Богдан Бучинський. Посмертна згадка

Михайло Грушевський

З сердечним жалем приходиться мені записати на сторінках нашої часописі утрату одного з наймолодших, надійних її співробітників Богдана Бучинського, що вмер 15 липня н[ового] с[тилю] на 24-м році життя в Станіславові.

Було се восени 1901 року, коли пок[ійний] Мелітон Бучинський ввів до мого кабінету свого синка Богдана, якого привіз записати на Львівський університет, і поручив його моїй увазі як будучого слухача-історика. Молодий Бучинський робив тоді враження ще цілком дитинне – пещеної, нервової, трохи зманерованої дитини. Я з охотою обіцяв батькові ним зайнятися. Але зачиналися бурхливі часи боротьби за університет, які дуже мало сприяли правильним й спокійним науковим заняттям. На початку зимового семестру 1901 – 1902 сталось звісне віче, що потягло за собою сецесію студентів-українців з Львівського університету.

Бучинський опинився в Празі, і я бачив його тільки хвилями. Вернувшись до Львова, він також тільки періодами з’являвся на моїх викладах і в моїм семінарі: вражливий, нервовий до хоробливості, він з запалом віддавався всякій політичній акції, яку розпочинала академічна молодіж, і се вічно відривало його від наукових зайнять, тимчасом як при його нерівній, нервовій вдачі власне тільки методична, правильна праця могла його науково вишколити. А так при всій роботячості й здібності він не годен був нічого довести до кінця, розпочинав працю, кидав, відкладав на пізніше, хапався до іншої стрічної теми і т. д.

Першу тему він вибрав собі сам, надибавши у себе в Станіславові ревізію Львівської Ставропігії з першої половини XVIII в. Радився зі мною, як її обробити. Потім переконався, що вона не може дати повного образу життя Ставропігії, й знеохотився до тої теми.

Вернувшись з Праги, взяв у мене семінарійну тему – поручив я йому зайнятися автентичністю звісних уніатських пам’яток: Посланням Місаїла до папи Сикста і листом патр[іарха] Нифонта до митр[ополита] Йосифа. «Послання» Місаїла зайняло Бучинського дуже, він пустився в дуже деталічну аналізу його, але на семінарі предложив сю роботу in crudo, в виді нотаток, не зведених до якихось ширших виводів.

Я порадив йому вести далі сю роботу й ввести її до якогось обробленого виду, з становища його провідної гадки (він доводив неавтентичність «Послання»). Під впливом мого V тому [«Історії України-Руси»], де вказані були аргументи за автентичністю «Послання», покійник, одначе, кинув гадку про неавтентичність, захотів обробити з сього нового становища сю тему, але тим часом узяв у мене нову тему з того ж круга питань: про книгу Сакрана і зачав для неї архівальні роботи в Кракові.

Серед семінарійних занять, маючи в рефераті працю одного з інших членів мого семінару про Остапа Дашковича, зладив невеличкий реферат на сю тему, але ладячися до учительського іспиту, не викінчив сеї роботи настільки, щоб її можна було надрукувати. Минулого року здав іспит дуже гарно й дістав посаду.

Я, жалуючи його недокінчених робіт, предложив йому невелику підмогу з Наук[ового] товариства ім. Шевченка, щоб він відложив на один рік свою учительську посаду й зайнявся докінченням розпочатих робіт по історії унії. По деяких ваганнях, з огляду на свої матеріальні, не дуже світлі обставини, Бучинський прийняв сей проект і ми з ним уложили план його роботи. Мала вона дати причинки до історії унії, почавши від Ісидорового виступу до половини XVI в.

В ряді розвідок-епізодів, в зв’язку з певними групами матеріалу, мали бути тут подані причинки до Ісидорової унії, Місаїлів епізод, унія м[итрополита] Йосифа, історія й аналіза книги Сакрана, причинки до історії унії в першій половині XVI в. Сі епізоди мали оброблятися й друкуватися в міру свого приготовання. Бучинський виїхав для архівальних студій до Кракова. Але тут все нові матеріали, попадаючись під руки, вабили його й розтягали його плани.

Intra parentesim [тут: між іншим] виладив він перегляд нових праць до історії В[еликого] кн[язівства] Литовського в середині й другій половині XV в., видрукований в LXXV кн[изі] «Записок». Потім задумав обробити кілька документів до часів Свитригайла – ся праця була надрукована в LXXVI томі. Тим часом захорував і мусив виїхати додому.

