Кін. 10 – 11.1884 р. До І. Нечуя-Левицького

Пане мій милий, добродію щирий, Іване Семеновичу!

Лист Ваш дали мені у класі. Як побачив я прозвіско прізвище Ваше на конверті, не знаю, що й зробилось зо мною. Я скоріш сховав його [в] кишеню, через хвилину вихопив, розірвав й подивився тільки на зачин й кінець: «шановний любий добродію», «не присилайте марок». Сего Цього с мене було доволі, аж надто, більше не міг я читати… Мені хтілось хотілось тоді ухопити скрипку й здається повинна була вона заспівати чудовую пісню, бо смиком водила б не рука, а щирая радощ радість. Добродію, не знаю, як і дякувати Вам за Ваше ласкаве, вважливе слово, дай біг бог Вам такої радощі радості, або ще лучче, як є в Вас діти, хай до їх так ласкаві, прихильні будуть люде люди, які Ви до мене, добродію. Спасибі, щире спасибі Вам!

Кажете, що є в мене талант, що я родився гля для музи. Дай Біг, щоб справдились слова Ваші, од Вас першого почув я таку річ й дуже втішила мне мене тут, де мову нашу й письменство або зневажають, або кекують кепкують з єї неї. Та се здаєцця здається й не тут тільки, але й скрізь так.

Радите Ви, добродію, писати про життя люду грузин[ського] або арм[янського], але на лихо собі я не багато про життя їх знаю, хоч й колотисся колотився меж між них. Я не з тих, що пробувши місяць серед чужого люду, вже знають побит побут його, наче свій. Та справді й небагато побачиш, живучи у пансіоні, а ні – то ж дома, усе меж між земляками або кацапами.

Посилаю Вам, добродію, завтра дещо з праці своєї – кілька віршів та фантастичну мрію «Німий свідок».

Перше думав я послати кілька віршів та котре-небудь оповідання, але тепер бачу, що гля для того, щоб виправити і переписати котре-небудь оповідання, тра треба для сего цього місяці зо два. Й ту коротеньку фантастичну мрію, що до Вас тепер посилаю, виправляв та переписував я більше як тиждень – часу нема, та й яка праця літературна добре ітиме, як над головою двоє борюцця борються, з одного боку грецьку мимрять, а з другого тригонометрію. Не знаю, чи сподобаєцця сподобається Вам мій «Німий свідок», дуже я за неї боюся. Гля Для такої праці треба дуже кебетної, старої руки. Пишучи її, мав я в голові Діккенсові «Святочні розскази» та Ваших «» й боюся, щоб мій «Німий свідок» не став їх пародією.

Щодо віршів, то з 29 вибрав писаних мовою українською, одкинувши невиконані, зовсім негожі, або такі, що не можна друковать друкувать, вибрав я 12, та й не знаю – є там дуже, здаєцця здається, не теє; особне осібно написав я думку, бо дуже се старенька річ-її я писав, не знаючи ще добре мови української, та «Розмову під кущем», бо не знаю, чи будьте ласкаві, добродію, переглядать пильненько, оком старого письмовця письменника, писання мої, та й скажіть щиро, чи варті вони чого, чи писать мені, чи сховать перо та чорнило, а папірки у піч шпурнути. Передивіцця Передивіться й поставивши хрестів, де треба, верніть до мене, зоставте в себе тільки те, що здасця здасться Вам справді добрим й кебетнім кебетним, як тільки що-небудь буде таке. Не бійтесь зробить з моїх рукописів кладовище своїми хрестами, як казав якийсь критик.

Як буде Ваша ласка, покажіть й ще якому-небудь письмовцю письменнику, щоб поцінував; якщо буде варто, пошліть до друку під псевдонімом Михайла Заволоки (правдиве моє прізвисько Грушевський), щоб потім не одпльовуватись од своїх творів. Не знаю, як там заведено у видавців, але я бажаю би, щоб мені оттисків були прислали, як надрукують, по свідому Вам адресові. Вибачайте, що стільки клопіту клопоту завдаю Вам: так вже ведецця ведеться: посади свиню за стіл, вона й ноги на стіл. [Примітка автора, пізніше закреслена ним. – Упор.]

Ще спитаю Вас, добродію, що скоїлось в Києвськім Київському університеті, розкажіть, будьте ласкаві подивившися на се оком українського народовця. Бо тут усякий несе своє і певне наколотили усі гороху з капустою.

Сподіваючись на ласку Вашу, чекаю скорого одвіту відповіді і зичу Вашій мосці добре перебратись у Київ і на новому місці усього доброго придбати й незаб[у]ти тільки прошу щиро шануючого Вас М.Заволоки.

Пишіть так:…

Примітки

Публікується за чорновим автографом (Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 1235, оп. 1, № 267, арк. 5 – 6).

Місце і дату написання встановлено орієнтовно за змістом.

…Посилаю Вам… фантастичну мрію «Німий свідок»… – Оповідання М.Грушевського «Німий свідок» не друкувалось.

Ще спитаю Вас, добродію, що скоїлось в Києвськім Київському університеті… – Під час відзначення 50 – річчя Київського університету у вересні 1884 року студенти виступили проти реакційної політики уряду в галузі освіти, проти ліквідації автономії цього навчального закладу. 54 студенти було заарештовано, університет закрито до кінця року.

Пишіть так:… – У чернетці листа далі адреса не вказана.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 1997 р., т. 1, с. 29 – 30.