Пам’яті Федора Вовка
Михайло Грушевський
† 29 червня 1918 p.
Між утратами, якими записавсь отсей рік в історії нашого життя, особливо болюча, невіджалувана для нашої науки була страта заслуженого нашого антрополога й археолога Федора Кіндратовича Вовка. Лиха доля вирвала його, саме коли здійснялась його мрія – дістатись на Україну й на грунті послужити культурному відродженню її. І дійсно, від моменту, коли починалось наше культурне й наукове будівництво, потреба його присутності відчувалась живо – тим живіше, чим більш розвивалось і поглиблювалось воно. По різним питанням, в різних галузях нашої культурної роботи його досвід, обізнання, ерудиція були особливо потрібні тепер – те, що міг він дати по деяким справам, не може дати ніхто. Бо в них він бував часто не тільки першим, але й єдиним.
Як то не раз бувало в історії нашої культури, тяжкі обставини українського життя під царським режимом, вириваючи людей з їх звичайної колії, руйнуючи їх кар’єру, особисті інтереси, щастя й добробут, одних нищили, інших навпаки – змушували узброїтись незвичайними засобами в боротьбі за існування, виявити незвичайну енергію й ініціативу в пробиванні нових доріг, нових напрямків в нашій культурній і науковій роботі. Так воно було і з покійником. Хтозна, чого б досяг він і на чім заспокоївся б, коли б, замішавшись в політичний рух, викинений ним за межі українського життя в вир європейського життя, мусячи заробляти собі на життя тою роботою, яку приносили обставини, він не узброївся ресурсами європейської науки з різних галузей її, опинившися в огнищі світової наукової роботи, ставши перед лицем європейської культури, не постаравсь опанувати її вказівки можливо різносторонніше, – бо в сім був його порятунок, рація його існування.
З університету він вийшов спеціалістом-ботаніком. Але близько зійшовся з Вол[одимиром] Антоновичем (з його племінницею він оженився), а також з Драгомановим, він віддається українським студіям, бере діяльну участь в заснованім українськими ученими Географічнім київськім товаристві («Юго-западный отдел Русского географического общества», як воно офіціально називалось), на Київськім археологічнім з’їзді 1874 p. виступає з студією про український народний орнамент. Се була перша наукова студія в сій області, вона пробувала вказати наші окремішні українські прикмети і зробила сильне і тривке вражіння. Хоч сам покійний автор потім признавав її виводи поверховими і неопертими на методично простудійованім матеріалі, вона й досі не заступлена новішою працею.
Сі наукові заняття покійника були перебиті «політикою». Герцеговинське повстання, потім турецька війна розбудили серед українського громадянства надію, що ся боротьба за слов’янське визволення підійме визвольну енергію і в Росії; воєнними операціями користувались, щоб через руминську границю організувати перевіз революційної літератури; Ф.К.Вовк брав участь в переправі через границю нелегальної друкарні, но справа провалилась, і він, побоюючись наслідків, виїхав за кордон. Проживання в Румунії й Болгарії дали йому матеріал для кількох історичних і етнографічних студій (про Дунайську Січ, про рибальство в Добруджі й ін.).
Потім він прилучається до українського емігрантського гуртка, що зібравсь наоколо Драгоманова в Женеві, бере діяльну участь в його літературній роботі, веде українську провінціальну хроніку в «Громаді», пише на соціально-політичні теми (статті про соціально-політичні погляди Шевченка, під псевдонімом Сірко). Але за кілька літ переїздить до Парижа і тут поруч різних занять для заробку, перекладів тощо віддається студіям антропології й археології, в антропологічній школі й лабораторії археологічного товариства під проводом Габріеля Мортілє в археології й Люї Манувріє в антропології. Під проводом Манувріє він зачав свою антропологічну дисертацію на докторський степінь про людську ногу, котрою, як висловивсь передо мною Манувріє, «він зробив людську ногу такою ж інтересною, якою перед тим була рука». Сю роботу він закінчив уже о 1900 – 1904 pp.
Поруч неї займавсь археологією та етнографією: реферував по спеціальних французьких часописях новини з російської та української археології й ставив се собі за особливу честь, що завдяки сим рефератам термін Україна потрохи виробляв собі місце в річних реєстрах сих часописей. Взагалі служив джерелом всяких інформацій для французьких етнологів і фольклористів щодо української та російської етнології й археології, і навпаки – старавсь популяризувати в українських кругах нові здобутки французької антропології, котру високо цінив, і напрямів і методів котрої тримавсь. До сього часу належить визначна праця його про весільний українській обряд, котрий освітлював він (майже в однім часі з аналогічною, але скромнішою працею В.Охримовича) з становища пережитків примітивних форм сенсуального пожиття (праця оброблена спочатку для болгарського видання 1890 – 1901 pp., потім по-французьки). Поменші розвідки були присвячені українському побратимству, ритуальному вживанню санок при похоронах.
З кінцем 1890-х pp., коли з моєї ініціативи організувалось при Львівськім науковім товаристві ім. Шевченка етнографічне видавництво, присвячене головно українській усній словесності («Етнографічний збірник»), покійник звернувся до мене з порадою організувати поруч сього также видавництво, присвячене етнології й археології (палеонтології). Товариство ім. Шевченка прийняло сю пропозицію прихильно, і так з’явились «Матеріали до української етнології»; кілька випусків їх вийшло під редакцією покійника, і він умістив в них кілька власних розвідок по археології й етнології та обробив до друку чимало розвідок і комунікатів своїх кореспондентів, котрих взагалі мав чимало. Особливо цінні були його розвідки про кам’яну культуру київської околиці й палеографічні нахідки Кирилівської улиці, неолітичні становища і оселі з мальованою посудою (т. зв. трипільську культуру).
Невважаючи на те, що покійникові приходилось писати про сі розкопки й нахідки тільки на основі описань і знимків, його студії займають дуже важне місце в літературі кам’яної культури України. Між іншим він пробує приложити до українських нахідок поділ на епохи, вироблений Мортілє, і зачислив нахідки Кирилівської вулиці до Маделенської епохи; се викликало небезінтересну полеміку про те, наскільки французьку хронологію епохи можна прикладати до української культури.
Справа «Матеріалів» утворила на кілька літ доволі живу кореспонденцію між покійним і мною, до мене як до головного тодішнього редактора видань і голови Товариства ім. Шевченка покійник безпосередньо звертався з різними орудками і я старавсь їх полагоджувати, наскільки мені позволяв навал різної праці. З початком 1903 р. він звернувсь до мене з пропозицією від тодішнього народного вільного російського університету, в котрім він брав близьку участь, – прочитати в нім короткий курс історії України.
Я прийняв сю пропозицію, на Великодніх святах поїхавши до Парижа, мав нагоду зчаста особисто сходитися з покійником, розвідатися про його плани і обставини його життя. Матеріальні умови в тім часі складались для нього дуже невідрадно, так що він вислав свою сім’ю на Полтавщину і жив самітно в дуже недогідних обставинах. Свою антропологічну працю він уже довів до кінця, так що в Парижі ніщо його не затримувало.
Я супроти того запитав його, чи він не схотів би перенести свою діяльність до Галичини, при деякій матеріальній підтримці Товариства ім. Шевченка: в плані, крім редакторства «Матеріалів», могли бути антропологічні екскурсії, впорядження публічних лекцій по антропології й археології й т. ін. Сей план дуже сподобавсь покійному, і коли з поворотом до Львова я провів в Товаристві скромні асигновки для нього (Товариство в тих часах розпоряджалося дуже невеликими коштами), покійник літом 1903 р. приїхав до Львова і зайнявся, вперше по стількох літах, роботою на українськім грунті. Організував з участю молодих натуралістів і лікарів антропометричні поміри у Львові й екскурсії на провінцію (результати сих помірів, ведених покійником і його співробітниками, були потім опубліковані ним в виданнях Львівського товариства). Брав участь в наукових курсах, уряджених літом того року для приїжджої молоді з Росії. Восени розпочав публічні виклади, які мали чималий успіх.
Познайомившись в своїх подорожах з незвичайним багатством і свіжістю народної культури і пережитків в Галичині, звернувсь до етнографічного Петербурзького музею, що саме організувався, з пропозицією зайнятися збиранням для нього колекцій в українських землях Австро-Угорщини. Пропозиція ся була прийнята, в розпорядження покійного були щедрою рукою асигновані кошти і він зайнявся сам і через різних кореспондентів збиранням тої великої колекції, яка стала одною з окрас Петербурзького музею.
