23.04.1908 р. До М. Грушевського

Дорогий Пане Професор!

Вчера Вчора вечером ввечері вернув я з Москви, де матеріялу матеріалу для своєї діссертації дисертації знайшов доволі богато багато, особливо познаходив досі незнані матеріяли матеріали для біографії батька Данила Апостола, Павла. Тільки страшенне мало часу було для зайнять в самім архіві, а перед святами не міг користати з помочи помочі Шуйської, бо вона кінчала якісь иньші інші пильні роботи.

Зате богато багато я за той час в Рум’янцевській бібліотеці підчитав літератури, якої я не то в Львові, але в Київі Києві не зміг би дістати. Наколи по святах мені можна б було поїхати в Москву і там якийсь час посидіти, то я гадаю, що вийшла б праця не тільки для діссертації дисертації, але і druckfähig. Головне те, що чую, що відти мав я тепер die Arbeitsfähigkeit.

В Київі Києві діла добре йдуть; всі наші приятелі держаться по-старому, а нових ворогів не знайшлось. Старі навіть притихли, бо зрештою повинаходили собі нові суперечки і лаються з другими – такими, як самі. Ось, напр., із-за історії Садовського здорово вилаяв («Слово») Порш Єфремова, на що сей очевидно стане відповідати, а тим часом сам знов вилаяв Коваленка за літературну крадіж, за те знова знову Коваленко висміяв Грінченка, а з Єфремовим збирається те саме зробити в дальшім н[оме]рі «Хріну», який через два дні появиться. Се має бути ніби «сатирично-гумористичний» часопис, зате знова знову і т. д. і т. д. Характер отих «полемік» і «критик» зовсім відповідає характерам тієї славної кумпанії, яка з собою счепилася зчепилася – ну і тепер піде тіпанина! На здоровлє здоров’я.

Але тепер инша важнійша важніша справа. Пану Проф. напевно відомо, що зараз у Львові діється. Університет закритий. Треба подумати про справу повороту. Не знаю я, що там у Львові діється поза те, що писано в тутешній пресі. Але я гадаю, що було б добре поїхати до Львова і розглянути, що і як. Доходили до мене звістки, що там поляки відгрожуються загалом. Воно, розуміється, дурниці, але все-таки варто знати, що і як.

Я просив би написати, що П. Професор думають про се, а мені все-таки бажалось би на два дні поїхати в Львів і все виміркувати.

Бажаю Пану Професорови Професорові, і Пані, і малій Катрусі веселих свят. Так по-галицьки.

З глибоким поважаннє поважання[м]

І.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 167 – 168 зв.).

Вчера Вчора вечером вернув я з Москви… – На засіданні Виділу НТШ 20 березня (н. ст.) 1908 р. було

«признано д. Ів. Джиджорі відпустку для праці в московських архівах, до яких виєднано йому доступ за посередництвом Академії Наук, а на його місце поручено веденє ведення бібліотеки д. Ол. Назарєву».

На тому ж засіданні прийнято рішення надати «підмоги д. Ів. Джиджорі в сумі 300 кор[он] з фондів Товариства на наукову екскурсію по архівах» (Хроніка НТШ. – Львів, 1908. – Ч. 34. – С. 3 – 4; 1909. – Ч. 37. – С. 8). Про дозвіл на працю І.Джиджори в російських архівах клопотався М.Грушевський за сприяння російського академіка О.Лаппо-Данилевського. Разом з листом від 14 листопада 1907 р. останній надіслав голові НТШ виписку з протоколу Історико-філологічного відділення імператорської Академії наук, у якій зазначалося:

«А.С.Лаппо-Данилевский довел до сведения Отделения, что так как проф. М. С. Грушевский из Львова сообщил ему, что Иван Николаевич Джиджора изучает «устройство и управление Малороссии» со времени Скоропадского до Апостола, то он просил бы Отделение ходатайствовать о допущении г. Джиджоры в архивы: Главный архив Министерства иностранных дел в Москве; Московский архив Министерства юстиции; Киевский центральный архив и Харьковский исторический архив (архив Малороссийской коллегии). Положено сделать соответствующее отношение» («Прошу принять уверение в совершенном почтении и преданности»: Письма А.С.-Лаппо-Данилевского М. С. Грушевскому. 1905 – 1914 гг. / Публ. И.Б.Матяш // Исторический архив. – 2002. – № 4. – С. 143 – 144).

