Іван Филевич. Некрологічна замітка

Михайло Грушевський

7 січня ст[арого] ст[илю] сього року вмер досить звісний історик і публіцист, бувший професор Варшавського університету Іван Порфирієвич Фи-левич. Походженням був холмщак, син уніатського священика з Холмщини, що і після славного «воссоединения», до самої смерті своєї зістався уніатом. Але Іван Филевич, вихований в атмосфері «воссоединения и обрусения» в місцевій Більській гімназії, поплив уже за новою обрусительною течією, виробившись на завзятого ратоборця «за русское дело» в тім специфічнім і несимпатичнім значенні офіціозного російського націоналізму, яке воно дістало в сім нещасливім краю.

Університетська наука під проводом петербурзьких професорів слов’янофілів довершила сей напрям його. Скінчивши 1879 р. університет, Ів[ан] Филевич обертався в кругах петербурзького «Славянского благотворительного общества», займаючись головно «польським питанням» на польсько-українськім пограниччі. В сій сфері вибрав він і тему своєї магістерської дисертації: «Борьба Польши и Литвы-Руси за галицко-владимирское наследие» (1890).

Ся перша наукова робота зісталася взагалі найбільш визначним з наукового становища його ділом. Була се перша проба наукового, джерелового оброблення сеї доби, котрій деяка полонофобська закраска не відбирала серйозного наукового значення. На підставі її того ж року він дістав катедру в Варшавськім університеті, по звіснім спеціалісті в історичній географії старої Русі Н.Барсові.

Друга, більша книга його «История древней Руси, т. I, территория и население», видана 1906 р. як докторська дисертація, була вже роботою далеко легшого калібру, бо загальні, теоретичні міркування на тему руської автохтонності переважали над фактичною стороною, і тому ся книжка викликала досить різкі критики (між іншим покійного Н.Молчановського в «Киевской старине»).

Поза тим покійний дав ще кілька наукових заміток, а решта – була публіцистика в тім всеросійськім націоналістичнім тоні, який і зробив йому спеціальну репутацію. Таку публіцистичну, полонофобську закраску мала його книжка «Польша и польский вопрос» (1894), котру він назвав резюме з приготовлених ним «Очерков» русько-польських відносин (див. мою коротку оцінку її в VII т. «Записок»), але тих «Очерков» не опублікував.

Зате пізніше з подібного, українофобського і полонофобського, становища описував історію галицького відродження («Очерки из истории Карпатской Руси», «Из истории Карпатской Руси», «Карпатская Русь накануне XX века», 1902 – 1907), Ще різкіше вів сю лінію в газетних статтях, ставши постійним співробітником «Нового времени» по українському і польському питанню. Ся діяльність здобула йому признання в російських слов’янофільських і націоналістичних кругах і менше симпатичну репутацію в кругах поступових. Через призму сеї публіцистичної діяльності його оцінювано за життя, оцінено і по смерті. Ось як пише про нього в своїй поминці на сторінках «Журнала Мин[истерства] нар[одного] просв[ещения]» його товариш проф. К.Грот:

«Безвременная кончина этого видного ученого и общественного деятеля поразила и опечалила не одних его друзей и почитателей: она должна была болезненно отозваться в душе всякого, кому дороги наши русские национальные интересы, наши исторические заветы, русская наука и успехи нашего исторического просвещения. В лице покойного понесли чувствительную потерю не только русское общество и то общерусское дело, которому в последний период своей жизни самоотверженно служил И.П.Филевич, отстаивая жизненные интересы русской народности на западных окраинах наших и особенно в Холмском крае, но и наука русской и в частности западно-русской истории, которую И.П.Филевич обагатил рядом ценных исследований и в которой он являлся одним из, к сожалению, немногих у нас специалистов и знатоков.

Немалою популярностью пользовалось имя И.П.Филевича и в остальном славянском мире, особенно у австрийских и венгерских славян, где его высоко ценили не только как ученого исследователя прошлых судеб Прикарпатских земель и их населений, но и как стойкого и горячего деятеля и друга подъяремного и угнетаемого славянства. В этом отношении его участие в славянских съездах в Белграде, в Софии и особенно в Праге, где ему принадлежит заслуга слияния в одну группу представителей всех частей русского племени [?!], приобретает немалое значение: оно упрочило за ним репутацию выдающегося и заслуженного поборника славянской взаимности.

Но общеславянским вопросам и участию в их обсуждении И.П.Филевич посвящал лишь свои досуги. Главное значение жизни и трудов определяется его верным и беззаветным служением благу и интересам его собственной родины, многострадальной Холмс кой Руси и теми положительными для нея результатами, которые были достигнуты после долгой борьбы при его горячем и истинно-компетентном участии…» (Ж[урнал] М[инистерства] н[ародного] п[росвещения], 1913, V, с. 26 – 27).

