Артилерійське озброєння
Михайло Грушевський
Перейдемо до артилерії; в описах 1552 року про неї знаходимо досить детальні відомості. Гармати, що трапляються у замках, доволі різноманітні; це передовсім «дѣла» – гармати, як правило, мідні, укріплені на лафетах; найбільша довжина – 14 1/2 п’ядей, більшість має 7 – 10 п’ядей. Найбільші ядра описуються лише як «побольше гусиного яйца», є завбільшки і з голубине яйце; ядра були залізними, облитими свинцем. Де-не-де ще вціліли й старовинні гармати, що стріляли кам’яними ядрами, короткі й товсті, що нагадували мортиру (наприклад, у Луцьку); кам’яні ядра до них мали до п’яти п’ядей в околі. Далі були «серпентины» чи «сарпотины» (інакше «шмиговницы») – залізні гармати більшої довжини, що сягала до 15 п’ядей, оснащені колесами чи просто прикріплені до дерев’яних колодок. Рідше зустрічаються мортири («мождеры»). Потім ідуть гаківниці: великі кріпосні рушниці, «гаркабузы» і нарешті «ручницы».
Кількість гармат розподілена украй нерівномірно. Найбагатший на артилерію замок – Кременецький: у ньому 29 гармат, із них 22 «дѣла»; «не толко Луцко и Володимеръ але и десеть албо двадцять иншихъ замковъ къ тимъ дѣломъ, къ таковому великому достатку броннихъ речей зровнятися не могуть», – заявляє Патій [«Памятники…», t.IV, 2, с. 217]; його здивування зрозуміле після Луцька, де артилерія перебувала у страшенному безладді, й Володимира, де виявилася лише одна гармата і та була розірваною. Багатим на артилерію був і Київ – тут 18 гармат, 11 серпентин і 82 гаківниці.
Решта замків значно поступалися цим двом; звична кількість гармат – 4, 5, 6; Житомир, як і Володимир, має лише одну і три серпентини, а що стосується Чорнобиля, то вся артилерія складалася з 10 воєводиних рушниць. Втім, кількісні дані ще не дають повної уяви про замкову артилерію; багато було прогорілих, кривих, дірявих, цілком непридатних гармат. Гармати того ж Крем’янецького замку мали настільки старі лафети й колеса, що їх не можна було пересувати. У Вінниці з двох гармат у однієї «конець ворвался, заправено желѣзомъ, а зъ другого дѣльца небезпечно єсть стреляти» (у 1552 р. з’явилася нова гармата, а діряву відіслали до Вільна для переливання). Єдина гармата Володимира, як згадувалося, була розірвана. Але в надто занедбаному стані перебувала артилерія Луцька – старовинні гармати ледве трималися на лафетах, які частково зігнили, а частково їх розтягли, обківка поламана, до деяких гармат узагалі не було ядер. В інших випадках виявляється мало пороху: при кількох десятках гаківниць траплялося 10 – 20 фунтів пороху тощо. Справнішою була артилерія в Острі, Мозирі й подніпровських замках.
Звичайно гармати, сірку, свинець купував уряд; ревізори 1552 р. розвозять по замках гаківниці. Та уряд не завжди був точним у постачанні: так, наприклад, у Житомирі гармати зіпсувалися під час пожежі у 20-ті роки XVI століття; у 1545 р. ревізія виявляє «дѣлцо невеликое», 2 необковані серпентини, третю – зовсім неоправлену, не знайшлося також ні ядер, ні свинцю; у 1552 p.: дільце діряве, 2 серпентини прогорілі, «негожихъ ку стрельбе», третя необкована й 44 гаківниці; уряд прислав з ревізорами лише 12 гаківниць [«Архив ЮЗР», ч.VII, т.1, с. 137, 142. До пожежі, за свідченням громадян, гармат було 5 малих і 2 великі, на 11/2 сажні, «въ который дѣла робята малые влазечи въ ганки грывали»; за описом 1501 p. тут було 4 великі гармати, а п’ять тараниць («Архив…», ч.VI, т.1, № 2)].
Ядра до гармат відливали на місці в залізних і глиняних формах; на місці виготовляли порох, іноді і селітру, так що доставляти треба було лише сірку. Порох товкли у ступах; один товкач міг «убить одъ годины до годины камень (32 фунти) пороху»; у Крем’янці виявилася «ступа коловоротная по немецки о шести толкачахъ, въ которой ступѣ можетъ и одинъ человѣкъ порохъ толчи». Усім цим займалися гармаші. Часто вони були єдиними в замку представниками технічних знань і поєднували у своїх руках вельми розмаїті обов’язки й заняття: гармаш – добрий стрілець, він же не лише ремонтує, а й робить нові ручниці й гаківниці, займається ковальством, виготовляє порох, селітру, відливає ядра, інколи «оправуетъ рынвы и лотоки», а в Києві один із гармашів був і годинникарем, «зекгармистромь». Завдяки цьому вони отримували часом досить значну платню: цей київський зекгармистр отримував 30 кіп і 10 ліктів сукна «лунскаго» (ліонського) на рік; луцький гармаш – 26, вінницький – 20; інші отримували менше, від 16 до 6 кіп.
Гармашів налічувалось небагато, по 2 – 3, іноді по одному, що, певна річ, було замало для цілого замку, тим більше, що мешканці й із гаківниць не завжди вміли стріляти. Серед гармашів зустрічаємо місцевих, а також німців, ляхів; Патій зауважує про Брацлавський замок: «А ведже и то бы не шкодило, колибы межы тыхъ рускихъ пушкарей оденъ былъ ляхъ, або чехъ, научоный пушкаръ для лѣпшое и певнѣйшое справы и стрѣльбы замковое» [«Архив ЮЗР», ч. VI, т. 1, с. 22].
Примітки
мортира – коротко- і гладкоствольні гарматки, відомі ще в XIV ст. Застосовувалися для оборони фортець. Стріляли з них кам’яними ядрами; пізніше їх зміцнювали залізними обручами. Спочатку мортири виготовляли з пасів кутого заліза, з часом почали виливати з бронзи [Kwaśniewicz W. 1000 słów… – S. 106].
серпентини – малі польові гармати, що мали ствол довжиною до 40 калібрів, метали ядра вагою 1 – 1,2 фунти (Ibid. – S. 147).
аркебуз – вогнестрільна зброя, що мала приклад, типовий для арбалету. Звідси назва, що походить від слів «arcus» (з латинської – лук) та «buse» (з італійської – ствол, дуло). Ця назва вперше фіксується в швейцарських джерелах в кінці XIV ст. і протягом наступних чотирьох століть могла вживатися до досить відмінних різновидів вогнепальної зброї (Ibid. – S. 7 – 8).
… під час пожежі у 20-ті роки XVI століття… – йдеться про пожежу, що мала місце за старостування Дмитра Олександровича Кміти (1501 – 1522), тобто на початку 1520-х pp. [Мальченко О. Укріплені поселення… – С. 143; Яковенко Н. Українська шляхта… – С. 154]