Офіційний дозвіл на роботу в Московському архіві Міністерства юстиції І.Джиджора отримав лише 28 лютого 1908 р. (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 154, арк. 9). У цьому архіві і були зосереджені його пошуки у квітні-серпні (н. ст.) 1908 р.

Як свідчать листи Івана Джиджори до своєї нареченої Наталії Навроцької, 22 (9 березня) 1908 р. він виїхав на похорон В.Б.Антоновича (найвірогідніше разом з М.Грушевським). 29 (16) березня він узяв участь у засіданні Українського наукового товариства у Києві, присвяченого пам’яті В.Антоновича. 2 квітня (20 березня) 1908 р. він написав Наталці: «Я, Натя, завтра їду в Москву» (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2317, арк. 54 – 56 зв.).

Але, вірогідно, обставини не дозволили йому виїхати в призначений день. Як повідомив М.Грушевському співробітник київської контори ЛНВ М.Котик, І.Джиджора виїхав лише 8 квітня (26 березня) (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 561, с. 49). Власне цей лист дає змогу уточнити початок першої археографічної експедиції І.Джиджори в Москві. 11 квітня (29 березня) 1908 р. він написав Наталці розлогого листа про свої враження від розмаїття джерел, з якими розпочав роботу (див.: Пришляк В. Український історик Іван Джиджора // УІЖ. – 2006. – № 2. – С. 63 – 65). За відомостями, які містять даний і наступні листи І.Джиджори до М.Грушевського, у період від 22 (9) квітня – не пізніше до 24 (11) травня він перервав свої зайняття через свята, перебував у Києві, на короткий час виїжджав в Галичину. Повернувся до Москви близько 24 (11) травня 1908 р.

…досі незнані матеріяли матеріали для біографії батька Данила Апостола, Павла. – У стовпцях (рукописних описах XVIII – XIX ст. документів, які згруповані за повітами) Білгородського стола серед документів Розрядного приказу – одного з фондів Московського архіву Міністерства юстиції – І.Джиджора віднайшов матеріали за 1668 – 1677 pp. про батька гетьмана – певний час гадяцького, а згодом і миргородського полковника Павла Апостола.

Серед них чолобитні 1668 – 1670 pp. недригайлівця Протопопова про виміну із полону його дружини і дітей на дружину гадяцького полковника Павла Апостола; згадки про повстання в Малоросії (Гетьманщині) проти Івана Брюховецького у 1668 p., під час якого відбувся набіг Андрія Дорошенка і Павла Апостола на містечко Кам’яну; вістовий лист 1677 р. миргородського полковника Павла Апостола у Путивль до стольника Федора Хрущова-молодшого.

Реєстр цих документів на той час уже було опубліковано: Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском Архиве Министерства Юстиции. – М., 1903. – Кн. 13. – С. 93, 97, 252 – 253. Нині ці документи знаходяться у фонді Розрядного приказу Російського державного архіву давніх актів у Москві (РГАДА, ф. 210, оп. 12, ч. 1: Столбцы Белгородского стола (1599 – 1706 гг.); ч. 2: Столбцы Белгородского стола (1638 – 1696 гг.); ч. 3: Столбцы Белгородского стола (1621 – 1701 гг.).

Про окремі сторінки із життєпису батька гетьмана – П.Апостола-Катаржи див.: Die Europäische Fama. – Leipzig, 1728. – Т. 315. – S. 218 – 219; Nachricht von der Wahl des neues Feldherrn der Kosacken Daniel Apostel, nebst dessen kurzgefasster Lebenserzählung aus dem Russischen gezogen. – Berlin, 1728. – S. 3; спеціальну розвідку: Крупницький Б. Миргородський полковник Павло Апостол (1618 – 1678) // Праці Українського Історично-Філологічного Товариства в Празі. – Прага, 1944. – Т. 5. -С 42 – 46; а також Крупницький Б. Біографія гетьмана Данила Апостола в німецькому журналі за 1728 р. // Наук. зб. Українського вільного університету в Празі. -Прага, 1942. – Т. 3. – С. 211, 213; Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба (1727 – 1734). – Авгсбург, 1948. – С. 3 – 5; сучасне перевидання: Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба / Передм. В.Горобця. – К., 2004. – С. 15 – 17.