Се дало не тільки засоби прожитку покійному, але й улегшило його переїзд до Петербурга, де він зайняв посаду одного з консерваторів сього музею. Заходи про дозвіл на поворот йому вів уже тоді один з петербурзьких академіків-натуралістів у тодішнього директора департаменту поліції Лопухіна. Дозвіл дано було спочатку з тим, щоб Ф.К. заплатив паспортні оплати за весь час свого безпаспортного пробутку за кордоном, як то звичайно вимагалось; але се давало таку по тодішнім часам значну суму, щось до двох тисяч рублів, що для покійного така контрибуція була зовсім не по силам. По довгих заходах зроблено для нього ласкавий виїмок, позволено вернутись без контрибуції, і покійний ще перед революцією, тільки в атмосфері тодішньої «епохи довір’я» вернувся в межі Росії й зайнявся працею в Петербурзькім етнографічнім музеї і на Петербурзькім університеті, де став викладати антропологію, громадячи коло себе й підховуючи гурток етнологів і антропологів з своїх слухачів-українців.
Коли недовго потім в петербурзькій українській громаді виник проект складання енциклопедії українознавства (що потім стала виходити під назвою «Украинский народ в прошлом и настоящем», коштом видавництва бр[атів] Гранат), Ф.К. взяв на себе вкладати загальні начерки української антропології й етнографії. Се було тяжке завдання, бо при доволі слабкім розробленні обох дисциплін автор брав на себе по силі заповнити прогалини, які існували в дотеперішніх студіях. Покійний справді сміливо забрався до сеї теми, стараючись за поміччю екскурсій своїх учеників і кореспондентів зробити відповідні розсліди, зібрати матеріали і т. ін. Перед війною ся робота до певної міри була зроблена – Ф.К. під час війни передав до друку обидва огляди, надруковані в II т. енциклопедії, в 1915 – 1916 pp.: «Антропологические особенности украинского народа» і «Этнографические особенности украинского народа». Вони вінчали дотеперішні заняття покійного в сій області, давали дуже багато нового матеріалу і мали служити вихідною точкою для дальших студій і самого покійного, і молодших поколінь дослідників.
Поруч сих загальних праць покійний вів далі спеціальніші студії, напр., по історії кам’яної культури на Україні. Щасливим випадком в сусідстві тої містини на Чернігівщині, де покійний проживав свої вакації з родиною, в с. Мізині на Десні викрились дуже інтересні сліди кам’яної культури і розкопки, поведені під приводом покійного, рік за роком стали відкривати надзвичайно цікаву оселю після ледової доби – хронологічно молодшу від київської, але багатшу й різноріднішу матеріалом. Покійний дуже інтересувавсь нею, присвячував їй багато уваги, – але недуга не дала змоги довести до кінця її обслідування і опублікувати вповні він встиг лише кілька тимчасових звідомлень, між іншим в виданнях нашого Товариства, котрому передав і значну частину знайденого матеріалу до музею.
Недогідні обставини життя не дали можності покійному дожити віку, призначеного йому натурою, і довести до краю розпочаті праці. Покійний був сильної й здорової вдачі; батько його жив щось чи не 90 літ і заховав до кінця життя сили й енергію; покійний мав також усі дані для того. Але неприкаяне емігрантське життя, недостатки, кепська піджива підірвали його здоров’я, а петербурзьке підсоння, очевидно, було для нього погибельним в такім пізнім віку; кожна зима звичайно стала приносити йому недугу, він все більше знемагав і тратив сили. Робив заходи, щоб перенестися на Україну, але несприятливі обставини не давали тому змоги, і коли нарешті він рушив на Україну – нещаслива пригода перервала його життя в дорозі, не давши змоги наостанку послужити науці й культурі відродженої України у неї дома.
Його бібліотека й колекції, котрі він замишляв передати котрій-небудь науковій українській інституції, зістались в Петербурзі. Його літературна спадщина жде заходів коло видання. Його праці розкидані по ріж-них періодичних спеціальних виданнях, українських і закордонних, за небагатьма виїмками сливе неприступні тепер. Обов’язком його учнів – видати їх негайно в приступнім українськім виданні. їх не так багато, і захід коло того не так великий, а треба се зробити зараз, поки ті праці мають значіння актуальне і можуть віддати велику прислугу в науковій роботі, а не чекати, поки за ними зістанеться тільки значіння історичне. За коштами тепер діло, мабуть, не стане, – треба тільки приложите до того трохи енергії й любові.
Примітки
Публікується за виданням: Грушевський М. Пам’яті Федора Вовка. †29 червня 1918 р. // Україна. – К., 1918. – Кн. 1-2. – С. 5 – 10.
Вовк (Волков) Федір Кіндратович (народився 5(17).03.1847 у с. Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губ. – помер 29.06.1918 у м.Жлобин, Білорусія, де й похований) – видатний український антрополог, етнограф, археолог, громадський діяч, автор понад 600 наукових і публіцистичних праць.
Представник Паризької антропологічної та археологічної шкіл. У 1905 – 1918 pp. найвизначніший антрополог у Росії, визнаний фахівець з еволюційного розвитку стопи приматів та людини, української весільної обрядовості, першовідкривач Мізинської палеолітичної стоянки, засновник Петербурзької палеолітичної школи в археології. Доктор природничих наук Паризького університету (1905), доктор антропології та етнографії honoris causae Петроградського університету (1917), професор і завідувач кафедри географії та етнографії Київського університету (1918).
Голова Російського антропологічного товариства при Санкт-Петербурзькому університеті (1911 – 1918), дійсний член Російського імператорського географічного товариства (1908), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), заступник голови (1898 – 1905), голова (1905 – 1909) Етнографічної комісії та заступник директора Історично-філософічної секції товариства (1904 – 1909). Лауреат премії Е.Годара (1901), К.Бера (1906), кавалер бронзової медалі П.Броки і Паризької виставки (1900), великої золотої медалі ім. П.Семенова-Тянь-Шаньського (1916). Відзначений найвищою нагородою Франції – Орденом Почесного Легіону (1916).
Бібліографія праць Ф.Вовка: Вовк Г. Бібліографія праць Хведора Вовка (1847 – 1918). – К., 1929 // Федір Кіндратович Вовк (1847 – 1918). Дослідження. Спогади. Бібліографія. До 150-ліття з дня народження / Ред. М.Антонович. – Нью-Йорк, 1997. – С. 293 – 362 (з доповненням О.Франко).
Література:
Стебницький П. Спомини про Хв. Вовка // Наше минуле. – К., 1918. – Ч. 2. – О 143 – 148;
Його ж. Проф Хведір Вовк // Книгарь. Літопис українського письменства. – К., 1918. – Липень. – Ч. 11. – Кл. 617 – 622;
Кузеля З. Пам’яті Хведора Вовка. – Зальцведель, 1918;
Гнатюк В. Федір Вовк // Хроніка НТШ. – Львів, 1918. – Ч. 60-63. – С. 120-124;
Золотарев Д. Ф.К.Волков // Русский исторический журнал. – Петроград, 1918. – Кн. 5. – С. 353 – 357;
Соколов Б. Ф.К.Вовк // Родная Земля. – К., 1918. – № 1. – С. 131-132;
Алешо О. Хведір Кіндратович Вовк як антропольог. – [Київ, 1919] (відбитка з неопублікованого збірника пам’яті Ф.Вовка);
Носов А. Проф. Хв. К. Вовк як етнограф. – [Київ, 1919] (відбитка з неопублікованого збірника пам’яті Ф.Вовка);
Чикаленко Л. Хведір Кіндратович Вовк як передісторик. – [К., 1919] (відбитка з неопублікованого збірника пам’яті Ф.Вовка);
Сумцов М. Академік Хведір Кондратович Вовк // Наука на Україні. – Харків, 1922. – № 2. – С. 174-176;
АнучинД.П. Ф.К.Волков (1847-1918) // Русский антропологический журнал. – М., 1923. – Т. 12. – Кн. 3 – 4. – С. 78 – 79;
Раковський І. Погляди Хведора Вовка на расовість українського народу / / Збірник Математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1925. – Т. XXIII-XXIV. – С. 183-200;
Студинський К. Матеріяли до життєпису Федора Вовка. Листування Федора Вовка з Ол. Барвінським (в pp. 1891 і 1900 – 3). – [Львів, 1929];
Борщак І. Хведір Вовк у Парижі // Сучасність. – Мюнхен, 1961. – № 3 (березень). – С. 94 – 98;
Франко О. Федір Вовк //Федір Кіндратович Вовк (1847 – 1918). Дослідження. Спогади. Бібліографія. До 150-ліття з дня народження / Ред. М.Антонович. – Нью-Йорк, 1997. – С. 11 – 237;
її ж. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – К., 2000;
Її ж. Наукова діяльність Федора Вовка // Український історичний журнал. – К., 2006. – № 3. – С. 42 – 56;
Листування Федора Вовка з Володимиром Гнатюком / Упоряд. та коментарі В.Наулка, Н.Руденко, О.Франко. – Львів; К., 2001;
Таран О.Г. Федір Вовк і Паризьке антропологічне товариство // Історія української науки на межі тисячоліть. Зб. наук, праць. – Вип. 11. – К., 2001. – С. 69 – 72;
Її ж. Наукова спадщина Федора Вовка в галузі антропології: спадкоємність традицій та сучасне бачення. Автореф. дис…. канд. іст. наук. – К., 2003;
Старков В. Текстологічні зауваження до антропологічних і етнографічних праць Ф.К.Вовка // Український археографічний щорічник. – Київ; Нью-Йорк, 2002. – Вип. 7. – С. 97 – 104.