Нам також сердечно жаль покійника – хоч і з іншого, розуміється, становища. Нам жаль, що наш чоловік, син сього дійсно «многострадального» краю, був зведений на бездорожжя примарами російського слов’янофільства і всеросійського об’єдинительства і своє життя і здібності, котрими міг послужити дійсному подвигненню своєї ближчої вітчини, положив на скріплення обрусительної політики, яка добила сю нещасливу країну. Нам прикро, що при своїх безсумнівних здібностях історика він покинув роботу об’єктивного дослідника на сумнівної вартості політиканство публіциста.

Те, що все-таки зроблене було ним на науковім полі для розслідження деяких темних сторін в минувшині України й її народу, дає йому право на вдячну згадку і признання – навіть серед нас, людей, против котрих зверталося вістря його публіцистики. Тим більше приходиться пожалувати над нещасливими обставинами нинішнього українського життя, що сього, без сумніву, здібного і по-своєму, може й, щиро відданого інтересам свого краю чоловіка зробили нашим ворогом, замість учинити союзником в спільній боротьбі за старе «галицко-владимирское наследие»!..

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Іван Филевич. Некрологічна замітка // ЗНТШ. – Львів, 1913. – Т. СХІХ. – Кн. II. – С. 159-161.

Филевич Іван Порфирович (народився 20.08 (01.09).1856 р. у Люблінській губ. – помер 07(20).01.1913 р. у Санкт-Петербурзі) – російський історик, публіцист. У 1890 – 1897 pp. – екстраординарний, у 1897 – 1908 pp. – ординарний професор кафедри російської історії Варшавського університету. У 1908 – 1913 pp. – співробітник газети «Новое время». Досліджував питання територіального устрою і населення Київської Русі, русько-литовсько-польські взаємини XIV ст. У публіцистиці розглядав проблему відношення Холмщини і Галичини до Росії, «польське питання», становище слов’янських народів у Центрально-Східній Європі XIX – початку XX ст.

Бібліографія праць І.Филевича: Грот К. И.П.Филевич (Некролог) // Журнал Министерства народного просвещения. – СПб., 1913. – № 5. – С. 26 – 46; Императорское Московское археологическое общество в первое пятидесятилетие его существования. – М., 1915. – Т. 2. – С. – С. 380-381; дополнение. – С. 229-230.

Література: И.П.Филевич // Исторический вестник. – СПб., 1913. – № 2. – С. 731 – 732; Грот К. И.П.Филевич (Некролог) // Журнал Министерства народного просвещения. – СПб., 1913. – № 5. – Отд. IV. – С. 26 – 46; Грот К., Вергун Д. [И.П.Филевич]. – Новое время. – СПб., 1913. – № 13288; Есипов В.В. Проф. И.П.Филевич // Материалы к истории Императорского Варшавского университета // Варшавские университетские известия. – Варшава, 1914. – № 2. – С. 56 – 58; Хайретдинов Х.Х. Филевич Иван Порфирьевич // Славяноведение в дореволюционной России. Биобиблиографический словарь. – М., 1979. – С. 340 – 341.

Походженням був холмщак, син уніатського священика з Холмщини… – в одному із некрологів зазначено, що його батька із Галичини скерували до Холмщини «для розполячення холмського населення і зближення його із російською церквою» (И.П.Филевич. – С. 731).

…в місцевій Більській гімназії… – Филевич навчався у Більській класичній гімназії з 1866 по 1875 р. (Грот К. И.П.Филевич (Некролог). – С. 28; Хайретдинов Х.Х. Филевич Иван Порфирьевич. – С. 340).

Університетська наука під проводом петербурзьких професорів слов’янофілів довершила сей напрям його – під час навчання в Санкт-Петербурзькому університеті (1875 – 1879) входив у середовище студентів і викладачів із слов яно-фільськими переконаннями, лідерами якого були відомі історики К.Бестужев-Рюмін, В.Василевський, В.Каманський та О.Градовський. (Грот К. И.П.Филевич (Некролог). – С. 29).

В сій сфері вибрав він і тему своєї магістерської дисертації – йдеться про працю: Борьба Польши и Литвы-Руси за Галицко-Владимирское наследие. Исторические очерки. – СПб., 1890. Захист дисертації відбувся 21 травня 1890 р. (Грот К. И.П.Филевич (Некролог). – С. 31). Див. рецензію: Бестужев-Рюмин К. Рец. на: Филевич И. Борьба Польши и Литвы-Руси за Галицко-Владимирское наследие. Исторические очерки. – СПб., 1890 // Русский вестник. – СПб., 1890. – № 5. – С. 277 – 280. Рецензійний огляд написаний майже без будь-яких зауважень, що, очевидно, пояснюється близькістю стосунків між автором і рецензентом. Рецензент підсумовує, що «у І.П.Филевичі любитель історії не може не вітати діяча досить даровитого, критика тонкого і обережного» (Бестужев-Рюмин К. Рец. на: Филевич И. Борьба Польши. – С. 280).