Замість відпочити, він, одначе, не витримав виборчої гарячки, яка опанувала Галичину під весну, – кинувся в вир виборчої агітації з цілою неповздержністю з свого нервового до хоробливості темпераменту; уряджував десятки віч, агітуючи за українським кандидатом, і в результаті зліг після сеї кампанії до ліжка, без всяких надій на видужання… Кілька день перед смертю у відповідь на мій лист до нього продиктував він мені лист, де висловляв утіху з доброго обороту своєї слабості, сподівався вернутися скоро до занять, але в дійсності вже не було для нього ніякої надії: сухоти були в останній стадії.

Переїздячи з Кракова, покійник просив одного з товаришів зайнятися його працями в разі його смерті й приладити до друку. Се поручения покійника буде правдоподібно сповнене і наукова спадщина, підготовлена настільки, що може появитися в друку, буде опублікована як пам’ятка по предчасно страченім молодім адепті історичної науки.

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Богдан Бучинський. Посмертна згадка // ЗНТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXVIII. – Кн. II. – С. 176-178.

Автограф зберігається у: ЦДІА України у Львові. – Ф. 401, оп. 1, спр. 49, арк. 251-254, 309.

Бучинський Богдан (Юзеф) Мелітонович (народився 27.11.1883 р. у Станіславові, де й помер 15.07.1907 р.) – український історик, дослідник історії церковної унії XV – XVI ст. У 1893 – 1901 pp. навчався у Станіславівській гімназії. У 1901 р. зарахований на історико-філософське відділення філософського факультету. У 1901 – 1902 pp. навчався у Празькому університеті, у 1902 – 1905 pp. – у Львівському.

Бібліографія праць Б.Бучинського: нараховує лише 7 статей, які подані в коментарі.

Література: Бучинський Богдан // Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. – Львів, 1993. – Т. 1. – С. 200; ЦДІА України у Львові. – Ф. 174 (Екзаменаційна комісія для кандидатів на учителів середніх шкіл, м.Львів), оп. 1, сп. 144 (Особова справа Богдана Бучинського), арк. 181.

…коли покійний Мелітон Бучинський – Бучинський Мелітон Осипович (1847 – 1903) – галицький адвокат, громадський діяч, фольклорист і етнограф. Підтримував дружні стосунки із низкою відомих громадських діячів, зокрема М.Драгомановим. Брав участь у виданні рукописного часопису «Зірка». Зібрав численні фольклорні матеріали. Див. про нього: Переписка Михайла Драгоманова з Мелітоном Бучинським. 1871 – 1877 / Зладив М.Павлик // Збірник філологічної секції НТШ. – Львів, 1910. – Т. XIII; Студинський К. Зустрічі Ольги Косачевської з Мелітоном Бучинським. – Львів, 1936.

На початку зимового семестру 1901 – 1902 сталось звісне віче, що потягло за собою сецесію студентів-українців з Львівського університету – віче студентів-українців відбулося 19 листопада 1901 р. всупереч забороні ректорату. Основні їх вимоги полягали в проведенні іспитів з окремих предметів українською мовою, на вічі також розглядалися питання про порушення прав українських професорів викладати рідною мовою. Після віча пройшли демонстрації вулицями Львова.

За результатами слідства, п’ятьох українських студентів виключено з університету за «здичавіння». Ця подія змусила студентів-українців масово покинути університет на початку грудня того ж року. Близько 440 студентів перейшли на навчання в інші вищі школи Австро-Угорщини. В автобіографії Б.Бучинський пише, що він полишив університет 10 грудня 1901 р. і записався слухачем у Празький університет (ЦДІА України у Львові. – Ф. 174, оп. 1, спр. 144, арк. 176). Детальніше про перебіг цих подій див.: Качмар В. За український університет. Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців. – Львів, 1999. – С. 41 – 50.

…про Остапа Дашковича, зладив невеличкий реферат на сю тему… – пізніше цей матеріал був опублікований: Початки політичної кар’єри Остафія Дашковича // ЗНТШ. – Львів, 1913. – Т. СХІІІ. – Кн. І. – С. 23-43.

