Петро Голубовський. Некролог

Михайло Грушевський

Історіографія України стратила знову здібного й заслуженого робітника в особі професора Київського університету Петра Голубовського. Вирощений на Україні, в Чернігові, вихованець Чернігівської гімназії й Київського університету, він зжився в минулим України, а заняття в університеті під проводом проф. Антоновича звернули його інтереси до старинного, київського періоду, і він зістався йому вірним потім ціле життя.

В 1879 р. появляється перша його розвідочка з джерелознавства старої Русі (звістки Тітмара Мерзебурського), потім береться він за дану на медальний конкурс тему – історію Сіверщини до кін[ця] XIV стол[іття]. Праця ся, предложена разом з працею на сю ж тему його товариша – харківського професора Багалія, дістала медаль і появилася друком 1881 p. Попри всі прикмети студентської роботи, яких покійник не постарався, очевидно, стерти, пожалувавши часу на її перероблення, вона давала похвальне свідоцтво молодому авторові: в ній виразно виступав комбінаційний хист, неохота йти утертими стежками прийнятих поглядів, смілість і оригінальність гадок.

Та з тим усім обставини зложилися так, що Голубовський не міг зараз перейти на академічну дорогу, – не знайшлося йому навіть посади в Києві, й для хліба насущного мусив він кілька років мандрувати по різних провінціальних середніх школах – аж 1886 р. вернувся до Києва.

Невважаючи на всі ті неприхильні обставини, невважаючи на дуже утле своє здоров’я (наслідком фізичного каліцтва), він вів далі свої наукові заняття, викінчив нову працю, задуману під час праці над Сіверщиною – «Печенеги, торки, половцы. История южнорусских степей», 1884. Була се історія боротьби українського народу з степом в X – XIII в. – історія турецьких орд: печенігів, торків і половців, їх відносин до української людності, історія й історична географія українського передстепового пограниччя, огляд боротьби з ордами й їх упадку. Вона розвинулася органічно з занять Г[олубовського] історією Сіверщини, особливо з історії Переяславщини та з історії половецької політики задніпрянських князівств, і мала заступити історичну географію полудневої Сіверщини, поминену в першій праці.

Була се праця вже вповні дозріла, дуже гарна з методичного боку, на мій погляд, – взагалі найліпша праця, яка лишилася по Голубовськім, і одна з найцінніших монографій з старого періоду нашої історії. Деякі крайності в прикметах наукової роботи Голубовського: охота до рисковних гіпотез, аподектичність, легковаження літератури предмета, не виступають в ній різко, даючи лише певну пікантність і оригінальність його праці. Сі гарні прикмети змушували забути слабку сторону – ахилеву п’яту самої теми: що автор мусив дуже багато опиратися на орієнтальних джерелах, користаючи з других рук – з перекладів, не завсіди добрих. Але се загальна доля нашої науки.

Предложивши сю працю як магістерську дисертацію й діставши степінь магістра, Голубовський з 1886 p., перейшовши до Києва, розпочинає свою академічну діяльність як приват-доцент Київського університету. Заразом приходилося, одначе, далі заробляти лекціями по середніх школах – ще дуже довго. Тим поясняється, що Гол[убовський] за сі роки дав ряд лише кілька невеличких робіт, почасти з тої же сфери турецько-татарського світу, в який увійшов з попередньою працею – «Болгары и Хозары» (1888), «Половцы в Венгрии» – епілог історії Половецької орди (1890), почасти взагалі з старої історії України, як «Несколько соображений к вопросу о кн. Туре» (1891).

Для докторської дисертації по довгих ваганнях він рішився взяти тему трохи з іншої, хоч спорідненої сфери, – історію Смоленської землі. Праця ся вийшла в 1895 p. Може бути – поспіх, може бути – досить трудні обставини, в яких Гол[убовський] мусив робити сю працю, відбилися на ній: вона, на мій погляд, випала слабше від попередньої й досить нерівно. Автор con amore [з любов’ю] обробив історичну географію, комунікацію, історію торгівлі Смоленської землі, інші партії збув легше, а історію політичну таки й зовсім поминув, заступивши каталогом князів.

Діставши степінь доктора за сю працю й одержавши катедру по переході проф. Антоновича в стан «сверхштатного профессора», Голубовський міг вернутися до своїх «партикулярних» наукових інтересів. Особлива охота до історично-географічних тем тепер потягла його до оброблення історичної географії Лівобічної України в цілості. З нагоди археологічного з’їзду, що мав відбутися в Києві в р. 1899, з’являється план зладити історичну мапу Лівобічної України, з історично-географічним коментарем для неї. Голубовський мав обробити старший період, Лазаревський – козацьку добу. На з’їзд мапа ся, одначе, не поспіла, Голубовський предложив начерки її тільки на Харківськім з’їзді, разом з рефератом про кілька нефіксіро-ваних досі місцевостей полудневої Чернігівщини.