Його ж. Листи Федора Вовка до Митрофана Дикарева // Там само. – К., 2007. – Вип. 12. – С. 421-432.
…те, що міг він дати по деяким справам, не може дати ніхто. Бо в них він бував часто нe тільки першим, але й єдиним – учений здобув прижиттєве міжнародне визнання. Його внесок у світову антропологію полягає в дослідженні ноги приматів та людини у їх еволюційному розвитку. Методика студіювання людської ноги вченого стандартизована 1907 та 1912 pp. на антропологічних конгресах як зразок опису для усіх антропологів світу, які досліджують нижні кінцівки приматів та людини.
Ф.Вовк відомий в українській науці завдяки дослідженню весільних звичаїв та обрядовості, а також аргументованому доведенню того, що українці, які проживають від Карпат до Кубані, становлять окремий і єдиний антропологічний та етнографічний тип, із своєю самобутньою матеріальною та духовною культурою, відмінний від решти слов’янських народів.
Роботи Ф.Вовка фактично розвінчували теорії російських учених про багатоетнічність «Юга России», «Малоросии», неповноцінність «малоросів» як народу тощо. Успіх його наукових робіт, грунтованих на українському антропологічному та етнографічному матеріалі, полягає у використанні наукових методів систематизації, класифікації та обробки даних, засвоєних ним у паризькій науковій школі і застосованих в українській антропології та етнології вперше.
Головна заслуга Ф.Вовка як археолога – це запровадження методів французької археологічної науки (типологічний метод Л.Манувріє) для дослідження археологічного матеріалу доби пізнього палеоліту, трипільської культури, що дало змогу вченому інакше датувати та охарактеризувати низку стоянок кам’яного періоду. Вченому також належить відкриття пізньопалеолітичної стоянки у с. Мізин на Чернігівщині.
З університету він вийшов спеціалістом-ботаніком – у 1866 р. Ф.Вовк навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету в Новоросійському університеті, але в тому ж році перевівся до Університету св. Володимира в Києві, закінчивши його в 1871 р. Природничі знання, здобуті в університеті, успішно практикував у своїй подальшій науковій діяльності. Так, етнографічно-фольклорну тематику, якою цікавився, долучав до проблем ботаніки. Наприклад, досліджував народні назви рослин на Україні та їх застосування в медицині: Волков Ф. Список растений с народными названиями и этнографическими примечаниями, представленных в Юго-Западный отдел императорского Русского общества М.Ф.Симиренком и определенных в ботаническом отношении проф. А.С.Роговичем // Записки Юго-Западного отдела императорского Русского географического общества за 1873 г. – Т. I. – К., 1874. – С. 165 – 178
Але близько зійшовся з Вол[одимиром] Антоновичем (з його племінницею він оженився)… – на формування наукових зацікавлень та ідейних переконань Ф.Вовка у київський період життя безпосередньо впливали В.Антонович, П.Чубинський, а також М.Драгоманов. Перший доручив йому підготовку «Кобзаря» Т.Шевченка, з забороненими цензурою творами, який надруковано у Празі 1876 p., долучив до наукової роботи: упорядкування збірника народних пісень, підготовка видання словника української мови.
У 1874 р. Ф.Вовк допомагав В.Антоновичу організовувати III Археологічний з’їзд, на якому виступив з доповіддю про український орнамент. Також був учасником археологічних експедицій, організованих В.Антоновичем по Київській та Волинській губерніях (1875 – 1876). З огляду на близькі стосунки з В.Антоновичем не дивно, що його дружиною у 1872 р. стала Христина Іванівна Васневська, дочка рідної сестри історика Евеліни Боніфатівни (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 58-62).
…а також з Драгомановим… – з М.Драгомановим учений підтримував стосунки аж до його передчасної смерті в 1895 р. Суспільно-політична діяльність Ф.Вовка в перший період життя (до 1887 р.) перебувала під випливом М.Драгоманова. Вони разом з іншими однодумцями в Женеві видавали збірники «Громада», нелегальну літературу, розповсюджували її на російську Україну, Галичину, Румунію. Згодом, на початку 1890-х pp., М.Драгоманов сприяв виданню праць ученого в Софії (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 129, 250, 262). Так, у 1874 р. Ф.Вовк під впливом М.Драгоманова написав кілька публіцистичних нарисів про українське питання: В[овк] Ф. Письма из Києва // Санкт-Петербургские ведомости. – СПб, 1874. – № 63,196.
…бере діяльну участь в заснованім українськими ученими Географічнім київськім товаристві… – від початку заснування Південно-Західного відділення Російського імператорського географічного товариства 1873 p., фактичним керівником якого став П.Чубинський (формально головою обрали Г.Галагана), Ф.Вовк, як один із членів-засновників товариства, ангажується до етнографічної роботи.
Результати його діяльності в рамках товариства, а також інших учених, вилилися у сім томів (у десяти книгах) «Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной императорским Географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собраны П.П.Чубинским» (СПб, 1872 – 1878). На практиці робота зводилася до збору етнографічного, фольклорного, статистичного, юридичного матеріалу серед українського населення.
Знаковою акцією, учасником якої був Ф.Вовк, можна назвати організацію одноденного перепису населення Києва 1874 p., коли він відповідав за його проведення на Подолі. Під керівництвом П.Чубинського вчений на ярмарку в Борисполі зібрав статистично-економічний матеріал, який послужив для написання дослідження: Волков Ф.К. О сельских ярмарках и о значении их для изучения ремесленной и кустарной промышленности // Записки Юго-Западного отдела императорского Русского географического общества за 1873 г. – Т. I. – К., 1874. – С. 265 – 289.
Окрім сільських ярмарків, Ф.Вовк опрацював дослідницькі проблеми народних назв рослин на Україні та їх застосування в медицині, український орнамент, сороміцькі народні анекдоти та пісні тощо. Склав етнографічну програму, за винятком кількох розділів, для географічного товариства (1873,1875). Див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 59-60,177,199-200, 261-264.
…на Київськім археологічнім з «їзді 1874 р. виступає з студією про український народний орнамент – див.: Волков Ф.К. Отличительные черты южнорусской народной орнаментики // Труды III Археологического съезда в России бывшего в Киеве в августе 1874 г. – К., 1878. – Т. I. – С. 317 – 326; Атлас к трудам III Археологического съезда. – Табл. XVI – XXV (Образцы рисунков южно-русского орнамента). Також окрема книга: Южно-русский орнамент. Собрал Ф.К.Волков. – К., 1877. Рецензію на ню працю див.: Сборники малорусской орнаментики // Киевская старина. – К., 1882. – Т. IV. – С. 365-367.
… «політикою». Герцеговинське повстання, потім турецька війна… – відомо, що М.Драгоманов, від’їжджаючи до Відня 1876 p., віз із собою зібрані гроші для Герцо-говинського повстання, очевидно, що до їх збору мав причетність і Ф.Вовк (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 264). Про настрої українців у Галичині в період російсько-турецької війни 1877 – 1878 pp. див.: Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848 – 1914. На підставі споминів. – Львів, 1926. – С. 158-160.
…Ф.К.Вовк брав участь в переправі через границю нелегальної друкарні, но справа провалилась, і він, побоюючись наслідків, виїхав за кордон – за спогадами приятелів Ф.Вовка, В.Дебогорія-Мокрієвича, О.Кістяківського, його дочки Галини, причини виїзду за кордон були дещо іншими, ніж їх подає М.Грушевський, а сам виїзд мав пригодницький характер.
Після приїзду з Женеви до Києва в середині 1878 р. Ф.Вовк включився у підпільну роботу громадівців і народників (хоча безпосередньої участі в діяльності останніх, наприклад, терористичній, не брав): заснував таємний гурток дівчат під назвою «Гави», для народників читав реферат про декабристське товариство «Союз благоденствия славян», організував кілька втеч із в’язниць народників, свідчив на судовому процесі в справі народника В.Осинського.
Після цього процесу Ф.Вовк зрозумів, що його можуть заарештувати за підпільну діяльність. Передчуття виявилися недаремними: за кілька годин після відходу Ф.Вовка з своєї квартири жандарми, не виявивши його, заарештували дружину, яку згодом заслали до В’ятки. Вчений змушений виїхати за кордон. На шляху своєї подорожі, в Одесі, його випадково заарештували, однак він назвався іншим ім’ям, що посприяло його звільненню. Позитивну роль відіграло вже не передчуття небезпеки (як це було в Києві), а впевненість у своїй невинності та знайомий жандарм, з яким Ф.Вовк колись навчався в Одеському університеті.
«Волков опинився у Одесі, – пише О.Кістяківський. – Там він був схоплений разом з іншими в якійсь засаді, але не як Волков, а як невідомий, назвавшись іншим іменем. Він впав в амбіцію, що його, зовсім чисту людину, ні в чому не винну, затримують» (цитата за: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 65).