Минулого року здав іспит дуже гарно й дістав посаду – письмові іспити Б.Бучинський склав 22 травня 1906 p., усні – 3 листопада того ж року (ЦДІА України у Львові. – Ф. 174, оп. 1, спр. 144, арк. 15, 20). Екзаменатором поміж інших професорів університету, таких, якЛ.Фінкель, О.Колесса, був і М. Грушевський. Головними учительськими іспитами Б.Бучинського були історія і географія. У листі до Екзаменаційної комісії він просить, щоб йому дозволили захищати його історичну працю семінарську, читану на семінарі п. проф. Михайла Грушевського (Там само. – Арк. 175).

Зрештою, Б.Бучинський представив на розгляд Екзаменаційної комісії наукову роботу на тему: «Змагання до унії руської церкви з Римом в роках 1498 – 1506» (321 с.) (Там само. – Арк. 19). М. Грушевський написав відгук, чого вимагала процедура складання іспитів. Він зазначав, що «праця кандидата попереджена просторим вступом про церковні відносини XV в., в головній частині оперта на стараннім студіюванню джерел, навіть деяких не виданих. Хоч наукова аргументація Кандидата дає місцями чимало до бажання уважаю можливим прийняти… з степенем вдовольняючим (Там само. – Арк. 21).

8 березня 1906 р. Б.Бучинський написав лист із проханням надати йому цю працю з метою «приладити до друку». М.Грушевський надав дозвіл, написавши: «Не маю нічого против видання кандидатської праці канд. Б.Бучинському (Там само. – Арк. 180). Варто тут зазначити, що це дослідження опублікував М.Грушевський після смерті автора, див.: Змагання до унії руської церкви з Римом в роках 1498 – 1506 // Записки Українського наукового товариства у Києві. – К., 1909. – Кн. IV. – С. 100-136; Кн. V. – С. 61-87; Кн. VI. – С. 5-53; «Грамота Мисаїла» і «грамота Ніфонта» // Там само. – Кн. XIII. – С. 5 – 44.

Я, жалуючи його недокінчених робіт, предложив йому невелику підмогу з Наук[ового] товариства ім. Шевченка… – із власних матеріальних засобів Виділ НТШ на засіданні від 20 листопада 1906 р. надав «на подовжене наукових студій» Б.Бучинському грошову допомогу в сумі 300 корон (Хроніка НТШ. – Львів, 1906. – Ч. 28. – С. 3). Хоча він і не був членом Археографічної комісії НТШ, але разом з іншими молодими істориками (І.Крип’кевичем, І.Кревецьким, В.Герасимчуком та ін.) брав участь в археографічних поїздках, організовуваних М.Грушевським. Б.Бучинський, зокрема, збирав архівні матеріали в Кракові (Там само. – Ч. 29. – С. 13).

Мала вона дати причинки до історії унії, почавши від Ісидорового виступу до половини XVІ в. – М.Грушевський пише, що Б.Бучинський, «лишив в рукописі свою головну працю по історії унії, в кількох редакціях». Він її опублікував в останній редакції під назвою: «Студії з історії церковної унії», пишучи, що «не хотілося лишити сеї останньої праці горячого адепта нашої науки неужитком» (Ред. [Примітка до статті] Бучинський Б. Студії з історії церковної унії // ЗНТШ. – Львів, 1908. – Т. LXXXV. – Кн. V. – С. 21). Див. дослідження: Студії з історії церковної унії // ЗНТШ. – Львів, 1908. – Т. LXXXV. – Кн. V. – С. 21-42 (І. Ісидорова унія); Т. LXXXVI. – Кн. VI. – С. 5-30 (І. Ісидорова унія); 1909. – Т. LXXXVIII. – Кн. II. – С. 5-22 (II. Митрополит Григорій); Т. ХС. – Кн. IV. – С. 5 – 24 (III. Мисаїлів лист). Невелику замітку про флорентійську унію, написану Б.Бучинським, опубліковано також у 1913 р. Див.: Сліди великоруських літературних творів про флорентійську унію та урядового акту московського правительства в «Історії фльорентійського собору» 1598 року // Там само. – 1913. – Т. CXV. – Кн. III. – С. 23-28.

…виладив він перегляд нових праць до історії В[еликого] кн[язівства] Литовського в середині й другій половині XV в. … – йдеться про статтю: Нові праці до історії Великого князівства Литовського в XV віці // ЗНТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXV. – Кн. І. – С. 131 – 166. Б.Бучинський опублікував дві грамоти князя Свидригайла, одну – короля Ягайла і лист великого литовського князя Жигимунда Кейстутовича.

А. Фелонюк

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 541 – 542.