Крім сих занять історичною географією Лівобічної України, Гол[убовський] в останнє десятиліття свого життя дав кілька розвідок з сфери пам’яток і джерел старої Русі. Така його розвідка про звісне чернігівське «слово о князях», яке пробував він означити хронологічно, про службу Борису й Глібу з Іваничських міней, в якій він шукав джерело літописного оповідання, вкінці його остання, передсмертна стаття «Интересный юридический случай конца XI в.», де покійник дає інтересний коментар до казуса, на який звернув я увагу дослідників ще в 1891 р., але який досі не був аналізований докладніше – процес за дитину жінки закупниці, що стала нездатною до роботи. Ся остання праця (1907) зістається найліпшим свідоцтвом, оскільки передчасно покинув покійник те наукове поле, на якім він працював, – дотепний, тонкий аналіз визначає сю останню роботу, як і попередні.

Як чоловік Голубовський лишив по собі дуже симпатичну пам’ять людини непретенціозної, беззлобної, сердечної, вірної поступовим ідеалам. Інстинкт суспільний, одначе, не був у нім сильний, інтереси суспільні, національні, політичні не захопляли його глибоко. І в науковій роботі його не притягали до себе ширші проблеми суспільно-політичної чи культурної еволюції. При всіх гарних прикметах його методу, при переважнім інтересі для життя культурного, а не зверхньої політики, який характеризує Голубовського як репрезентанта нової української історіографії, розпочатої Костомаровим, – інтереси антикварія брали в нім перевагу над інтересами історика-еволюціоніста, і з часом навіть більше, ніж менше. Се, розуміється, не перешкодило його працям здобути важне значення в історіографії Київської Русі.

Останні роки його немічна плоть знемогалася все більше під тягарем праці – не тільки праці наукової, академічної, а й заробітку для хліба, який тільки недовго перед смертю він покинув, і тягарем горя – невзгодин родинного життя, котрому він віддавав свою душу: неулічимої хороби своєї улюбленої доньки, що охмарила його життя. Голубовський чув себе утомленим, знеможеним, носився з гадками про відпочинок. Передчасна смерть, на п’ятдесятім році, перервала сі плани, се тихе, чесне, благородне життя…

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Петро Голубовський. Некролог // ЗНТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXVI. – Кн. II. – С. 159-162.

Голубовський Петро Васильович (народився 16 (28) 06.1857 р. в с. Мінусінськ, тепер Красноярський край – помер 18(31).03.1907 р. у Києві) – український історик, професор кафедри російської історії Київського університету.

Бібліографія праць П.Голубовського: Д[орошенко] Д. Проф. П.Голубовський. Посмертна згадка // Україна. – К., 1907. – Кн. 1. – Ч. 1. – С. 74-80.

Література: Д[орошенко] Д. Проф. П.Голубовський. Посмертна згадка //Україна. – К., 1907. – Кн. 1. – Ч. 1. – С. 74 – 80; Исторический вестник. – СПб., 1907. – № 5. – С. 698; Пінчук Ю.А. Голубовський Петро Васильович // Енциклопедія історії України. – Т. 2: Г – Д. – К., 2005. – С. 151.

…вихованець Чернігівської гімназії й Київського університету… – закінчив гімназію в 1877 р. з золотою медаллю. Після закінчення університету був залишений стипендіатом для підготовки до професури (Д[орошенко] Д. Проф. П.Голубовський. Посмертна згадка. – С. 75).

В 1879 р. появляється перша його розвідочка з джерелознавства старої Русі (звістки Тітмара Мерзебурського)… – йдеться про статтю: Хроника Дитмара, как источник для русской истории // Университетские известия. – К., 1878. – № 9. – С. 27-40.

…історію Сіверщини до кін[ця] XIV стол[іття]… появилася друком 1881 p. – йдеться про книгу: История Северской земли до половины XIV в. – К., 1881. – 202 с За неї отримав золоту медаль.

Див. рецензію: Линниченко И. Рец. на: Голубовский П. История Северской земли до половины XIV в. – К., 1881; Багалей Д. История Северской земли до половины XIV в. – К., 1882 // Журнал Министерства народного просвещения. – СПб., 1883. – № 5. – С. 163 – 203. І.Линниченко в своїй грунтовній рецензії порівняв дві праці, причому П.Голубовському, якщо і робить певні закиди, то відразу ж сам їх і спростовує, пишучи в підсумку, що робота – приємне явище в нашій історичній літературі», а натомість Д.Багалія небезпідставно звинувачує в «літературному плагіаті» (Линниченко И. Рец. на: Голубовский П. История Северской земли. – С. 169).