Ся перша наукова робота зісталася взагалі найбільш визначним з наукового становища його ділом – досить високо її оцінював і історик В.Василевський, наголошуючи: «Книга написана дуже добре, свідчить про безсумнівну талановитість автора»(Грот К. И.П.Филевич (Некролог). – С. 32).

На підставі її того ж року він дістав катедру в Варшавськім університеті, по звіснім спеціалісті в історичній географії старої Русі Н.Барсові – місце на кафедрі отримав завдяки рекомендаціям професорів Санкт-Петербурзького університету В.Василевського, К.Бестужева-Рюміна та І.Пом’ялковського (ГротК. И.П.Филевич (Некролог). – С. 32).

Барсов Микола Павлович (1839 – 1889) – відомий російський історик, фахівець із історичної географії Русі IX – XIV ст. У 1872 – 1889 pp. – викладач Варшавського університету. Автор праць «Матеріали для історико-географічного словника давньої Русі» (1865), «Нариси російської історичної географії. Географія початкового літопису» (1873) та ін. І.Филевич залишався екстраординарним до 1897 p., ординарним професором до 1908 р. (Хайретдинов Х.Х. Филевич Иван Порфирьевич. – С. 340).

Друга, більша книга його «История древней Руси, т. I, территория и население»… – йдеться про книгу: История древней Руси. Т. I: Территория и население. – Варшава, 1896. У М.Грушевського дата публікації книги подана помилково. Захист дисертації відбувся у Казанському університеті в травні 1897 р. (Грот К. И.П.Филевич (Некролог). – С 41).

…книжка викликала досить різкі критики – йдеться про рецензію: Н. М. [Молчановський Н.]Рец. на: Филевич И.П. История древней Руси. Т. I: Территория и население. – Варшава, 1896 // Киевская старина. – К., 1896. – Т. LIV. – № 9. – С. 79-83. Див. також рецензію історика В.Данилевича: Данилевич В.Е. Рец. на: Филевич И.П. История древней Руси. Т. I: Территория и население. – Варшава, 1896 // Там само. – С. 69 – 79; Иловайский Д.И. Два профессора русской истории о происхождении Руси // Русский архив. – СПб., 1896. – № 10. – С. 275 – 282.

Історики критикували І.Филевича за методику дослідження, яка полягала у співставленні географічних, топографічних назв східнослов’янського походження на великій території Центрально-Східної Європи. Добре відгукнувся про книгу його колега проф. К.Грот: Грот К. И.П.Филевич (Некролог). – С. 41 – 42. Сам І.Филевич відповів критикам у статті: По поводу отзывов Д.И.Иловайского (Русский архив, 1896, 10), В.Е.Данилевича и Н.М. (Киевская старина, 1896, IX), Русской мысли (1896, VII) и Нового слова (1896, X) // Варшавские университетские известия. – Варшава, 1896. – № 9. – С. 1-28.

Поза тим покійний дав ще кілька наукових заміток… – серед них див., наприклад: IX археологический съезд в г. Вильно 1 – 14 августа 1893 г. // Журнал Министерства народного просвещения. – СПб., 1896. – № 1. – Отд. IV. – С. 1 – 38; Очерк Карпатской территории и населения // Там само. – 1895. – № 4. – Отд. II. – С. 361 – 385; № 5. – С. 156 – 218; Угорская Русь и связанные с ней вопросы и задачи русской исторической науки // Варшавские университетские известия. – Варшава, 1894. – № 5. – С. 1-32.

…полонофобську закраску мала його книжка «Польша и польский вопрос»… – йдеться про працю: Польша и польский вопрос. – М., 1894. І. Филевич негативно ставився до польського питання в Російській імперії. Така позиція виходила з його слов’янофільських поглядів, хоча К.Грот не вважав його противником поляків.

«По своїм вже цілком сформованим і твердим поглядам, – писав К.Грот, – він не міг бути і не був полонофобом, а навпаки, відзначався широтою своїх поглядів… стояв у польському питанні на широкій слов’янській точці зору» (Грот К. И.П.Филевич (Некролог). – С. 37).

Його учитель В.Василевський у рекомендації декану історико-філологічного факультету Варшавського університету проф. О.Будиловичу подібним чином характеризував свого учня:

«Филевич не який-небудь вузький і обмежений шовініст або русопет, а людина мисляча і освічена […] і стоїть на тій точці, на якій тільки і можливе примирення або зближення росіян з поляками, тобто на точці зору слов янських інтересів» (Там само).