…користати з помочи помочі Шуйської… – Йдеться про Шуйську Марію Миколаївну – російського архівіста, співробітницю Московського архіву Міністерства юстиції. Копіювала документи для М.Грушевського ще з його університетських часів, згодом допомагала в цьому членам Археографічної комісії НТШ.

Збереглися листи М.Шуйської до М.Грушевського (1892 – 1913 pp.; з перервами: ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 847) та до І.Джиджори (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2316, арк. 119 – 125; 1908 – 1911 pp.). Ці листи є важливим джерелом реконструкції архівних студій І.Джиджори. Вони дають можливість визначити коло архівних корпусів та документів, з якими працював молодий дослідник у московських архівах, а згодом використовував у своїй науковій роботі. Див. також: Гирич І.Б. Організація М. С. Грушевським археографічної роботи у львівський період життя й діяльності (1894 – 1914 pp.) // УІЖ. – 1997. – № 1. – С. 81 – 82.).

У 1908 р. вона допомагала І.Джиджорі в копіюванні матеріалів Московського архіву Міністерства юстиції про єврейську торгівлю за 1727 – 1736 pp. (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 167 – 168, 197). У листі з Москви від 25 листопада (ст. ст.) 1908 р. М.Шуйська писала до М.Грушевського:

«Работу Джиджоры вышлю на Ваше имя, т[а]к к[а]к его адреса не знаю, но если это не удобно, то сообщите, пожалуйста, его адрес. Узнав теперь от Вас, что он жив и здоров, могу продолжать его переписку [с] покойно, а то меня смущала неизвестность – нужно ли переписывать и не напрасно ли я трачу время. Прошу передать ему мой привет» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 847, арк. 103).

У листі з Москви від 9 грудня 1908 p. М.Шуйська писала вже до І. Джиджори:

«Милостивый государь Иван Николаевич. 5 дек[абря] послала заказн[ой] бандеролью на имя М. С. Грушевского (т. как не знала Вашего адреса) копии документов из сенат[ских] книг № 104/1831 и № 116/1849 и № 53/1780; из последней книги не успела еще выписать л. 584 – 635 […]. Дела Сената № 3568 Вы не дали списка, что выписывать, и потому до получения его не могу переписывать» (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2316, арк. 119 – 119 зв.).

Сенатська справа № 3568 – це перша підбірка так званих «Гетьманських листів», датованих у хронологічному відтинку від 7 листопада 1727 р. до 12 липня 1730 p., що зберігалися в Московському архіві Міністерства юстиції (МАМЮ). Нині знаходяться: Російський державний архів давніх актів (РГАДА): ф. 248, оп. 41, д. 3568, 328 л.

М.Шуйська копіювала також документи з Архіву закордонних справ та Московського архіву Міністерства юстиції й у наступних роках: як свідчать листи від 17 та 29 жовтня 1911 р. із того ж фонду Сенату – книги 107/1834 на загальну суму 38 р. 03 коп. (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2316, арк. 121 – 122, 124). 29 листопада 1911 р. М. Шуйська писала до НТШ, що «переписано в Моск[овском] Архиве Юстиции: для г. И.Н.Джиджора: Дела Сената до раздела на деп[артамен]ты № 3568, лл. 63, 64, 67, 68, 69, 70, 71, 73, 79, 80, 81, 82, 84, 85, 86, 89, 90 = 12 1/4 л – 8 р[уб.] 76 к[оп.]» (Там само, арк. 125).

Усі ці копії документів з архіву Сенату, зроблені рукою М.Шуйської, у 1932 р. укомплектував у окрему «Теку Івана Джиджори» Теофіл Коструба: нині вони зберігаються у Львові (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2492: Виписки з документів Правительствующего сената по малороссийским делам за 1689 – 1726 pp., зібрані Джиджорою І., т. І, 79 арк. ; там само, спр. 2493, т. II, 165 арк. ; там само, спр. 2494, т. III, 187 арк. ; там само, спр. 2495, т. IV, 157 арк.). На одній із копій документів із сенатської книги за 1728 р. зберігся її припис: «Г[осподину]. И.Н. Джиджоре» (Там само, спр. 2493, арк. 81). Копії документів з архіву Міністерства закордонних справ, зроблені рукою М. Шуйської, зокрема листи миргородського полковника Данила Апостола до князя Меншикова за 1720 – 1727 pp., також виявлені у ЦДІАЛ України: ф. 309, оп. 1, спр. 2491, арк. 1 – 94. Частина документів, скопійованих М.Шуйською, була використана І.Джиджорою для комплектування збірки актів доби Д.Апостола.

