2. Утворення барської шляхти

Михайло Грушевський

Етнографічна основа барської шляхти була, безумовно, місцевою. Я не буду тут занурюватися в морок прадавніх часів і тривожити різних тиверців і болохівців та інших cruces interpretatorum руської історії. Детальні й послідовні відомості про територію, яка нас цікавить, починаються з XVI ст., коли зруйнований татарами Рів (такою була первісна назва нинішнього Бару) з навколишньою територією у 1537 р. Сиґізмунд Старий віддав королеві Боні, і коли, завдяки турботам нової власниці були вжиті енергійні і, як на ті часи, серйозні заходи до розширення й зміцення колонізації.

З другої половини XVI і початку XVII ст. збереглося кілька люстрацій Барського староства, які дають досить детальні відомості щодо етнічного складу населення, зокрема шляхти. На підставі відомостей люстрації 1565 р. новітній дослідник тодішньої колонізації проф. М.Ф. Владимирський-Буданов дійшов до висновку, що тубільний елемент у Барському старостві становив понад 90% сільського населення і близько 80% загалом населення староства. Тубільці є основною масою серед місцевої шляхти; іншоплемінні елементи незначні [Население Юго-Западной России от второй половины XV в. до Люблинской унии (Предисловие к ч. VII, т. I «Архива Юго-Западной России») с. 194 – 195]. На початку XVII ст., судячи з люстрації 1615 – 1616 pp., серед місцевої шляхти також було багато тубільних родів (хоча польський елемент уже значно посилився); найчисленніші роди, що становили основне ядро околичної шляхти, були тубільними [Люстрация 1615 – 1616 pp. в «Źródła dziejowe», т. V, р. 24 squ.]. Це тубільне ядро трималося досить стійко і надалі, попри всі перипетії, яких зазнало Барське староство в часи козаччини й турецької окупації.

До цієї тубільної основи в різні часи долучалися у значній кількості різні іншоплемінні елементи (в цьому плані барська околична шляхта значно різниться від овруцької, куди іншоплемінна стихія проникає дуже мало). Найчисленнішим інгредієнтом був, безумовно, польський, який потрапляв сюди здебільшого у вигляді посесорів, заставників, покупців землі тощо. Вельми помітний, особливо у XVIII ст., волоський елемент – різні Бенескули, Маймескули, Дидискули та ін. Проникав, хоча значно менше, південнослов’янський, татарський елементи (як відомо, за королеви Бони тут влаштували цілу колонію татар-чемерисів) тощо. Але це іншоплемінне населення, в сумі досить численне, вельми успішно перетворювалося й асимілювалося тубільною основою, і в середині XVIII ст., коли ми маємо дуже детальні й точні відомості про побут барської околичної шляхти, завдяки згаданим вище актовим книгам барської юрисдикції, наша шляхта назагал має дуже повно й чітко виражений тубільний вигляд.

Звернуся тепер до відомостей цих актових книг барської юрисдикції. В цей час – тобто в середині XVIII ст. – околична шляхта займала 12 сіл Барського староства: Єлтухи (Євтухи), Галузинці, Волковинці, Радзеївці (Радиївці), Васютинці, Петрані, Лопатинці, Коростівці, Сербинівці, Степанківці, Попівці, Гальчинці і Буцні; ці села лежали навколо м. Бара, в суміжних частинах нинішніх Літинського, Летичівського й Могилівського повітів Подільської губернії.

За переписом шляхетських околиць в 1739 р. кількість околичної шляхти на дідичному праві, чоловічої статі, сягала 230, а приймаків чи зятів (zięci), посесорів, заставників та різних прийшлих людей (luźni, przybyszy), які переважно жили в подібних умовах, було до 180; при цьому слід зауважити, що невідділених синів зазвичай до реєстру не вносили. Це шляхетське населення розподілялося між окремими околицями досить нерівномірно: якщо в деяких селах, як наприклад, у Петранях, Гальчинцях, Сербинівцях, ми зустрічаємо лише кілька шляхетських родин, то шляхетське населення таких околиць, як Волковинці, Попівці, Радзеївці, Галузинці, рахувалося десятками [Перепис 1739 р. у книзі Барського замку Київського центрального архіву № 5683, арк. 91 і далі; в наступних посиланнях вказані номери актових книг також Київського центрального архіву].

Примітки

тиверці – союз східнослов’янських племен, що склався на території між Прутом і Дністром та на схід від Дністра.

… люстрації 1615 – 1616 pp. – йдеться про першу в XVII ст. широкомасштабну люстраційну акцію, рішення щодо проведення якої ухвалив сейм 1613 р. Барське староство було люстроване у 1616 р. [Люстрації королівщин українських земель XVI – XVIII ст. Матеріали до реєстру рукописних та друкованих текстів / Уклала Р.Майборода. – К., 1999. – С. 29-30, 178]

посесори – особи, що на основі привілеїв пожиттєво володіли королівськими землями (від латинського «possessio» – володіння).

… цілу колонію татар-чемерисів… – точна дата поселення татар-чемерисів у Барі невідома. У 1542 р. вони вже тут проживали й продовжували переселятися. Попереднім місцем їх проживання була Волинь, тому М.Грушевський вважав, що це була група татар, поселена у Великому князівстві Литовському ще Витовтом. Чому їх звали чемерисами невідомо [Грушевский М. Барское староство. – С. 88-89].

… переписом шляхетських околиць в 1739 р. – йдеться про неофіційний документ, в якому міститься інформація про населення шляхетських околичних сіл Барського староства, зібрана його укладачами на основі зізнань жителів цих сіл [Архив ЮЗР. – Ч. VIII. – Т. 2. – С. 238-258].

… прийшлих людей (lużni, przybyszy)… – категорія населення, що не мала постійного місця проживання, заняття, тому не перебувала в особистій залежності від пана і не обтяжувалася постійними податками на його користь. Цю категорію часто формували постраждалі під час стихії, втікачі, зубожілі міщани тощо. Люзні люди мандрували по всій країні з метою пошуку заробітку [Grodziski S. Ludzie lużni. Studium z historii państwa і prawa polskiego. – Kraków, 1961].

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 324 – 326.