Раз добром налите серце

Михайло Грушевський

Сумно справляємо ми Великдень останніми роками. Торік ховали Коцюбинського. Тепер в Велику суботу провели ми до останнього спочинку Володимира Юстиновича Лозинського. Сьогодня йдемо провести Костянтина Петровича Михальчука, і гірке почуття огортає нас, коли серед радісних співів вплітається зловіще: «Пом’яни, Господи, усопшого» нашого товариша і друга.

Цим разом провожаємо одного з останніх уже людей, що зв’язували нашу добу з старим українством – початками київського руху 1850 – 60-х pp., зав’язками української громади, гуртком Антоновича і Рильського. Костянтин Петрович був останній активний член цеї плеяди, що доніс до наших часів, до останніх хвиль свого життя, на протязі цілого п’ятдесятиліття той огонь, що запалився в серцях нашої молодіжі правобічної, в тих гімназіальних і університетських громадках в 1850-х pp., в момент великого перелому в політичнім і громадськім житті Росії.

Народолюбство і національна свідомість, культ народного життя, народного духу, народного слова, і бажання вибороти людське місце для цього народу – його культури, мови, всеї його індивідуальності серед світової культури, світового життя – ці настрої, поривання і плани, опанувавши тоді цю славну молодіж, послужили провідною зорею їм потім на ціле життя.

Хто знав трохи ближче Костянтина Петровича, не міг без глибокого поважання і пієтизму бачити цю теплу любов і безмежну відданість «раз добром налитого серця» для українства, його успіхів і розвою.

З такою безпосередністю відзивався він на кожний щирий почин, на кожний успіх, на кожну можливість в сфері української ідеї в усіх перипетіях свого многотрудного життя – аж до останніх літ, і нехибно вів свою борозну на українській ниві, не переможений ні тяжкою хворобою, ні життєвими пригодами.

В славній плеяді київській, що положила міцні підстави українознавству своїми працями 1870 – 1880 pp., Костянтин Петрович взяв на себе досліди над мовою – цим сакраментом української національної ідеї, і завдяки своїм здібностям і великій силі волі він в обставинах, менше всього придатних для таких занять, виніс свою дисципліну на висоту сучасної науки. Цей бухгалтер київського товариства «пивоваренного завода», котрому «незалежні», політичні перешкоди не дали змоги навіть одержати університетського диплому, вмів зайняти місце в перших рядах слов’янської філології і високо держав прапор української науки до самої своєї смерті, поважаний як першорядний авторитет серед спеціалістів. Після Потебні і, крім Потебні, українське слово не мало, мабуть, рівного йому знавця, лінгвіста-мислителя, котрого притягали до себе власне найглибші проблеми слова – звуки.

І з другого боку, серед наших учених спеціалістів мало зате було людей так щиро перейнятих громадським почуттям, так щиро, безкорисливо, без всяких особистих амбіцій і рахунків відданих всьому, що могло послужити добру українського народу, з котрого він вийшов, славі українського імені, котре возлюбив він в часах тяжкого поневіряння, будучині України, в яку він вірив глибоко і щиро.

Це було дійсно вщерть добром налите серце, яке не прохолонуло ні під якими холодними вітрами півночі.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Рада. – 1914. – 10 (23 квітня). – № 80. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський.

Подається за першодруком.

Замітка написана у зв’язку зі смертю К.Михальчука (20 (7) квітня 1914 p.). Невдовзі М.Грушевський подав ще один некролог «Костантин Михальчук» у журналі: Україна. – 1914. – Кн. 2. – С. 5 – 6. Окрім цього некрологи на смерть К.Михальчука та спогади про нього були вміщені в інших українських виданнях: Василько А. К.П.Михальчук // Украинская жизнь. – 1914. – № 4. – С. 5 – 8; Вол. Я. Костянтин Михальчук (1840 – 1914). Некролог [Додаток]; Автобіографічна записка К.Михальчука // ЗНТШ. – Львів, 1914. – Т. СХХІ. – С. 225-240; Дорошенко Д. З споминів про К.Михальчука // ЛНВ. – 1914. – Кн. V. – С. 233-241; Шахматов АЛ. Памяти К.П.Михальчука // Украинская жизнь. – 1914. – № 4. – С. 12; Петлюра С. Памяти К.П.Михальчука // Там само. – С. 20 – 24.

Після смерті вченого Українське наукове товариство в Києві видало збірник з посвятою «Незабутній пам’яті Костянтина Михальчука»: Фільологічний збірник пам’яти К.Михальчука. – К., 1915. У ньому опубліковано «Огляд наукових праць К.Михальчука» (Є.Тимченко), мовознавчі праці Ф.Корша, В.Перетца, І.Ільницького, М.Возняка, О.Дорошкевича, С.Гаєвського.

Торік ховали Коцюбинського – на смерть М.Коцюбинського в «Літературно-науковому віснику» М.Грушевський опублікував некролог під назвою «Сумний Великдень» (ЛНВ. – 1913. – Т. LXIII. – Кн. V. – С. 194-198).

Тепер в Велику суботу провели ми до останнього спочинку Володимира Юстиновича Лозинського – некролог М.Грушевського «Пам’яті Володимира Лозинського» опублікований у виданні: Український етнографічний збірник. – К., 1914. – Т. І. – С. 1 – 2.