Впевненість і наполегливість допомогли Ф.Вовку також нелегально перейти російсько-румунський кордон у районі м.Рені над Прутом. Переодягнувшись у робітника, без будь-яких документів, він перетнув кордон у ніч на 13 червня 1879 p., а 17 червня пішки був уже в Галаці. Так розпочався румунський період життя вченого, який тривав від 1879 до 1882 р. Проживав у містечку Тульчі, нав’язавши контакти з його чисельною українською громадою, потім з початку 1880 р. – у Плоештах, 1881 р. – Бухаресті, і лише в кінці 1882 – на початку 1883 р. він переїжджає до Женеви. Див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 64 – 70, 276 – 282.
…кількох історичних і етнографічних студій (про Дунайську Січ, про рибальство в Добруджі й ін.) – проживаючи в Румунії в 1879 – 1882 pp., Ф.Вовк збирав історичний, статистичний та етнографічний (також фольклорний) матеріал (особливо в Тульчі), що й лягло в основу його розвідок. Наприклад, у листі до І.Франка від 30 квітня 1882 р. він писав, що перебуває у Тульчі з метою уточнення відомостей до історії задунайських козаків, через що записував свідчення про тамтешню Січ у 120-річного козака Ананія Коломийця, а також збирає козацькі пісні. Див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 70 – 71, 201 – 202, 207 – 208.
Його праці з румунського періоду життя публікувалися дещо пізніше, оскільки опрацювання зібраного матеріалу в Румунії вчений завершував уже в Женеві та Парижі. Див.: Кондратович Ф. [Вовк Ф.] Задунайская Сечь (по местным воспоминаниям и рассказам) // Киевская старина. – К., 1883. – Т. V. – С. 27-66, 269-300, 728-777; Кондратович Ф. Экономические заметки о Болгарии // Русская мысль. – М., 1884. – Кн. II. – С. 1 – 20; Кн. IV. – С. 53 – 68; Кн. V. – С. 19 – 43; Лупулеску [Вовк Ф.]. Русские колонии в Добрудже (историко-этнографический очерк) // Киевская старина. – К., 1889. – Т. XXIV. – С. 117-154, 314-336, 685-704; Вовк Хв. Українське рибальство в Добруджі // Матеріали до українсько-руської етнольогії. – Львів, 1899. – Т. І. – С. 33 – 52.
…бере діяльну участь в його літературній роботі, веде українську провінціальну хроніку в «Громаді»… – у Женеві українська інтелігенція, об’єднана М.Драгомановим навколо редакції «Громади», перебувала в дуже скрутному матеріальному становищі. Невідрадне щодення, відірваність від сім’ї спричиняли психологічну депресію, бувало, й психічні хвороби (С.Подолинський, М.Зібер), деякі поверталися до Росії, однак там їх арештовували й висилали на Сибір. Однак, незважаючи на це, Ф.Вовк, як і решта його колег, працювали передусім над виданням «Громади».
Також він займався коректурами окремих видань, провадив дослідження релігійних сект ліпоман [липован?], молокан, скопців; вивчав весільні звичаї; опрацьовував матеріали, зібрані в Румунії; брав участь у виданні «Кобзаря», зокрема написав вступ до книги ( Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 73-74, 259-260, 267-276, 296-297).
У другій половині 1886 р. вирішує покинути Женеву і на початку 1887 р. від’їздить до Італії, подорожує Генуєю, Пізою, Флоренцією, Римом, Неаполем, Помпеями, а 2 травня 1887 р. приїздить до Парижа, однак ненадовго. Згодом повертається до Женеви. Стосунки з М.Драгомановим холоднішають, «Громада не виходить друком через фінансові проблеми в середовищі громадівців.
Ф.Вовк остаточно вирішує переїхати до Парижа з метою студіювати антропологію та захистити докторську дисертацію, про що писав у своєму щоденнику ще в 1880 p., перебуваючи в Румунії. Загалом упродовж женевського періоду свого життя (1876 – 1878 і 1883 – 1887 pp.) Ф.Вовк разом із М.Драгомановим, М.Павликом, С.Подолинським та іншими видали п’ять збірників і два часописи під назвою «Громада».
Див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 74 – 77, 296 – 300. Публікації Ф.Вовка у «Громаді»: С-ого [Вовк Ф.] Шчо нового по газетах // Громада: Українська збірка впорьадкована Михайлом Драгомано,вим. – [№ 2]: Звістки про Україну 1876 – 1877. – Женева, 1878. – С. 281 – 392; [Його ж]. Вісті з України (Життя по селах) // Там само. – С. 1-107; Женева, 1882. – № 5. – С. 61-206.
…пише на соціально-політичні теми (статті про соціально-політичні погляди Шевченка, під псевдонімом Сірко) – перебуваючи в Женеві, Ф.Вовк публікував кореспонденцію у румунській газеті «Телеграф», іншій пресі: «Вестник Европы», «Ново-росийского телеграфа», «Зорі» та інших ( Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 297, 299). Також статтю про Т.Шевченка: С[ірк]о [Вовк Ф]. Т.Г.Шевченко і його думки про громадське життя // Громада: Українська збірка впорьадкована Михаjом Драгомановим. – [Женева, 1879. – № 4]. – С. 39 – 95; В[олков] X. Еврейский вопрос в славянской стране. (Письмо в редакцию «Заграничного вестника») // Заграничный вестник. – СПб, 1882. – Т. 2. – С. 555 – 574.
…за кілька літ переїздить до Парижа і тут поруч різних занять для заробку, перекладів тощо віддається студіям антропології й археології, в антропологічній школі… – Ф.Вовк виїхав до Парижа 11 жовтня 1887 р. Перш ніж розпочати антропологічні дослідження як фахівець з української проблематики, він пише багато статей до Історичного і Географічного бюлетенів, подає гасла до чеської енциклопедії «Ottov slovnik naucny», надалі продовжує працю над темою українського весілля, зокрема сороміцьких весільних пісень тощо (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 81 – 83).
Вчений у листі до М.Грушевського від 4 жовтня 1895 р. пояснював, що заробляє на прожиття перш за все навчанням «панських дітей», перекладами з чеської на російську мову підручника з доісторичної антропології, також перекладами на французьку різних документів для комерсантів. Див.: Наулко В., Філіпова Ю. «Пишу ж я, щоб якомога частіше нагадувати людям, що є на світі Україна». Листування Ф.Вовка з М.Грушевським // Родовід. – К., 1997. – № 15. – С. 52.
Однак найважливіша справа Ф.Вовка в Парижі – це навчання та дослідження під керівництвом видатних представників Паризької антропологічної школи П.Топінара, Г.Мортільє, Л.Манувріє, Ш.Летурно та ін. в Антропологічній школі при Сорбонні, Музеї історії природи, музеї «Трокадеро». Див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 133 – 137, 211 – 212.
…й лабораторії археологічного товариства під проводом Габріеля Мортілє в археології й Люї Манувріє в антропології – Ф.Вовк навчався антропології в Антропологічній школі при Сорбонні, а практичні заняття провадив у лабораторії при ній, яку очолював Л.Манувріє. Вчителем з археології Ф.Вовка був Г.Мортільє. Періодизацію археології цього вченого та методику проведення археологічних досліджень палеоліту Ф.Вовк згодом застосовував у Петербурзі, а також його учні в Києві упродовж 1920 – середини 1930-х pp. (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 213 – 214, 226-228).
Мортільє (Mortillet) Габріель (1821 – 1898) – французький історик первісного суспільства, археолог. Професор доісторичної антропології в Антропологічній школі при Сорбонні. Розробив хронологічну схему послідовних етапів розвитку палеолітичної культури. Виділив у ній шельську, ашельську, мустьєрську, солютрейську та мадленську епохи. Періодизацію палеоліту, запропоновану Г.Мортільє, визнають археологи до сьогодні.
Манувріє (Manouvrier)Леонс (1850 – 1927) – французький антрополог. Професор антропології в Антропологічній школі при Сорбонні. Керував антропологічною лабораторією при ній. Досліджував співвідношення ваги людського мозку до різних частин тіла.
Під проводом Манувріє він зачав свою антропологічну дисертацію на докторський степінь про людську йогу, котрою, як висловивсь передо мною Манувріє, «він зробив людську ногу такою ж інтересною, якою перед тим була рука «. Сю роботу він закінчив уже в 1900 – 1904 pp. – об’єктом дослідження в антропології Ф.Вовк взяв людську ногу в її еволюційному розвитку. Завершивши докторське дослідження під назвою «Variations squelettiques du pied chez les primates et dans les races humaines» (Скелетні видозміни ступні у приматів і людських расах) у 1901 p., опублікувавши в 1903 – 1904 pp., захистив її у 1905 р. на звання доктора природничих наук (doctereus des sciences) Паризького університету, що стало можливим лише після рекомендації від Російського музею ім. Олександра III, з яким тоді співпрацював, позаяк Ф.Вовк вважався політичним біженцем.
