Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Сучасна вірша про неволю Вишневецького

Михайло Грушевський

В своїм рефераті про Байду Вишневецького в поезії й історії, читанім тому три роки в нашім Товаристві, я підніс між іншим те враження, яке робив на сучасників сей український лицар-пограничник [[Грушевський, Байда-Вишневецький], «Записки [УНТ]», т. III, 1909.]. Його постать, його сміливі подвиги і безпокійні ширяння становлять яскраву, колоритну пляму не тільки для нас, коли ми розглядаємо його на сірім тлі життя українського панства тої доби, політикою владущих польсько-литовських кругів відтисненого від політичних впливів, від участі в житті державнім і загнаного у тісний кут провінціального життя, клопотів і заходів коло матеріального добробуту і родинних вигод, до повного часом загину всяких ширших інтересів і гадок.

В кругах литовської і польської аристократії, в політичних сферах Литви, Московщини, Польщі так само з захопленням слідили, як за блискучим метеором, за сим сміливим перебійцем християнського світу з бісурменами. Для них не існував спеціальний інтерес, який має для нас в історичній перспективі ся характеристична фігура магната-козака, духового батька Січі й козацької міжнародної політики, сполучника старого княжого життя, що сходило з історичної арени, і нового порядку, що тільки на сю арену виступав. Але й воно відчувало за те з повною силою той живий нерв, що зв’язує, на перший погляд, безсистемні авантурничі метання українського пограничника – об’єднання християнських держав проти турецько-татарської гідри, що висисала кров сусідніх земель – українських в першій лінії, котрих не годна вже була оборонити своїми силами стара княжа Україна, розшматована і задавлена сусідніми державами, спадкоємцями Київської держави.

Ті легенди і перекази, які творяться зараз по гарячим слідам трагічної смерті Вишневецького не тільки в українських, а і в польсько-литовських кругах, служать покажчиком живого заінтересування в сучаснім громадянстві, без ріжниці національності, його долею і діяльністю. Правда, се можна було б положити на карб самих романтичних обставин його смерті, підхоплених зараз же легендою і поетичною творчістю. Але отся вірша, на котру хочу звернути з сього погляду увагу, служить характеристичним доказом, що й перше ніж трагічний кінець Вишневецького зробився предметом легенд, його доля звертала на нього увагу навіть дуже далеких кругів суспільності. В сім історичний інтерес сього quasi-поетичного утвору, незалежно від убогості його літературного змісту.

Вірша переховалася в записнику-альбомі професора Краківського університету Мацєя Пйонтка з Плоцка, перехованім у Петербурзькій публічній бібліотеці (перейшов туди в складі бібліотеки Залуського) [Зміст його подав недавно Й.Коженьовський в описі рукописей Роlопіса петербурзьких бібліотек – Archiwum do dziejów literatury і oświaty w Polsce, t, XI, 1910.]. Се маленька книжечка, в вісімку писчого аркуша, в старій оправі, на фронті її витиснено «1558» – рік спорядження сеї книжки.

Рік був важний в житті її властителя: він став тоді з «стороннього преподавателя» (extraneus) Краківської академії членом університетської корпорації як collega minor [молодший колега]. В своїм альбомі-записнику, спорядженім тоді, вписував він свої невеличкі роботи, переклади, промови при ріжних академічних і службових своїх оказіях, екзаменаційні питання, копії актів; дещо вписували в сей альбом його знайомі і ученики; зміст його стоїть таким чином в тісній зв’язі з університетською діяльністю Пйонтка і не виходить за тісні круги його професорської діяльності. З виданих досі офіціальних записок університету знаємо, що Пйонтек в 1550 – 1560 pp. викладав спочатку граматику і риторику, потім поетів Горація, Люкана (1558 – 1559), трактати Ціцерона «De senectute», «De officiis» (1559 – 1560), нарешті Аристотеля «Elenchi», «Parva naturalia», «De anima», «Ethica» (1561 – 1563) (сим роком кінчаться видані досі libri diligentiarum Краківського університету) [Wislocki, Libri diligentiarum – в VI т. «Archiwum do dziejów literatury і oświaty».].

В парі з сим ідуть записки Пйонткового записника, відбиваючи рік за роком круг занять і інтересів маленького польського гуманіста. І от серед сих записок (л. 169 об. – 172) знаходимо польську віршу з приводу неволі Вишневецького. Перед нею копія докторського диплома з датою 1562 р. (л. 160) і ріжні риторичні і граматичні записки; по вірші кілька промов учеників Пйонтка, і по них копія королівської грамоти з 7 серпня 1564 p., вписана в альбом 18/ІХ 1564 p., як значиться перед сею копією. Отсі записки дають границі часу, коли могла бути вписана в альбом Пйонтка вірша, сама не датована: не раніше 1562 p., не пізніше вересня 1564 р. Вірша виглядає так (виписую без зміни правописі, зміняючи тільки великі і малі літери, знаки припинення, а букви пропущені додаючи в ламаних скобках):

Lament Kniazia Vissniewieczkiego

І kogoss mam vinowacz w thei moiey przigodzie?