Костянтин Петрович був останній активний член цеї плеяди… – про активну участь К.Михальчука в діяльності Київської Старої громади див: Палієнко М. Київська Стара громада у суспільному та науковому житті України (Друга половина XIX – початок XX ст) // Київська старовина. – 1998. – № 2. – С. 49-84; Побірченко Н.С. Педагогічна і просвітницька діяльність українських Громад у другій половині XIX – на початку XX століття: У 2-х кн. – К., 2000. – Кн. 1. Київська громада; Ульяновський В. Кость Михальчук та діячі Київської «Старої громади» через призму «жіночих спогадів» // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2001. – Вип. 4: Студії на пошану Руслана Пирога. – С. 428 – 482.

…в тих гімназіальних і університетських громадках в 1850-х pp. – під час навчання в Житомирській гімназії (1856 – 1858) К.Михальчук підтримував зв’язки з польським письменником Ю.Крашевським, пробував читати реферати про козаччину українською мовою, що дало поліції підстави для його звільнення з навчального закладу (див.: Автобіографічна замітка К.Михальчука // Київська старовина. – 1994. – № 6. – С. 29 – 32). Вступивиш до Університету св. Володимира, К.Михальчук разом з В.Антоновичем, Т.Рильським, Б.Познанським увійшов до створеного в 1859 р. гуртка хлопоманів (детально про цей період див.: Познанский Б.С. Воспоминания // Украинская жизнь. – 1913. – № 1. – С. 25-44; № 2. – С. 10-26; № 3. – С. 15-24; № 4. – С. 23-33; № 5. – С. 41-51; Михальчук К. П. Из украинского былого (К воспоминаниям Б.С. Познанского) // Там само. – 1914. – № 5/6. – С. 13-20; № 8/10. – С. 70-85).

…взяв на себе досліди над мовою… – йдеться про праці, в яких К.Михальчук обгрунтував самостійність і генезу української мови: Наречия, поднаречия и говоры Южной России, в связи с наречиями Галичины // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Юго-Западный край / Под ред. П.Чубинского. – Спб., 1872. – Т. 7. – Вып. 2 (з додатком першої мапи діалектів та «Программы для указания особенностей местных народных говоров в Южной России»); Открытое письмо к А.Н.Пыпину по поводу его статей в «Вестнике Европы» о споре между южанами и северянами (1886 р.; опублікована 1909 р. у Києві окремою брошурою); Что такое малорусская (южнорусская) речь? – К., 1899; Програма про збирання діалектичних одмін української мови. – К., 1910 (у співавт. з Є.Тимченком) та ін.

Детально про наукову спадщину К.Михальчука див.: Железняк М. «Я піду туди, куди піде мій народ…» // Київська старовина. – 1994. – № 6. – С. 24 – 28; Жовтобрюх М.А. Наукова спадщина К.П.Михальчука // Мовознавство. – 1990. – № 6. – С. 59 – 63; Ніковський А. К.Михальчук як філолог//ЛНВ. – 1914. – Кн. IV. – С. 76-84; Тимченко Є. Огляд наукових праць К.Михальчука // Фільологічний збірник пам’яти К.Михальчука (Записки Українського наукового товариства у Київі. – 1915. – Кн. 14); Шевельов Ю. Кость Михальчук. – Вінніпег, 1952; Струмінський Б. Костянтин Михальчук // 125 років Київської української академічної традиції 1861-1986. – Нью-Йорк, 1993. – С. 151-162. Нові підходи до вивчення наукової спадщини К.Михальчука запропоновано В.Ульяновським (див.: Ульяновський В. Кость Михальчук та діячі київської «Старої громади» через призму «жіночих спогадів». – С. 438-445).

…бухгалтер київського товариства «пивоваренного завода»… – йдеться про офіційне місце роботи К.Михальчука впродовж 1873 – 1914 pp. на посаді бухгалтера (одночасно секретаря і завідувача конторою) Правління Товариства Київського пивовареного заводу. В запрошенні Товариства зазначалося:

«Товарищество Киевского Пивоваренного завода предлагает Вам у себя должность, состоящую из совокупности деятельностей: бухгалтера (согласно акционерному положению), контрольной, корреспонденционной и других дел относящихся к отчетности так, чтобы заведование конторой всецело принадлежало Вам» (див: Ульяновський В. Кость Михальчук та діячі київської «Старої громади» через призму «жіночих спогадів». – С. 437, 477).

Перед переїздом до Києва працював бухгалтером на цукровому заводі Яхненка і Симиренка у м. Городище Черкаського повіту Київської губернії (1869 – 1873).

…не дали змоги навіть одержати університетського диплому… – навчання на історико-філологічному факультеті Університету св. Володимира (1859 – 1862) К.Михальчук не зміг закінчити через свою політичну діяльність. Це документально підтверджується його власноручними поясненнями та збереженою справою жандармерії від лютого-березня 1862 р. про поширення у маєтностях матері на хуторі Суслівці (Житомирщина) та навколишніх селах «малорусских книжечек», частину яких разом з картою «Українці або русини» було вилучено. Матір відкупила сина від заслання і він був відправлений під її догляд з трирічною забороною виїзду (детально див.: Ульяновський В. Кость Михальчук та діячі київської «Старої громади» через призму «жіночих спогадів». – С. 437, 477).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 204 – 205.