тягне до Галичини, а П. Проф. тішаться тут найбільшою повагою. До речі, я тут попав на сліди ріжних різних сплетень і «гнусностей», які кольпортуються сюди з Галичини – всякі Павлики і Венгжини, ну і, розуміється, мені не трудно було дати собі з тим раду. Загалом кажучи, деякі галичане – то дуже поганий народ, може, ще поганійший поганіший від анальогічних аналогічних українців.

Щодо мене, то, не хвалячися, я, не знаю за що, може, через те, що стою близько до П. Проф. – маю в Харкові деяку повагу, навіть щось в роді авторітета авторитета по всіх тутешніх гуртках, які не від того, щоб о[бо]пільно між собою часами не воювали. Я якось зміг з усіма стати в добрі відносини, навіть з українофілами, що не обижаються навіть ріжними різними «обличениями». Біда тільки, що, невважаючи на щоденні запрошення бувати то тут, то там, я не маю часу на се і рідко куди ходжу, хиба хіба раз на тиждень до кого. А воно б важно було.

На похороні Кропивницького з Галичини нікого не було і не було до хвилі похорону жадної телеграми ані вінка. Не знаю, чи я добре зробив, але мені здавалося, що треба б від Галичини промовити. Може, промова і немудра, але в кождім кожному разі не гірша, як гадаю, від всіх инших інших, що були сказані. Вона менш-більш в цілости цілості надрукована в «Утре» та через щось по-росийськи російськи. Як кажу, я, щоб «не уронить своего достоинства», мусів говорити.

Бажаю Веселих свят!

З глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 241 – 244 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

Картка з Львова і лист з Київа Києва… – Йдеться про картку від 19 (6) квітня 1910 р. та лист, відправлений близько 23 (10 квітня) 1910 р.

Похорон Кропивницького… – Похорон відбувся 11 квітня 1910 р. У той день у Києві у Володимирському соборі відбулася панахида, на якій був присутнім і М.Грушевський.

Не знаю, чи я добре зробив, але мені здавалося, що треба б від Галичини промовити. – На засіданні Виділу НТШ 25 травня 1910 р. було прийнято до відома, що на похороні М.Кропивницького в Харкові промовляв від Галичини Іван Джиджора (Хроніка НТШ. – Львів, 1910. – Ч. 43. – С. 1).

Вона менш-більш в цілости цілості надрукована в «Утре» та через щось по-росийськи російськи. – Див.: К похоронам Кропивницкого. Речь И.Н.Джиджоры из Львова, из Украины австрийской // Утро (Харьков). – 1910. – 15 апреля. – № 1017. – С. 2. Свою промову І.Джиджора розпочав словами:

«В этот момент, столь грустный и тяжелый для всего украинства, когда нам приходится провожать к месту вечного упокоения тело Марка Лукича, пусть будет также дозволено и мне, представителю галицкой Украины, в последний раз с ним простится. Это не только мое право, но и обязанность, тем более, что имя и деятельность покойного М[арка] Л[укича] тесно связаны с историей развития украинского театра и украинской общественности в Галиции».

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 208 – 210.