Zdibalo mie niescziesczie po pierwsey swobodzie,

Ktore thak znagla barzo mocz swą okazalo,

Iz thess misli у nadzieie przi mnie barzo malo.

170 Gdziess ma wolnoscz, oyczizna, mili prziiaczielie?

Theras bedacz [w] wiezieniu sercze mi truchleie!

Owo petho na reku zwiazane! W s[w]obodzie

Nie umialem za czassu mislicz о przigodzie.

Iuss mi w niwecz starania, slawi, maiethnosczi:

Wpadlem w ssiadla tureczkie a prawie przess wiesczy!

Minela mi nadzieia, niescziesczie pothkalo

I zdradliwie mi rane serdeczną zadało.

Nie thak byl Athilius rzimski vtrapioni,

Kiedy go poimano w karthainskie stroni;

Nie thak Cressus lidyski vczierzpial [Дописано потім.] czieskosczi,

Gdi bel nedznik poiman, slupion z maiethnosczi:

170 об. Nath the wsisthki rieczei ya czierzpie a bess viny,

Z bolem zdrowia, volnosczi, nie dawssi prziczini.

Thim viethssi zal przichodzi, gdi swe thowarzisse

Wspomnie, yss sam [Замість są.] zabiczi, a ia w pecziech disse.

Ktoriss theras pobrathin stąd mie viswobodzi

I ktoriss moim czieskosczia vlzenie vgodzi?

Musse podobno zetrwacz w thei nieznossnei trwodzie –

Niech ssie mna drudzi karzą, czo sam na swobodzie.

Nie chcial thego Pan Bog, bim thei nędze swoiei

Nie zastapil tham smierczią iako Hector w Throiey.

Znaczbi mi thesz iak iemu szablie moiey dostalo,

171 Aliecz iuss prozno, gdi ssie thak scziescziu podobalo.

Zwoiwalem Moskiewskie у Tatarskie zbroie,

Pokrwawilem swą zablią Tureczkie zawoie,

A wsdi przethssie glowa ma zdrowa vchodzila –

Thak mie ssobie fortuna bela vliubiela.

Theras iuss na swe stroni poradi, pomoczi

Nie moge miecz, chocz wolą [Поправлено в рукописі.] у we dnie у w noczi,

Przibiia placz do Polski voloskie granicze,

Lzami ss oczu placzliwich obliewa ssie liczie

Sthad mi thelie potrosse pocziechi przichodzi,

Bo spolecznie niesczesczie viezniom sercza chlodzi –

171 об. Gdi prziwiode na pamiecz Iugurtha zacznego,

Ktori popadl [w] upadek za panstwa Rzimskiego:

Nie mnieyse mnie niecziesczie iak thego podkalo,

Iuss nie wskurą od rani, ktorą mi zadano.

Nielza iedno w thim rasie lieczicz ssie nadzieą,

Chocz ssie nieprziiaczielie moi s tego smieyą;

A pothim о czierpliwoscz, nim ssie w nim bol wkradnie,

Prossicz Thego z uphanim, czo nademna wladnie

I niesczesczie przemieni, gdi volią swą skloni,

Sercze s boliem vizwoli, a petha przetomi –

Gdyss mu nie trudno belo s piecza ognisthego

172 Trzech mlodzinczow vizwolicz, у mnie sluge swego

Lathwie wiernie s hei czwierdzie – mam tho w nim uphanie;

Wsakosz iak mie raczi miecz, niech ssie iuss thak stanie.

Як я вже сказав, з літературного погляду ся вірша не варта нічого; зміст її також крайнє убогий – вся ся школярська риторика, порівняння з Гекторами, Крезами і Югуртами нічого не дає до реальної обстанови самої події, ніяких подробиць з неволі Вишневецького, ніяких фактів з його експедиції.

Автор так мало рахується з фактичною обстановою, що не оглядаючись на неї говорить про «звоювання Московщини» Вишневецьким – всупереч дійсним фактам його життя, і через те не можна скільки-небудь серйозно брати його згадки про битви з татарами й турками; все се голий риторичний бомбаст, вложений в убогі відпустові рими. Вишневецький сидить в неволі в Волощині (згадка про wołoskie granice), нарікає на зрадливість фортуни і наглий оборот її, оплакує погибіль побитих своїх товаришів, жалує, що самому йому не довелось полягти в битві і потішає себе прикладами нещасть інших героїв та надією на всесильну ласку Божу.

