В сімдесяті роковини смерті Шевченка
на спомин його і людей, йому близьких
Михайло Грушевський
Минулого року редакція «України» присвятила березневу книжку Шевченкові, зібравши все, що було в його портфелі про нього самого, його творчість і традицію. Сього року подаємо статті і матеріали не стільки про самого Шевченка, скільки про людей, йому близьких, і то не тільки про їх відносини, але й про їх життя в собі, – не тільки в ті часи, коли вони сходилися з Шевченком, впливали на нього і відбивали його впливи на собі, але і перед тим, і по тім: люди з петербурзької української громади кінця 1830-х і початку 1840-х років, кирилометодіївці і приятелі з часів побуту в Києві і на Україні, друзі з часів заслання і останніх років Шевченкового життя.
Се те середовище, яке зробило Шевченка Шевченком: відкрило йому очі на його здібності і сили, усвідомило його національну ролю, піднесло його на своїх плечах як народного вождя і пророка, генерального речника народних кривд і народних домагань, «народну святиню і народний стяг».
Розуміється, в такім принагіднім збірнику, для котрого матеріал був зібраний на протязі кількох місяців, не можна ні всіх сих людей випровадити, ні всебічно їх представити. Ми подаємо тільки про тих і тільки те, що у нас зібралось. Але ми користаємо з сеї нагоди, щоб поставити сю проблему: виявлення того середовища, що зробило Шевченка Шевченком. Вона дуже важна не тільки з становища шевченкознавства, але і з становища дослідження українського життя і українського національного і революційного руху, в якім Шевченко і його культ відіграли таку виїмково визначну, центральну і заразом многобічну ролю, відповідно класовим і груповим прикметам тих верств, в яких переломлювалось се шевченківське гасло.
У сучасників Шевченка, ворожих українському національному і соціальному рухові, і у пізніших ворогів національних і політичних постулатів сього руху часто повторюється гадка, що Шевченкове діло було ділом не стільки його, скільки тих людей, що, мовляв, начинили сього темного і малосвідомого кріпака політикою, революційними переворотовими ідеями і зробили з нього божище українського селянства, джерело нового гайдамацтва і всякого іншого страхіття для всіх владущих і благоденствующих. При всіх перебільшеннях і фальшуваннях, що в таких інкримінаціях допускались, ся роля українського середовища, що дала Україні Шевченка, як велике її гасло, все-таки відчута правильно.
Кожен діяч являється утвором свого оточення, що формується під впливом соціальних умов свого існування. Але так як затоптано було в тих часах, 1830–1860 роках українську свідомість, а особливо ролю і значення української селянської маси, – се вимагало неабияких зусиль того оточення, що висунуло на провідну ролю в українському житті поета-кріпака, співця кріпацької кривди. Вивчити значення в сім процесі сього середовища і його поодиноких складників і членів – річ дуже важна.
Розуміється, сей аспект не був програмою, за якою писались статті, тут уміщені. Вони в більшості виникли з власної ініціативи їх авторів, а не на замовлення редакції. Ми ж ставимо сей постулат досліду сього середовища тільки з нагоди сеї публікації. Вивчення сього середовища, розуміється, річ затяжна і складна, бо воно зовсім не було одностайне, складалося з людей різних класових і ідеологічних орієнтацій. Але власне се й інтересне – дослідити, що давали сі різні течії на сформування творчості Шевченка і її впливів на розвій українського життя.
Примітки
Цей текст повинен був відкривати другу книжку «України» за 1931 р. (на першій сторінці є позначка М.Грушевського олівцем «2 кн. Укр.»). Однак у 1931 р. цей журнал, який у 1924–1930 pp. виходив під редагуванням М.Грушевського як провідний друкований орган Історичної секції УВАН, перестав видаватися. Кілька чисел вийшло у 1932 р. вже без участі вченого.
Передмова датується нами 1931 роком. З архівних документів відомо, що друк «України» здійснювало державне видавництво «Пролетар» у Києві. Випуск кожного номера був надто тривалим, на що редакція не раз нарікала. Збереглася, наприклад, розписка видавництва про одержання від редакції журналу «Україна» на перегляд копій рукописів, призначених для кн. І «України» за 1931 p., датована аж 12 березня 1931 p. (IP НБУВ. – Ф. X. – № 18598. – Арк. 3). На жаль, поки що не вдалося виявити документів для реконструкції змісту другої книги «України» за 1931 р.
Публікується вперше за машинописом з авторськими правками, який зберігається в: IP НБУВ. – Ф. X. – № 17166 (архів УАН-ВУАН, розділ «Архів журналу «Україна»).
У сучасному шевченкознавстві, крім досліджень про окремих представників з оточення Т.Шевченка, є видання: Марахов Г.І. Т.Г.Шевченко в колі сучасників: Словник персоналій. – К., 1976.
Минулого року редакція «України» присвятила березневу книжку Шевченкові – тобто книжка за березень-квітень 1930 р. мала розділ «В 69 роковини смерті Т.Шевченка», де на с. 66 – 137 були вміщені відповідні статті та публікації.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 239 – 240.