Див.: Volkov Th. Variations squelettiques du pied chez les primates et dans les races humaines // Bulletins et Mémoires de la Société d’Anthoropologie de Paris. – Paris, 1903. – T. 4. – P. 632-707; 1904. – T. 5. – Fasc. 1. – P. 1-50; Fasc. 3. – P. 201 – 331; Fasc. 6. – P. 720 – 725.
Завдяки науковим дослідженням про людську ногу Ф.Вовк став поряд зі своїми іменитими наставниками П.Топінаром, А. і Г.Мортільє, Л.Манувріє, П.Броком, яких вважають представниками прогресивної еволюційної школи в антропології, складовими частинами якої були етнологія та археологія. У 1907 та 1912 pp. на світових антропологічних з’їздах у Монако й Женеві була прийнята єдина міжнародна система вимірювання людини.
Результати багаторічних досліджень Ф.Вовка над людською ногою, сформульовані ним у пропозиціях вимірювання людської ноги, затверджені на згаданих наукових форумах як міжнародний стандарт в антропології. Слова, які цитує М.Грушевський, сказані йому французьким ученим Л.Манувріє, коли він перебував у Парижі в 1903 р. як гість-лектор Вищої російської школи суспільних наук. (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 99, 133 – 134, 137-139,148).
…реферував по спеціальних французьких часописах новини з російської та української археології… – перша грунтовна рецензія Ф.Вовка на працю, написану українським істориком (Д.Багалієм) на археологічному матеріалі, поміщена у французькому виданні «Антропологія» в 1891 р. Потім учений подав кілька десятків рецензій на праці інших українських і російських істориків та археологів: В.Антоновича (1894), М.Біляшівського (1895), І.Пантюхова (1896), В.Яструбова, М.Криштофовича (1897), Д.Анучина (1899), Б.Ханенка (1900), М.Грушевського (1900), В.Деметрикієвича (1901), Ф.Брікнера (1903) та інших. Див.: Вовк Г. Бібліографія праць Хведора Вовка. – С. 310 – 351. Своїми численними рецензіями вчений спопуляризував українську археологію, яка тоді лише зароджувалася серед західноєвропейського наукового світу. В Західній Європі завдяки Ф.Вовку стали відомими палеолітичні стоянки, відкриті українськими та російськими археологами ( Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 217-219).
Взагалі служив джерелом всяких інформацій для французьких етнологів і фольклористів щодо української та російської етнології й археології… – Ф.Вовк ставився до справи популяризації, передусім українських наукових здобутків, з переконань не лише дослідницьких, а й національних.
«Пишу ж я туди (до французької наукової періодики – А.Ф.) тільки задля того, щоб хоч потроху заводити українську працю до загальноєвропейської науки, щоб якомога частіше нагадувати людям, що є на світі Україна і щоб добитись признавання її коли не у політиці, то хоч у науці», –
так писав учений до М.Грушевського в 1895 р. (Наулко В., Філіпова Ю. «Пишу ж я, щоб якомога частіше нагадувати людям, що є на світі Україна». – С. 51).
…праця його про весільний українській обряд, котрий освітлював він (майже в однім часі з аналогічною, але скромнішою працею В. Охримовича… оброблена спочатку для болгарського видання 1890 – 1901 pp., потім по-французьки) – найбільшим внеском Ф.Вовка в українську етнологію вважають праці про українську весільну обрядовість (етапи шлюбного церемоніалу, склад його учасників, обряди та звичаї, народні весільні пісні тощо). Детальніше див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 86, 100, 179 – 181, 203 – 205.
Дослідження з цієї тематики, за сприяння М.Драгоманова, надруковані болгарською мовою у 1890 – 1891 pp., a потім, як доповнений варіант, французькою в Парижі в 1891 – 1892 pp. Див.: Волков Ф.К. Свадбарските обреди на славянските народи // Сборник за народны умотворенио, наука и книжнина. – София, 1890. – Кн. III. – С. 137-178; 1891. – Кн. IV. – С. 194-230; Кн. V. – С. 204-232; Кн. VIII. – С. 216-256; Кн. XI. – С. 472-510; Volkov Th. Rites et usages nuptiaux en Ukraine // L’Аntropologie. – Paris, 1891. – T. 2. – P. 160 – 184, 408-437, 537-587; 1892. – T. 3. – P. 541-588. Праця В.Охримовича опублікована в московському «Етнографічному огляді»: Охримович В. Значение малорусских свадебных обрядов и песен в истории эволюции семьи // Этнографическое обозрение. – М., 1891. – Кн. XI. – № 4. – С. 44-105; 1892. – Кн. XV. – № 4. – С. 1-54.
Вчений не обмежувався лише українською весільною обрядовістю, а намагався порівняти її з подібною практикою в інших країнах. Так, 1895 р. в Петербурзі побачила світ його стаття про шлюбні звичаї в Болгарії, а 1911 р. – рекомендації для збирання відомостей про шлюбний обряд росіян та інших народів Російської імперії: Волков Ф. Свадебные обряды в Болгарии // Этнографическое обозрение. – М., 1895. – Кн. XXVII. – № 4. – С. 1 – 56; Его же. Программа для собирания сведений о свадебных обрядах у великоруссов и инородцев Восточной России // Живая старина. – СПб, 1911. – Вып. 1. – С. 27-30.
Поменші розвідки були присвячені українському побратимству, ритуальному вживанню санок при похоронах – йдеться про: Volkov Th. Fraternisation (La) en Ukraine // Mélusine. – Paris, 1891. – T. V. – № 8. – P. 193-203; Український переклад: Вовк Хв. Братання на Україні // Правда. – Львів, 1891. – Т. III. – Вип. VII. – С. 27-29; Вип. VIII. – С. 86-94; Volkov T. Traineau (Le) dans les rites funéraires de l’Ukraine // Revue des Traditions Populaires. – Paris, 1896. – T. XI. – P. 209 – 228. Передрук останньої статті українською мовою у збірнику праць ученого: Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. – Прага, [1927].
…з моєї ініціативи організувалось при Львівськім науковім товаристві ім. Шевченка етнографічне видавництво, присвячене головно українській усній словесності («Етнографічний збірник»)… – ініціаторами заснування в 1895 р. «Етнографічного збірника», а також Етнографічної комісії (1898), на базі якої він згодом видавався, разом з М.Грушевським виступили також І.Франко та В.Гнатюк. Хоча редактором перших двох томів видання вказаний М.Грушевський, насправді їх редагував І.Франко (другий разом з В.Гнатюком). Див.: Шеремета О.М. Володимир Гнатюк і українська етнографічна наука кінця XIX – початку XX століття. Автореф. дис…. канд. іст. наук. – Львів, 2003.
Товариство ім. Шевченка прийняло сю пропозицію прихильно, і так з’явились «Матеріали до української етнології»; кілька випусків їх вийшло під редакцією покійника, і він умістив в них кілька власних розвідок по археологіїй етнології та обробив до друку чимало розвідок і комунікатів своїх кореспондентів, котрих взагалі мав чимало – ідея заснування «Матеріалів до українсько-руської етнології» належала Ф.Вовку. Починаючи з 1895 р. у листах до М.Грушевського він обгрунтував потребу видання саме двох збірників – одного як репрезентанта наукових студій, іншого – для матеріалів, зібраних у процесі етнографічних експедицій («Етнографічного збірника»).
Однак через непорозуміння, які виникли, властиво, через підготовку до друку нового видання, у 1898 р. листування між ними припинилося (хоча й ненадовго), а «Матеріалами» надалі опікувалися І.Франко та В.Гнатюк. Таким чином, долучившись до роботи Етнографічної комісії наприкінці 1890-х pp., Ф.Вовк, переважно через В.Гнатюка, продовжив справу серійного видання «Матеріалів». Див.: Франко О. Федір Вовк //Федір Кіндратович Вовк (1847 – 1918). Дослідження. Спогади. Бібліографія. До 150-ліття з дня народження. – С. 141; Її ж. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 193 – 194; Наулко В., Філіпова Ю. «Пишу ж я, щоб якомога частіше нагадувати людям, що є на світі Україна». – С. 60; Листування Федора Вовка з Володимиром Гнатюком / Упоряд. та коментарі В.Наулка, Н.Руденко, О.Франко. – Львів; К., 2001. – С. 26 – 27, 31. Ф.Вовк редагував сім томів «Матеріалів» (1899 – 1905, тт. І – VII). Див.: Студинський К. Матеріяли до життєпису Федора Вовка. Листування Федора Вовка з Ол. Барвінським (в pp. 1891 і 1903 – 3). – [Львів, 1929]. – С. 21;
Серед його праць, вміщених у виданні, слід назвати:
В[овк]Х.в. Від редакції. Дещо про теперішній стан і завдання української етнології // Матеріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1899. – Т. І. – С. V – XIX;
Його ж. Програма до зібрання відомостей, дотичних народної побутової техніки // Там само. Додатки. – С. 1 – 22;
Його ж. Спеціальні програми до науково-етнографічних розвідок // Там само. Додатки. – С. І – II;
Його ж. Передісторичні знахідки на Кирилівській вулиці у Києві // Там само. – С. 1 – 32;
Його ж. Українське рибальство в Добруджі // Там само. – С. 33 – 52;
Його ж. Сороміцькі весільні пісні, записані М.О.Максимовичем // Там само. – С. 157 – 168;
Його ж. Конгрес фольклористів (Congrés des Traditions Popujaires) у Парижі у вересні 1900 р. // Там само. – Львів, 1900. – Т. III. – С. 181;
Його ж. Знахідки у могилах між Верем’єм і Стретівкою і біля Трипілля // Там само. – Львів, 1900. – Т. III. – С. 1 – 11;
Його ж. Вироби передмікенського типу у неолітичних становищах на Україні // Там само. – Львів, 1905. – Т. VI. – С. 1 – 27;
Його ж. Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини // Там само. – Львів, 1908. – Т. X. – С. 1 – 39 та 13 табл.