Мова йде, очевидно, про нещасливий фінал молдавського походу Вишневецького 1563 p., що закінчився його неволею і висланням до Царгорода на смертний кінець. Подробиць про його експедицію маємо взагалі дуже мало [Див. згадану статтю мою: [Грушевський, Байда-Вишневецький], «Записки [УНТ]», т. III, с. 135.]; не знаємо докладно, коли Вишневецький впав в руки ворогів, але 15 жовтня 1563 р. французький посол в Царгороді в своїй депеші вже згадує про сподіваний приїзд «Дмитрашка» Вишневецького з іншими бранцями, а два тижні пізніше вже доносить про його смерть [Ibid., с. 136.].

Вся неволя Вишневецького таким чином не була довга, кілька тижнів – місяців щонайбільше. Вірша зложена була, очевидно, по першим вістям про сю неволю, перше ніж наспіла вість про смерть Вишневецького: в вірші Вишневецький не передчуває ще свого сумного кінця, надіється на ласку Божу, яка може його винести на волю, в найгіршім разі – готов стоїчно переносити своє в’язнення. Все се можна було укладати десь не пізніше осені 1563 р. – і тоді мусила бути зложена ся вірша і записана кимсь в альбом Пйонтка (рукою, мабуть, чужою, і в кождім разі не автором, судячи з частих помилок).

Вона служить цікавим доказом того, з яким інтересом сучасне громадянство, не тільки українське, а й польське, навіть в далеких від політики кругах, слідило за планами і подвигами славного лицаря, і яке враження зробили вісті про нещасливий кінець його молдавського походу і сумну неволю самого Вишневецького. В сім інтерес маловажної самої по собі вірші.


Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Сучасна вірша про неволю Вишневецького // Записки Українського наукового товариства v Києві. – К., 1912. – Кн. X. – С. 14-19.

Про героїчну постать Дмитра Вишневецького одночасно з його смертю поширювалися легенди та перекази не лише в польських, литовських, але й чеських та інших сусідніх землях, див.: Винар Л. Силуети епох: Дмитро Вишневецький, Михайло Грушевський. – Дрогобич, 1992. – С. 47 (наприклад, у майже тогочасних чеських збірках: KunwaldskiJ. Pisně chwal božských k slavnostem a památkám vejročnim і nedělnim přináležjicy. – Olomouc, 1576; KunwaldskiJ. Nešpor český složeny z žalmouv Davida Svatého a pisni duchovnych k temuž naležitých. – Olomouc, 1576).

У 1960 p. польська дослідниця Людовіка Щербицька ще раз звернулися до згаданого вірша, аналізуючи українську думу про князя Самійла Корецького, який після поразки польських військ під Цецорою у 1620 р. був захоплений у полон та страчений турками. Автор, виходячи з подібності життєписів обох героїв, висловила думку про те, що у XVII ст. дума про Байду-Вишневецького була перероблена й її елементи вплелися в думу про Самійла Корецького, див.: Szczerbicka L. Siedemnastowieczny fragment dumy о Dymitrze Wiśniowieckim // Slavia Orientalis. – Warszawa, 1960. – Z. 1. – S. 9-2|.

…в записнику-альбомі професора Краківського університету Мацєя Пйонтка з Плоцка… – Мацєй Пйонтек (Maciej Piontek) був професором Ягеллонського університету в Кракові у 1550 – 1560 pp. Сучасне місцезнаходження джерела: Національна бібліотека Російської Федерації ім.М.Салтикова-Щедріна (Петербург). – Відділ рукописів. – Lat. Q. XVI, 17, арк. 169 зв.

…15 жовтня 1563 р. французький посол в Царі о роді в своїй депеші вже згадує про сподіваний приїзд «Дмитрашка « Вишневецького з іншими бранцями… – згадані автором французькі дипломатичні депеші були опубліковані у: Charrière Е., ed. Négociations de la France dans le Levant; ou, Correspondances, mémoires et actes diplomatiques des ambassadeurs de France à Constantinople et des ambassadeurs, envoyés ou résidents à divers titres à Venise, Raguse, Rome, Malte et Jérusalem, enTurquie, Perse, Géorgie, Crimée, Syrie, Égypte, etc., et dans les états de Tunis, d’Alger, et de Maroc; publiés pour la première fois par E.Charrière. – Paris, 1850. – Vol. II. – P. 733-742.

М. Капраль

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 116 – 119.