Біляшівський Микола Федотович
Микола Федотович Біляшівський (12 (24) жовтня 1867 – 21 квітня 1926) – український археолог і музейник.
Народився в місту Умані (нині Черкаської обл.) в родині священика. Навчався в 2-й київській гімназії, потім в Київському університеті (1887 – 1891), за основним фахом – юрист. Недовгий час (1892 – 1893) працював у Московському головному архіві Міністерства юстиції, в 1894 – 1898 роках – в архівах Варшави.
В 1898 році переїхав до Києва і став бібліотекарем у новозаснованому Київському політехнічному інституті. Паралельно він вів підготовчу роботу по заснуванню Київського художньо-промислового і наукового музею, а в 1902 – 1923 роках був його першим директором.
Помер Біляшівський у Києві; згідно з його заповітом був похований у Каневі, неподалік від могили Т. Г. Шевченка.
Інтерес до науки Біляшівський проявив ще в університеті, і від 1887 року був дійсним членом київського Історичного товариства імені Нестора-Літописця. Першим напрямком його роботи була нумізматика. Під час служби в Варшаві він опрацьовував опис архіву, а також виявляв статистичні матеріали з українських земель 16 ст. (заплановане ним видання цих джерел не було здійснене).
Паралельно (від 1888 р.) він займався археологічними розкопками. Найбільший його успіх – це відкриття в 1891 – 1893 роках залишків давньоруського міста Родня при впадінні Росі в Дніпро. В 1899 – 1901 та 1903 – 1905 роках він видавав перший в Україні спеціальний археологічний журнал – «Археологическая летопись Южной России».
До музейної роботи Біляшівський приступив в 1895 році, допомагаючи (до 1914 р.) у створенні і роботі приватного музею Ф. Р. Штейнгеля у с. Городок (нині Рівненського району і обл.). Від 1902 року основні зусилля Біляшівського були прикладені до Київського музею, до якого він, зокрема, передав свою власну археологічну колекцію. Цей музей після серії реорганізацій дав життя двом найбільшим музеям сучасної України – Національному художньому музею України та Національному музею історії України.
Від 1909 року Біляшівський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка (Львів), від 1910 р. – одним із засновників Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва, від 1919 р. – дійсним членом Української академії наук. Його наукова спадщина досить значна, налічує близько 300 опублікованих праць. Їх сучасного перевидання поки що немає. Бракує також глибших студій з життя і творчості вченого.
В 1906 році Біляшівський був обраний депутатом 1-ї російської Державної думи, а в 1917 році – депутатом Української центральної ради від Київської губернії. В 1917 – 1919 роках займався також організацією охорони пам’яток історії і культури.
Основні праці:
«Монетные клады Киевской губернии» (1889);
«Следы первобытного человека на берегах р. Днепра вблизи Киева» (1890);
«Княжа гора» (1890);
«К вопросу о программе Киевского музея древностей и искусств» (1890);
«Ближайшие задачи археологии юга России» (1903);
«Наші національні скарби» (1918);
«Справа українського мистецтва» (1918);
«Борисівське городище» (1925).
Портрет М. Ф. Біляшівського, який ми наводимо, узято з книги «Листування Михайла Грушевського» (К.: 2001 р., т. 2, с. 15).
Біляшівський і Грушевський
1. Початкуючі вчені познайомились не пізніше 1891 року в Київському університеті. Уже тоді Грушевський проявив інтерес до знахідок Біляшівського у Родні.
2. Систематична їх співпраця почалась в 1894 році. Грушевський, плануючи видання описів 16 ст. королівських маєтків на українських землях, постійно звертався за допомогою до Біляшівського, у віданні якого у варшавському архіві перебувала частина потрібних матеріалів. Грушевський у свою чергу допомагав порадами в археографічній роботі Біляшівському.
3. Від 1899 року і до початку 1-ї світової війни, судячи з листування, співпраця йшло у формі рецензування Біляшівським археологічної літератури для українських наукових видань, взаємної допомоги в поповненні колекцій музеїв Львова та Києва, організації виставок українського народного мистецтва.
4. Біляшівський був особистим другом Грушевського і його родини.
5. В 1926 році Грушевський відгукнувся на смерть свого давнього товариша некрологом у журналі «Україна».
6. В Києві встановлено невеликий М. Ф. Біляшівському перед будинком Національного художнього музею України. Показово, що він стоїть на вулиці Грушевського (№ 6).
М. Ж., 21 лютого 2017 р.