В рецензійній замітці на згадану вище книгу М.Грушевський писав, що у І.Филевича «погляд на Польщу як на зрадника слов’янської ідеї, слугу західної Європи в її натиску на… народне слов’янське життя»(Грушевський М. Рец. на: Филевич И. Польша и польский вопрос. – М., 1894 // ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. VII. – Бібліографія. – С. 21).

…описував історію галицького відродження – йдеться про праці: Из истории Карпатской Руси. Очерки галицко-русской жизни с 1772 г. // Варшавские университетские известия. – Варшава, 1902. – № 4. – С. 1-47; № 7. – С. 1-32; № 9. – С. 33-40; 1903. – № 1. – С. 41 – 64; № 2. – С. 65 – 80; К истории Карпатской Руси // Там само. – 1905. – № 9. – С. 129-136; 1906. – № 1. – С. 137-144.

Ще різкіше вів сю лінію в газетних статтях – окрім публіцистичної діяльності І.Филевич під кінець свого життя вів активну громадсько-політичну роботу. В 1906 р. його висували від російського населення Варшави, за квотою партії октябристів, у першу Державну Думу Росії (Аноним. И.П.Филевич. – С. 732).

…його товариш проф. К.Грот… – Грот Костянтин Якович (1853 – 1934) – дослідник ранньої історії хорватів, сербів, угорців, чехів. У 1883 – 1899 – професор кафедри слов’янських літератур, історії і старожитностей Варшавського університету. Син відомого російського мовознавця і літературознавця академіка Я.Грота. Автор праць: «Моравія і мадяри з половини IX по початок X ст.» (1881), «Из истории Угрии и словянства в XII в.» (1889) та ін.

…був зведений на бездорожжя примарами російського слов’янофільства і всеросійського об’єдинительства… – із середини 1870-х pp. у своїй публіцистиці І.Филевич відстоював тезу про звільнення Холмщини з-під польського впливу, виступав за приєднання цієї території безпосередньо до складу Російської імперії, що зрештою і було зроблено в 1913 р.

Він був консультантом та укладачем різних записок, історичних довідок для законодавчих пропозицій з «холмського питання» (Грот К. И.П.Филевич (Некролог). – С. 44). Про погляди І.Филевича на проблему Холмщини див.: К Холмскому вопросу // Русское Забужье (Холмщина и Подляшье). Сборник статей Е.М.Крыжановского. – СПб., 1911. – С. V – XLVI.

Окрім цього питання, І.Филевич обстоював російський характер Галичини, підтримуючи в ній москвофільський рух. Він заперечував право українців на національне самовизначення, самостійний статус української мови тощо. Зрозуміло, що представники офіційної історіографії розглядали його заслуги з іншої точки зору. Зокрема, в одному некролозі зазначено: «Ворог всіляких політичних утисків, він, звичайно, не противився розвитку малоросійськой літератури у вигляді обласної підлітератури» (И.П.Филевич. – С. 732).

З українського питання в Росії та Австро-Угорщині він написав кілька статей, див.: По поводу теории двух русских народностей // Научно-литературный сборник. Периодическое издание «Галицко-русской матицы». – Львов, 1901. – Т. 1. – Кн. 2. – С. 105-122; Кн. 3. – С. 185-197; Кн. 4. – С. 280-308; Вопрос о двух русских народностях и «Киевская старина» // Варшавские университетские известия. – Варшава, 1902. – № 5. – С. 1 – 45. К.Грот так характеризував громадську позицію свого колеги:

«…він був непохитно стійким у своїх поглядах і переконаннях […] в непохитному відстоюванні історичних і національних прав «русской народности» в межах Царства Польського (Холмщина) і всюди, де вони (межі – А.Ф.) поширювалися – то поляками, то чужоземною владою (в Австро-Угорщині)» (Грот К. И.П.Филевич (Некролог). – С. 37).

І.Филевич стояв на позиції східнослов’янської спільноти, а українців (малоросів) вважав лише її частиною. Це твердження грунтувалося на поглядах О.Пипіна, але, на відміну від нього, своєю позицією щодо українського питання І.Филевич представляв радикальне крило російських істориків. О.Пипін сповідував ліберальні погляди і тому позитивно ставився до українського національного відродження.

І.Филевич, завдяки лінгвістичним та історичним фактам, доводив «цілісність російського народу, відкидаючи теорії про існування його двох галузей як архаїчні та неактуальні» (Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні. Кінець XIX – перша третина XX ст. – К.; Черкаси, 2001. – С. 119). Дискусії, що виникли навколо поглядів таких істориків, як І.Филевич, свідчили про те, що «на цьому етапі (кінець XIX – початок XX ст. – А.Ф.) українській історичній думці доводилося обстоювати не стільки власні, відмінні від офіційної історіографії позиції, як сам факт свого існування» (Там само. – С 120).

А. Фелонюк

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 584 – 586.