Зате богато багато я за той час в Рум’янцевській бібліотеці підчитав літератури… – Назва Рум’янцевської бібліотеки походить від імені М.П.Рум’янцева.

Микола Петрович Рум’янцев (1754 – 1826) – граф, державний канцлер Росії, сенатор, голова Державної ради, міністр закордонних справ, почесний член багатьох академій, син російського полководця фельдмаршала П.О.Рум’янцева-Задунайського, який у 1764 – 1786 pp. за указом Катерини II очолював Другу Малоросійську колегію в Україні. М.П.Рум’янцев заснував у Санкт-Петербурзі унікальний за колекцією приватний музей, присвячений історії Росії, який заповів «на пользу Отечеству и благое просвещение». У 1828 р. за указом імператора Миколи І «музеум» з бібліотекою в його складі став іменуватися Рум’янцевським і отримав статус державного: саме з цього року веде свою історію Рум’янцевська бібліотека. У 1862 р. після переїзду із Санкт-Петербурга розпочався московський період її розвитку.

З 1922 р. бібліотека Державного Рум’янцевського музею – головна бібліотека СРСР, а з 1925 р. – Державна бібліотека СРСР ім. В.І.Леніна. З 1992 р. – Російська державна бібліотека. На сьогодні це одна з найбільших національних бібліотек світу. І.Джиджора працював у бібліотеці Рум’янцевського музею з книгами, але передусім з матеріалами колекції Миколи Маркевича (1804 – 1860). Нині це фонд 159 (Колекція документальних матеріалів і рукописних книг, зібраних М.А.Маркевичем) Науково-дослідного відділу рукописів Російської державної бібліотеки (Москва, Ваганьківський пров., 16, «Дом Пашкова»). Див. також: Собрание И.Л. Лукашевича и Н.А.Маркевича: Описание / Сост. Я.Н.Щапов. Под ред. И.М.Кудрявцева. – М., 1959.

…вийшла б праця не тільки для діссертації дисертації, але і druckfähig. – Наслідком цієї наукової подорожі на основі опрацьованих документів архіву вийшла грунтовна стаття, що відразу потрапила на сторінки чергового тому «Записок НТШ» у 1908 р. «Хроніка» НТШ зафіксувала, що 9 грудня 1908 р. «Д. Ів. Джиджора предложив статю статтю п[ід] н[азвою] «Матеріяли Матеріали московського «Архива Министерства юстиции» до історії гетьманщини», яку ухвалено друкувати в «Записках» (Джиджора І. Матеріяли Матеріали московського «Архива Министерства юстиции» до історії гетьманщини // ЗНТШ. – Львів, 1908. – Т. 86. – Кн. VI. – С. 59 – 81. Передрук: Джиджора І. Україна в першій половині XVIII віку: Розвідки і замітки / З передм. М.Грушевського. – К., 1930. – С. 119 – 133).

Реферуючи статтю, автор відзначав:

«З усіх частин української землі найменше оброблена історія лівобережної гетьманщини, хоч для сього є дуже богатий багатий матеріял матеріал, на жаль, досі мало використаний. Одним з найбогатших найбагатіших збірників документального матеріялу матеріалу для історії гетьманщини є московський «Архив Министерства юстиции», в якім найбільші групи матеріалу для української історії творять відділи: «Дела Малороссийского приказа», «Дела правительствующего сената по малороссийской экспедиции», «Дела Белгородского стола», полишаючи вже на боці менші партії того ж матеріялу матеріалу, розкинені по всім відділам архіва.

Отсей власне матеріял матеріал дає змогу висвітлити недокладно досі вияснені питаня питання про правно-державне становище гетьманщини до російської імперії в першій пол[овині] XVIII ст., погляди й становище української суспільності до автономії України і відносини її до російського уряду в сій справі. На підставі згаданого матеріялу матеріалу автор приходить до таких виводів, що не тільки в української старшини, але і в низших нижчих верствах української людності було сильне прив’язане до своєї політичної автономії й національної окремішності, чого ся людність давала докази як у часі управи Україною Малоросійської колегії (1722 – 1727), так і в часі гетьманованя гетьманування Данила Апостола» (Хроніка НТШ. – Львів, 1908. – Ч. 36. – Вип. IV. – С. 12 – 13).