Ширше про дискусію із суспільно-національним підтекстом, яка виникла внаслідок рецензії, див.: Толочко О. Дві не зовсім академічні дискусії: І.А.Линниченко, Д.І.Багалій, М.С.Грушевський // Український археографічний щорічник. – К., 1993. – Т. 2. – С. 92-103.

…аж 1886 р. вернувся до Києва – від 1884 до 1886 р. П.Голубовський вчителював у гімназії у Нижньому Новгороді, Ромнах та 1-й Київській гімназії (Д[орошенко] Д. Проф. П.Голубовський. Посмертна згадка. – С. 75).

…»Печенеги, Торки, Половцы. История южноруссих степей», 1884… взагалі найліпша праця, яка лишилася по Голубовськім, і одна з найцінніших монографій з старого періоду нашої історії – йдеться про книгу: Печенеги, торки и половцы до нашествия татар. История южно-руссих степей IX – XIII вв. – К., 1884. Див. рецензії: В.А. [Антонович В.] Рец. на: Голубовский П. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар. История южно-руссих степей IX – XIII вв. – К., 1884 // Киевская старина. – К., 1884. – № 7. – С. 505-508; Радлов В.В., Куник А.А. Рец. на: Голубовский П. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар. История южнорусских степей IX – XIII вв. – К., 1884 // Отчет о ХХІХ-м присуждении наград гр. Уварова, 1886 // Приложение к Запискам Императорской академии наук. – СПб., 1888. – С. 31-36.

В.Антонович вважає, що неможливість користуватися оригінальними текстами східного походження змусила автора обмежити свої висновки і відмовитися від цілої низки свідчень. Окрім цього об’єктивного недоліку, П.Голубовський зіткнувся із фрагментарністю джерельного матеріалу (В.А. [Антонович В.] Рец. на: Голубовский П. Печенеги, торки и половцы. – С. 505).

Рецензент позитивно оцінює методику опрацювання проблеми, яку запропонував автор. Вона полягає в розгляді лише предмета, а не історії його дослідження. Тобто різноманітні гіпотези і версії, що стосуються історії кочівників південноруських степів до XIII ст., залишилися поза його увагою. Полеміка із авторами, на думку рецензента, відволікла би автора від дослідження безпосередньо проблеми (Там само. – С. 506). У 1886 р. за цю працю П.Голубовський отримав премію графа Уварова (500 руб) (Отчет о ХХІХ-м присуждении наград гр. Уварова. – С. 1).

Рецензенти, академіки В.Радлов і А.Кунік прискіпливіше оцінили його працю. На їхню думку, дослідження в окремих місцях носить поверховий характер, позаяк молодий історик недосконало володіє історико-філологічним методом «по частині історичної етнографії» (Радлов В.В., Куник А.А. Рец. на: Голубовский П. Печенеги, торки и половцы. – С. 36). Хоча вони позитивно оцінюють неемоційну характеристику автора боротьби руських князів із кочівниками, наголошуючи на вмінні систематизувати та інтерпретувати джерельний матеріал (Там само).

…»Болгары и Хозары» (1888), «Половцы в Венгрии» – епілог історії Половецької орди (1890)… «Несколько соображений к вопросу о кн. Туре « (1891) – йдеться про праці: Болгары и хозары, восточные соседи Руси при Владимире св. (Историческо-этнографический очерк) // Киевская старина. – К., 1888. – №7. – С. 26 – 68; Половцы в Венгрии. Исторический очерк // Университетские известия. – К., 1889. – № 12. – С. 45 – 72; Несколько соображений к вопросу о князе Туре // Киевская старина. – К., 1891. – № 10. – С. 58 – 81. Інші статті на цю тематику: Об узах и торках // Журнал Министерства народного просвещения. – СПб., 1884. – № 7. – С. 1 – 21; По поводу заметок по исторической географии южноруссих степей (Ответ г. Бурачкову) // Киевская старина. – К., 1886. – № 5. – С. 168-173.

…історію Смоленської землі. Праця ся вийшла в 1895 р. – йдеться про книгу: История Смоленской земли до начала XV ст.: Монография. – К., 1895.