Учений листувався з понад 755 кореспондентами (вченими антропологами, етнографами, археологами та ін.), які надіслали йому 5,5 тис. листів (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 30,175,177 – 178). Участь ученого в діяльності НТШ, окрім редакторської роботи з «Матеріалами», полягала у виголошенні доповідей на засіданнях Етнографічної комісії НТШ у другій половині 1903 p., властиво, тоді, коли він перебував у Львові.
На прохання Історико-філософічної секції восени того ж року Ф.Вовк провів вісім двогодинних лекцій з археології з показом археологічних колекцій. Тісніший зв’язок з Товариством учений підтримував до 1906 p., під час своїх експедицій у Галичині, Лемківщині та інших місцевостях. Детальніше про стосунок Ф.Вовка до НТШ див.: Студинський К. Матеріяли до життєпису Федора Вовка. – С. 20 – 23.
Надалі вчений не брав діяльної участі в Товаристві, переїхавши до Петербурга і проводячи щорічні дослідження в українських губерніях Російської імперії, лише 23 вересня 1912 p., перебуваючи у Львові проїздом із Женеви до Санкт-Петербурга, на засіданні Історико-філософічної комісії прочитав реферат «Нові знахідки палеолітичних становищ в Мізині (Чернігівщина)», а також поінформував про Женевський археологічно-антропологічний конгрес, який відбувся того ж року (Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф. 309, оп. 1, спр. 42, арк. 126-126 зв).
…про кам’яну культуру київської околиці й палеографічні нахідки Кирилівської улиці, неолітичні становища і оселі з мальованою посудою (т. зв. трипільську культуру) – Ф.Вовк чи не найбільше спопуляризував відкриття В.Хвойки не лише у Європі, а й у світі. У Парижі 1900 р. за участю вченого організована виставка трипільської культури. Ф.Вовк не проводив безпосередньо розкопок, писав статті про стоянки передмікенської (трипільської) культури в Україні на підставі матеріалів, опублікованих В.Хвойкою, застосовуючи теоретичні здобутки французької археології (дослідження А.Мортільє).
М.Грушевський має на увазі статті:
Вовк Хв. Передісторичні знахідки на Кирилівській вулиці у Києві // Матеріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1899. – Т. І. – С. 1 – 32;
Його ж. Знахідки у могилах між Верем’єм і Стретівкою і біля Трипілля // Там само. – Львів, 1900. – Т. III. – С. 1 – 11;
Його ж. Вироби передмікенського типу у неолітичних становищах на Україні // Там само. – Львів, 1905. – Т. VI. – С. 1 – 27.
Остання публікація – це доповідь про індустрію трипільської культури в стоянках неолітичного типу на Україні, виголошена вченим на Міжнародному конгресі передісторичної антропології та археології в Парижі в 1900 р. й опублікована вперше в скороченому вигляді: Volkov Fh. Indystrie (L’) premycenienne dans les stations neolithiques del’Ukraine (Resume de la communication) // Congres international d’Anthropologie et la d’Аrcheologie prehistoriques. Compte rendu de la 12-me Session, Paris 1900. – Paris, 1902. – P. 401 – 404. Див. також: Волков Ф. Палеолитическая стоянка на Черноморье // Археологическая летопись Южной России. – К., 1899. – Т. I: Исследования и раскопки. – С. 74 – 75; Его же. По поводу наших неолитических находок с керамикой домикенского типа // Киевская старина. – К., 1900. – Т. LXX. – С. 235 – 245. Характеристику досліджень Ф.Вовка в археології див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 219-225.
…він пробує приложити до українських нахідок поділ на епохи, вироблений Мортілє, і зачислив нахідки Кирилівської вулиці до Маделенської епохи; се викликало небезінтересну полеміку про те, наскільки французьку хронологію епохи можна прикладати до української культури – Ф.Вовк, застосувавши типологічний метод та технологічну періодизацію палеоліту свого вчителя Г.Мортільє, відніс пам’ятки, виявлені В.Хвойком у Кирилівській стоянці в 1893 р., до магдаленської епохи. Його висновки грунтувалися на теоретичних здобутках західноєвропейської археології та прискіпливому аналізі знахідок. Свої думки він виклав у статті: Вовк Хв. Магдаленське майстерство на Україні // Записки НТШ. – Львів, 1902. – Т. XLVI. – Кн. 2. – С. 1 – 12. Висновки вченого викликали полеміку в російській науковій пресі, проте згодом датування стоянки Ф.Вовком прийняли, в тому числі й В.Хвойка (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 219, 228; Бахмат К.П. Вікентій Вячеславович Хвойка (до 50-річчя з дня смерті) // Археологія. – К., 1964. – Вип. XVII. – С. 189).
…доволі живу кореспонденцію між покійним і мною… – листування між М. Грушевським і Ф.Вовком розпочалося ще в 1895 p., однак перервалося у 1898 р. через непорозуміння у справі видання «Матеріалів до українсько-руської етнології»:
«Кілька років я, – писав М.Грушевський до Ф.Вовка, – в інтересах розвою наукової роботи пробував щось свого зробити для етнологічного видавництва, але все ми якось не могли з собою прийти до ладу. Тому уважаю ліпшим раз на завсіди зробити кінець нашим кореспонденціям». Цитата за: Франко О. Федір Вовк //Федір Кіндратович Вовк (1847 – 1918). Дослідження. Спогади. Бібліографія. До 150-ліття з дня народження. – С. 141.
Проте, незважаючи на категоричність слів М.Грушевського, листування відновилося у 1901 р. і тривало до 1913 р. Епістолярій Ф.Вовка до М.Грушевського в кількості 72 одиниць знаходиться в особистому фонді історика (ЦДІАК України. – Ф. 1235, оп. 1, спр. 389). 73 листи М.Грушевського до Ф.Вовка зберігаються в Науковому архіві Інституту археології НАН України (ф. 1, В/1904 – В/1997). Див. публікацію частини з них: Наулко В., Філіпова Ю. «Пишу ж я, щоб якомога частіше нагадувати людям, що є на світі Україна». – С. 44 – 66.
…прочитати в нім короткий курс історії України. Я прийняв сю пропозицію, на Великодніх святах поїхавши до Парижа… – у 1901 – 1905 pp. на запрошення І.Мечникова і М.Ковалевського Ф.Вовк у Парижі при Сорбонні, у Вищій російській школі суспільних наук викладав курси: еволюція економічної культури, порівняльна етнографія, основи антропології, етнографія слов’ян та ін. У квітні 1903 р. Ф.Вовк запросив М.Грушевського прочитати курс лекцій на тему: «Очерк истории украинского (малорусского) народа». М.Грушевський за розкладом мав читати цей курс 1, 2, 8 і 15 травня (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 92 – 95).
…вислав свою сім ю на Полтавщину і жив самітно в дуже недогідних обставинах – стосунки Ф. Вовка з другою дружиною Олександрою Реммельмаєр, зрештою, як і з першою, складалися напружено. Вона з двома дітьми щоразу переїздила з місця на місце в пошуках кращого матеріального побуту: в Полтавську губернію – до брата, в Москву – до сестри, в Коломию – до сім’ї І.Раковського, і лише після переїзду Ф.Вовка до Петербурга становище покращилося і сім’я переїхала до нього; див.: Франко О. Федір Вовк // Федір Кіндратович Вовк (1847 – 1918). Дослідження. Спогади. Бібліографія. До 150-ліття з дня народження. – С. 160.