Про це див. також: Пришляк В. Гетьманщина в українській історіографії 1910 – 1930-х pp.: студії політики і суспільства // Міжнародний Науковий Конгрес «Українська історична наука на порозі XXI століття»: Доповіді та повідомлення. – Чернівці, 2001. – Т. 4. – С. 47 – 48.

Ось, напр., із-за історії Садовського здорово вилаяв («Слово») Порш Єфремова… – Ця затяжна полеміка розпочалася ще на початку лютого 1908 р. із серії публікацій С.Петлюри «Про життя українських актьорів акторів» (Слово. – 1908. – № 6, 8), в яких він, зокрема, писав, що акторів трупи труппи М.Садовського перевозять під час гастролей у товарних («скотських») вагонах.

Проти цієї публічної образи виступили актори трупи труппи і просили надрукувати їхній протест у «Слові». Проте С.Петлюра, як редактор і автор, не надрукував його, а подав лише приватного листа до нього М.Садовського, написаного в досить категоричному тоні. Корифей українського театру вимагав: або спростування, або «я змию з себе вашу інсінуацію інсинуацію вашою ж мазкою з носа».

Цього листа підхопила і російська преса, засуджуючи тональність листа М.Садовського. А далі в «Раді» і «Слові» з’явилася низка публікацій: «Моя відповідь актьорам з трупи труппи д. Садовського», подана С.Петлюрою (Слово. – 1908. – 9 березня. – № 10); лист-відповідь М.Садовського (Рада. – 1908. – 25 березня. – № 71. – С. 3); лист до С.Петлюри М.Вільшанського (антрепренера трупи труппи з поясненнями обставин, за яких частина акторів за власним бажанням проїхала товарним вагоном одну зупинку задля економії часу) (Там само. – С. 3 – 4).

Врешті в полеміку вступає безкомпромісний С.Єфремов, докладно пояснюючи читачам суть конфлікту, вину за який він покладав на редактора «Слова» за оприлюднення неправдивої звістки та відмову надрукувати поправку (Єфремов С Досить // Рада. – 1908. – 27 березня. – № 72. – С. 2 – 3). Йому відповідає С.Петлюра («Д. Єфремов розсудив» // Слово. – 1908. -№ 14. – 6 квітня. – С. 7 – 10). С.Єфремов не змовчав, з’являються його «Ведмежі танці» (Рада. – 1908. – 12 квітня. – № 86. – С. 3). Останнє слово, про яке пише в даному листі до М.Грушевського І.Джиджора, було за С.Петлюрою («Ще раз про д. Єфремова» // Слово. – 20 квітня. – № 16. – С. 9 – 11).

…а тим часом сам знов вилаяв Коваленка за літературну крадіж… - 9 квітня (ст. ст.) 1908 р. С.Єфремов від імені видавництва «Вік» надрукував у «Раді» «Лист до редактора «Української Музи» д. Олекси Коваленка». У ньому він різко критикував перший випуск поетичної антології «Українська Муза» (К., 1908) за передрук у ній без посилання літературних творів та біографічних відомостей з історичної хрестоматії «Вік» (1902).

О.Коваленко у своїй відповіді називав звинувачення в літературній крадіжці безпідставними і на прикладах використаних джерел обгрунтовував новизну свого видання («Одповідь д. Сергію Єфремову» // Рада. – 1908. – 24 квітня. – № 94. – С. 3 – 4). С.Єфремов у цьому ж числі відстоює свою критику, обіцяючи вдатися до судових інстанцій в разі повторення подібного «мародерства» («Редактор в стилі moderne» // Там само). Якими були насправді аргументи О.Коваленка, напевно вже не відновити.

Як повідомила редакція «Ради» в наступному номері (№ 95 від 25 квітня), вночі О.Коваленко пробрався в друкарню і, ознайомившись із статею статтею С.Єфремова, проставив у своїй коректі інші джерела, з яких брав матеріал для «Української Музи». Редакція сповіщала про цей вчинок, щоб пояснити неузгодження між фактами обох статей. Пізніше з цього приводу обурювався і видавець «Ради» (Євген Чикаленко і Петро Стебницький. Листування: 1901 – 1922 роки / Упоряд. Н.Миронець, І.Старовойтенко, О.Степченко. – К., 2008. – С. 105). Див. також листи І.Джиджори від 8 травня (25 квітня) та 13 травня (30 квітня) 1908 р.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 156 – 157.