Див. рецензії: Грушевський М. Нові розвідки з історії давньої Русі // ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. XVIII. – Кн. IV. – Наукова хроніка. – С. 14-20; Тихомиров И. Рец. на: Голубовский П. История Смоленской земли до начала XV ст.: Монография. – К., 1895 // Журнал Министерства народного просвещения. – СПб., 1895. – № 10. – Отд. II. – С. 363-374; Бестужев-Рюмин К. Рец. на: Голубовский П. История Смоленской земли до начала XV ст.: Монография. – К., 1895 // Отчет о XXXVIII-м присуждении наград гр. Уварова // Записки Императорской академии наук. – СПб., 1898. – С. 29 – 35.

І.Тихомиров досить позитивно відгукнувся на книгу, пишучи, що автор «показав величезну ерудицію, обширну начитаність в першоджерелах, широку знайомість з літературою предмета, так що його твір має видатний характер». Проте І.Тихомиров критикує П.Голубовського за відсутність розгляду історії дослідження предмета (Тихомиров И. Рец. на: Голубовский П. История Смоленской земли. – С. 364).

«Справа автора, – на думку рецензента, – вказати існуючі теорії, розібрати їх позитиви та недоліки і таким чином фундаментальніше обгрунтувати свою власну думку […] в протилежному випадку для читача не зрозуміло, чому автор приймає одне, а друге відкидає; не видно мотивації» (Там само. – С. 373).

М.Грушевський також не підтримує згаданий «історіографічний метод», говорячи, що «…читачу дуже цікаво і корисно знати не тільки, як задивляється сам автор на справу, але й те, яке місце займають його погляди в становищі сього питання в науці» (Грушевський М. Нові розвідки з історії давньої Русі. – С. 15). Прискіпливо рецензуючи працю, він все ж таки оцінює її позитивно: «Книга його представляє одну з ліпших історій поодиноких земель давньої Русі і становить цінну вкладку в історичну літературу» (Там само. – С. 20).

…одержавши катедру по переході проф. Антоновича в стан «сверхштатного профессора»… – після захисту докторської дисертації в 1895 р. на наступний рік отримав посаду екстраординарного професора на кафедрі російської історії (Кіян О. Володимир Антонович: історик і організатор «Київської історичної школи». – К., 2005. – С. 406).

…Голубовський предложив начерки її тільки на Харківськім з’їзді, разом з рефератом про кілька нефіксірованих досі місцевостей полудневої Чернігівщини – П.Голубовський не брав участі у XII археологічному з’їзді в Харкові 1902 р. (Труды XII съезда в Харькове. – М., 1905. – Т. III. – С. 247-259). Дослідження з історичної географії цієї території до XIII ст. було надруковане в матеріалах наступного з’їзду.

Див.: Историческая карта Черниговской губернии до 1300 г. // Труды XIII археологического съезда в Екатеринославе. – М., 1908. – Т. II. – С. 1 – 50+карта. Рецензія: Грушевський М. Рец. на: Голубовский П. Историческая карта Черниговской губернии до 1300 г. // Труды XIII археологического сьезда в Екатеринославе. – М., 1908. – Т. ІІ. – С. 1-50 // ЗНТШ. – Львів, 1908. – Т. ХСІ. – Бібліографія. – С. 211.

Така його розвідка про звісне чернігівське «слово о князях»… – йдеться про статтю: Опыт приурочения древнерусской проповеди «Слово о князьях» к определенной хронологической дате // Труды Археографической коммиссии Московского археологического общества. – М., 1899. – Т. І (і окрема відбитка). Див. рецензію М.Грушевського на цю працю (ЗНТШ. – Львів, 1901. – Т. XLIII. – Кн. V. – Бібліографія. – С. 3 – 5).

…передсмертна стаття «Интересный юридический случай конца XI в.»… – цю статтю планували опублікувати в ювілейному збірнику В.Антоновича, але зі смертю його редакторів він не вийшов у світ (Грушевський М. Рец. на: Голубовский П. Интересный юридический случай конца XI века // ЗHTШ. – Львів, 1909. – Т. LXXXIX. – Бібліографія. – С. 185). Згаданий юридичний випадок стосується інтерпретації правової належності жінки з Дорогобужа. М.Грушевський, розглядаючи джерельне свідчення, вважає жінку невільницею, «робою», натомість П.Голубовський – закупкою. В згаданій рецензії перший наполягає на своєму (Там само).

Інстинкт суспільний, одначе, не був у нім сильний, інтереси суспільні, національні, політичні не захопляли його глибоко – Д.Дорошенко вважає, що «небіжчик з симпатією відносився до українства і брав, між іншим, участь в укладанні українського історико-географічного словника» (Д[орошенко] Д. Проф. П.Голубовський. Посмертна згадка. – С. 75). Однак потім підсумовує: «Активної участи в громадських справах не приймав, хоча живо цікавився їми і держався вільнолюбних поглядів» (Там само. – С. 76).

А. Фелонюк

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 550 – 552.