…я провів в Товаристві скромні асигновки для нього… – М.Грушевський як голова НТШ домігся фінансового забезпечення антропологічної експедиції Ф.Вовка в Галичині 1903 р. Так, 28 травня на засіданні Історико-філософічної секції Товариства він повідомив про бажання Ф.Вовка приїхати до Львова з метою проведення антропологічних досліджень. Секція вирішила клопотатися перед Етнографічною комісією і Виділом (Радою) Товариства щодо фінансування акції, а також просити вченого прочитати курс лекцій з антропології. З червня та ж секція знову прийняла рішення звернутися до Етнографічної комісії та Виділу з проханням вже «визначити більші субвенції на екскурзию по Галичині для антропольогічних і археольогічних дослідів, які підіймається робити д. Ф.Вовк, і для урядження курсу антропометрії у Львові». Президія Товариства задовольнила прохання; див.: Хроніка українсько-руського Наукового товариства імени Шевченка у Львові. – Львів, 1903. – Ч. 15. – С. 9,14.
…покійник літом 1903 р. приїхав до Львова і зайнявся, вперше по стількох літах, роботою на українськім грунті – впродовж 1903 – 1906 pp. Ф.Вовк за завданням Паризького антропологічного товариства та етнографічного відділу Російського музею ім. Олександра ІІІ у Петербурзі, за участі Наукового товариства ім. Шевченка, проводив антропометричні дослідження українців Галичини (бойків, гуцулів), Буковини, Лемківщини, Угорщини (район Бачки). Йому допомагали М.Русов, І.Раковський, І.Франко, З.Кузеля, П.Рябков та інші.
Організації експедиції у 1903 р. значною мірою посприяв О.Барвінський як голова Етнографічної комісії. Ф.Вовк написав два листи до нього з бажанням приїхати до Галичини, щоб дослідити гуцулів в антропологічному відношенні, однак, пепоредньо переговоривши про свої наміри з М.Грушевським у Парижі в травні того ж року. Див.: Студинський К. Матеріяли до життєпису Федора Вовка. – С. 12 – 19.
Результати кількарічної роботи опубліковані: Вовк Ф. Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини // Матеріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1908. – Т. X. – С. 1 – 39 та 13 табл. Див. також річні звіти: Вовк Хв. Справозданє антропологічної екскурсії д. Хв. Вовка // Хроніка українсько-руського Наукового товариства імени Шевченка. – Львів, 1903. – Ч. 16. – С. 13 – 14; 1904. – Ч. 20. – С. 11-13; 1905. – Ч. 24. – С. 22-26; 1906. – Ч. 28. – С. 14 – 15 (звіт з експедиції по Лемківщині). У Львові влітку 1903 р. вчений прочитав курс лекцій з археології й антропології, а також закупив у Парижі на виділені Товариством 600 корон археологічну колекцію, яку описав та передав до музею. Див.: Хроніка українсько-руського Наукового товариства імени Шевченка. – С. 10; Листування Федора Вовка з Володимиром Гнатюком. – С. 50 – 51; Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 98,143 – 146, 226.
…(результати сих помірів, ведених покійником і його співробітниками, були потім опубліковані ним в виданнях Львівського товариства) – йдеться про статтю: Вовк Ф. Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини // Матеріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1908. – Т. X. – С. 1 – 39 та 13 табл.
Брав участь в наукових курсах, уряджених літом того року для приїжджої молоді з Росії – у проміжку між 10 червня і 9 липня 1903 р. Ф.Вовк, разом з М.Грушевським, І.Франком, С.Томашівським, В.Гнатюком та ін. на загальних наукових курсах, організованих для 135 слухачів-українців з Росії, читав курс лекцій з антропології (6 год) та української етнографії (16 год.). Учений у своїх лекціях з етнографії намагався висвітлити розвиток матеріального побуту українців порівняно з іншими народами, а також оглядово подав розвиток західноєвропейської етнографії, стан дослідження в цій науці російськими та українськими вченими. Див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 97.
…його переїзд до Петербурга, де він зайняв посаду одного з консерваторів сього музею – Ф.Вовк переїхав з Парижа до Петербурга у кінці 1905 р. У 1907 р. його призначають штатним працівником етнографічного відділу Російського музею ім. Олександра III, до створення якого прилучився ще 1903 р. З метою збору експонатів щороку протягом 1903 – 1906 pp. від’їжджав до Галичини, Буковини, Карпат, Угорщини. Окрім участі в етнографічних експедиціях, які організовував музей, учений паспортизував, описував і систематизував музейні предмети; див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 101 – 102.
…один з петербурзьких академіків-натуралістів у тодішнього директора департаменту поліції Лопухіна – можливо, М.Грушевський має на увазі графа Дмитра Толстого, фактичного керівника Російського музею ім. Олександра III, або Миколу Могилянського, завідуючого етнографічним відділом музею, хоча вони не були академіками Петербурзької академії наук. З останнім Ф.Вовк тісно співпрацював і завдяки йому ще в 1903 р. став співробітником музею. Про М.Могилянського пишуть діти Ф.Вовка Галина і Юрій: Вовк Г., Вовк Ю. Хведір Кіндратович Вовк (17.III.1847 – 28.VI.1918) // Федір Кіндратович Вовк (1847 – 1918). Дослідження. Спогади. Бібліографія. До 150-ліття з дня народження. – С. 272.
Лопухін Олексій (1864 – 1928) – директор департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ Російської імперії (1902 – 1905).
…зайнявся працею в Петербурзькім етнографічнім музеї… – Ф.Вовк отримав посаду штатного працівника етнографічного відділу Російського музею ім. Олександра III у 1907 p., і відтоді до 1916 р., за дорученням музею, щороку відбував етнографічні експедиції по українських етнічних землях. Влітку 1907 р. скерований до Праги для огляду колекції 22 національних костюмів. У тому ж році побував на археологічних розкопках у Мізині, де виявив палеолітичну стоянку, здійснив етнографічну експедицію по Київщині та Чернігівщині. У 1909 р. відвідав з тією ж метою Волинь, вченого там цікавила дерев’яна сакральна архітектура. У1910 р. їздив знову на Волинь, а також Кубань, у 1911 р. побував у Курській, Воронезькій і Подільській губерніях (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 104-107, 110-111, 147-149, 190-192).
…на Петербурзькім університеті, де став викладати антропологію, громадячи коло себе й підховуючи гурток етнологів і антропологів з своїх слухачів-українців – Ф.Вовка лише в січні 1907 р. допустили до викладання лекцій у Петербурзькому університеті. Перешкодою був науковий ступінь неросійського зразка, однак 26 січня на засіданні деканату фізико-математичного факультету, виголосивши дві лекції, його допустили до викладів зі званням приват-доцента. По вівторках і четвергах читав курс доісторичної антропології. Ф.Вовк створив наукову школу в Петербурзі переважно з українських молодих учених О.Алешо, Є.Артюхова, П.Єфименка, А.Носіва, С.Руденка, М.Рудинського, А.Чикаленка та ін. Учнями Ф.Вовка також вважаються: Г.Бонч-Осмоловський, Д.Золотарьов, Л.Капіца, С.Теплоухов та ін. ( Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 102 – 103, 114).
…енциклопедії українознавства (що потім стала виходити під назвою «Украинский народ в прошлом и настоящем «, коштом видавництва бр[атів] Гранат), Ф.К. взяв на себе вкладати загальні начерки української антропології й етнографії – Ф.Вовк – учасник видання першої енциклопедії українознавства, активна робота над якою розпочалася 1910 p., однак ідея її видання зародилася ще в паризький період життя. Керівництво проекту здійснювала Малоросійська (українська) комісія, на чолі з академіками М.Ковалевським і О.Шахматовим, яка складалася з двох відділень (у Петербурзі й Москві), однак ініціатива щодо видання та організації роботи належала Ф.Вовку.
У 1912 р. він відвідав Москву та уклав договір з видавництвом братів Гранат на її видання. Планували видати чотири томи, але з початком війни справа з друком енциклопедії призупинилася. Видавці відмовлялися від своїх попередніх зобов’язань, проте з великими труднощами у 1914 і 1916 pp. (в іншого видавця М.Славинського) все ж вдалося опублікувати два томи енциклопедичного збірника географічних, історичних, юридичних та інших відомостей про українців під назвою: «Украинский народ в его прошлом и настоящем».
До другого тому енциклопедії увійшли два нариси Ф.Вовка: «Етнографічні особливості українського народу» та «Антропологічні особливості українського народу». У них учений значною мірою завдяки своїм учням, які проводили дослідження (С.Руденко (Чернігівщина), О.Шульгін (Полтавщина, Херсонщина), М.Лебедєв (Курщината Воронежчина), О.Алешо (Київщина), Є.Артюхов (Київщина), В.Сахаров (разом з Ф.Вовком, Волинь і Київщина), Б.Крижановський (Поділля), М.Кондратенко (Катеринославщина), Л.Чикаленко (разом з Ф.Вовком, Кубань), І.Раковським (Галичина), синтезував багаторічні дослідження з етнографії та антропології українців від Кубані і до Карпат, обгрунтував їх спорідненість, регіональні особливості, розглянув місця компактного проживання українського населення у Польщі, Угорщині, Чехії, Сербії, Добруджі та інших регіонах.
Вони вважалися взірцевими з погляду методології та залученої аргументації, через що мали не лише науково-суспільне значення для дослідників-українців, а й величезну пізнавальну вартість для студентів, які вивчали україніку. Див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 109 – 110, 112, 117 – 119, 158, 198; Старков В. Текстологічні зауваження до антропологічних і етнографічних праць Ф.К.Вовка // Український археографічний щорічник. Н.С. – К.; Нью-Йорк, 2002. – Вип. 7. – С. 97-104.
…під час війни передав до друку обидва огляди, надруковані в II т. енциклопедії, в 1915 – 1916 pp.: «Антропологические особенности украинского народа « і «Этнографические особенности украинского народа « – Волков Ф. Антропологические особенности украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем / Под ред. Ф.Волкова, М.Грушевского, М. Ковалевского, Ф.Корша, А.Кримского, М.Туган-Барановского и А.Шахматова. – Т. II. – Петроград, 1916. – С. 427 – 454; Его же. Этнографические особенности украинского народа // Там же. – С. 455 – 647. Десять років тому вчений опублікував подібний, але менший нарис з антропології українців: Волков Ф. Украинцы в антропологическом отношении // Украинский вестник. – [СПб], 1906. – № 7. – С. 418-526.
…покійний вів далі спеціальніші студії, напр., по історії кам’яної культури на Україні – див.: Волков Ф. Палеолит в Европейской России и стоянка в с.Мезене, Черниговской губ. // Записки Отделения русской и славянской археологии имп. Русского археологического общества – СПб, 1913. – Т. IX. – С. 299 – 306.
…в с. Мізині на Десні викрились дуже інтересні сліди кам’яної культури і розкопки, проведені під приводом покійного, рік за роком стали відкривати надзвичайно цікаву оселю після ледової доби – хронологічно молодшу від київської, але багатшу й різноріднішу матеріалом – на думку О.Франко, вчений відкрив Мізинську палеолітичну стоянку весною 1907 p., а планомірно розкопку розпочав на початку літа 1908 p., виявивши речі, виготовлені з ікла мамонта й покриті орнаментом. Про знахідку повідомив на XIV Археологічному з’їзді, який відбувався 1909 р. в Чернігові. Він правильно датував пам’ятку як поселення людини пізньопалеолітичної доби. Розкопки проводилися до 1914 р. і дали величезний матеріал, на підставі якого вчений представив доповіді на різних наукових форумах у Росії та Західній Європі; детальніше див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С.232 – 243.
…надрукувати лише кілька тимчасових звідомлень, між іншим в виданнях нашого Товариства, котрому передав і значну частину знайденого матеріалу до музею – інформація про знахідки у с Мізин вчений опублікував:
Вовк Ф. Палеолітичні знахідки в с Мізині на Чернігівщині // Записки Українського наукового товариства у Київі. – К., 1909. – Кн. IV. – С. 90 – 99;
Його ж. Палеолитическая стоянка в с. Мезине Черниг[овской] губ. (Предварительное сообщение) // Труды четырнадцатого Археологического съезда в Чернигове 1909. – М., 1911. – Т. III. – С. 262 – 270;
Volkov Th. Rapport sur les sciences antropologiques Russie // Bulletins et mémoires de la Société d’anthropologiе de Paris. – Paris, 1909. – P. 396-400;
Volkov Th. Nouvelles découvertes dans la station paléolithique de Mezine (Ukraine) // Congrés international d’anthropologiе et d’archeologie préhistorique. Compte Rendu de la XIV Session. Geneve, 1912. – Geneve, 1913. – T. I. – P. 414-428.
Учений передав до музею НТШ частину не лише археологічного, а й антропологічного та етнографічного матеріалу, який зібрав протягом своїх щорічних (1903 – 1906) експедицій по Галичині, Буковині, Угорщині. У вигляді кліше на склі в музеї НТШ залишилися негативи з видами церков, селянських хат, господарських споруд тощо. їх рештки дотепер збереглися у Музеї етнографії та художніх промислів Інституту народознавства НАН України у Львові (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 144,185-186, 358).
Робив заходи, щоб перенестися на Україну, але несприятливі обставини не давали тому змоги, і коли нарешті він рушив на Україну – нещаслива пригода перервала його життя в дорозі… – конкретні заходи в справі повернення на Україну Ф.Вовк розпочав через П.Стебницького та Л.Чикаленка у квітні 1917 p., коли внаслідок революції й утворення Української Центральної Ради склалися для цього сприятливі умови.
Приготування переїзду на Україну велося спільно з підготовкою до створення кафедри антропології у Київському університеті, яка, власне, призначалася для нього. Питання організації такої кафедри Ф.Вовк актуалізував через Російське географічне товариство ще в 1916 р. У контексті переїзду вченого до Києва слід розглядати його клопотання в жовтні 1917 р. про надання йому наукового ступеня російського зразка, адже французький не визнавався.
29 жовтня 1917 р. Ф.Вовку присвоїли звання доктора антропології та етнографії honoris causae Петроградського університету, однак Вчена рада університету, через свою недієвість у час революції кінця 1917 початку 1918 р., так і не затвердила цього звання.
Ф.Вовк, не чекаючи остаточного залагодження справи, подав документи до Вченої ради Київського університету для зайняття кафедри географії та етнології. Вибори відбулися 5 (18) березня 1918 р., на яких з-поміж чотирьох кандидатур затвердили Ф.Вовка. Все було готовим для переїзду, тому 11 червня він покинув Петроград. У час поїздки територією Білорусії, яку в квітні – травні того року зайняли німці, він захворів на «іспанку» (грип) і, пролежавши під наглядом лікаря у залізничному готелі міста Жлобин два тижні, помер 29 червня. Цей фатальний випадок описує дочка Ф.Вовка Галина:
«Доїхав він дуже добре й вигідно у вагоні першої кляси до Орші, де кінчалася під той час територія радянської влади. Коли ж далі довелося їхати пароплавом по Дніпру та четвертою клясою в переповненому вагоні, – так возили тоді німці приватних пасажирів, – він застудився на «еспанку». Довелося зупинитися в м. Жлобині (на Білорусі)» (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 124 – 128, 168 – 170).
Його бібліотека й колекції, котрі він замишляв передати котрій-небудь науковій українській інституції, зістались в Петербурзі. Його літературна спадщина жде заходів коло видання – ще під час війни, 3 липня 1915 p., Ф.Вовк написав заповіт, у якому всі права на видання своїх творів передав дружині, з умовою розподілу виручених грошей поміж своїми дітьми. Бібліотеку, архів, колекцію предметів археології вчений заповів лабораторії чи інституту при майбутній Українській академії наук.
Покинувши Петроград у 1918 р., вся його бібліотека й архів залишилися у квартирі, яку, за рішенням Російської академії наук, оголошено недоторканою, у зв’язку із знаходженням там цінного архіву, бібліотеки, а основне – анкетних листів щодо племінного складу Росії, які надсилали вченому з усіх куточків імперії в останні кілька років його життя. У 1920 р. книжкові й архівні збірки перевезені учнем Ф.Вовка О.Алешо до Києва, на базі яких у структурі Української академії наук створено Музей антропології та етнології імені професора Хведора Вовка. (Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 16,119-120,127, 213).
Його праці розкидані по різних періодичних спеціальних виданнях, українських і закордонних, за небагатьма виїмками сливе неприступні тепер – наукова спадщина Ф.Вовка частково не доступна й сьогодні, оскільки повний перелік його праць ще не опублікований. Дотепер найповнішу бібліографію вченого оприлюднила в 1929 р. його дочка. Її перевидано 1997 р. в Нью-Йорку з доповненням О.Франко. Див.: Вовк Г. Бібліографія праць Хведора Вовка (1847 – 1918). – К., 1929 // Федір Кіндратович Вовк (1847 – 1918). Дослідження. Сгргади. Бібліографія. До 150-ліття з дня народження / Ред. М.Антонович. – Нью-Йорк, 1997. – С. 293 – 362. Однак, за словами О.Франко, вже на початку 1998 р. вона виявила ще 42 невідомі статті Ф.Вовка ( Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 81).
…видати їх негайно в приступнім українськім виданні. Їх не так багато, і захід коло того не так великий, а треба се зробити зараз… – готувався до друку збірник статей на вшанування пам яті Ф.Вовка, ініційований Українським науковим товариством, однак через події революції 1918 – 1920 pp. так і не побачив світ. У1919 р. з’явилися лише окремі відбитки статей учнів Ф.Вовка, які містилися в цій книзі. Неповний текст збірника зберігається в Інституті археології НАН України у фонді «Музей (кабінет) антропології ім. Проф. Хв. Фовка». Див.: Франко О. Федір Вовк – вчений і громадський діяч. – С. 14 – 15. У радянський час наукові здобутки вченого не визнавалися, а ім’я його було заборонене. Перевидана лише одна праця: Вовк Ф. Вироби передмікенського типу в неолітичних становищах на Україні // Антропологія. Річник Кабінету антропології ім. Ф.Вовка. – К., 1928. – С. 1-28; Табл. 1-3.
Андрій Фелонюк
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2009 р., т. 9, с. 201 – 206.