Д-р Остап Терлецький
Михайло Грушевський
Некрологічна замітка
Ще один некролог – так їх багато в сім році!
На сей раз понесла втрату історично-філософічна секція нашого Товариства. Не стало одного з нечисленних її членів-істориків – д-ра Остапа Терлецького.
Ім’я небіжчика було тісно зв’язане з новішою духовою еволюцією Галицької Русі, і з сього боку життя й діяльність його буде представлена в осібній статті, заповідженій для найближчої книжки «Записок» одним з ближчих знайомих покійника – д-ром Франком. Тут же обмежуся лише коротенькою поминкою по покійнім товариші по секції.
Роджений в 1850 p., в священичій родині, в с. Назірній, під Коломиєю, Остап Терлецький учився в Коломиї й Станіславові, де скінчив гімназію в 1868, потім ходив на філософічний факультет у Львові і скінчив його в 1872 р. Часи студентства його припадали на кінець німецьких часів львівського університету, коли він в історичнім відділі мав такі визначні сили, як Реслєр і Цайсберґ.
Під впливом їх Терлецький заохотився до історичних студій і, скільки пригадую собі з його оповідань, його пізніший перехід до Відня стояв у зв’язку з переходом проф. Цайсберґа, у котрого він працював у семінарі, зі Львова до Відня. Слабовитий, скуплений в собі, Терлецький мав багато шансів вийти на кабінетового наукового робітника. Сьому сприяло також і те, що він – не без посередництва Цайсберґа, зараз по абсолюторії дістав посаду при Віденській університетській бібліотеці, і мав спромогу дальше працювати науково.
Та знайомість з Драгомановим, що в 1873 загостив до Відня, і вплив, який зробив він на нього, спровадила діяльність Терлецького на іншу дорогу – він звертається до економічних та соціальних питань і входить у стичність з тодішнім поступовим і революційним рухом на Україні й у Росії.
При всім своїм пієтизмі для Драгоманова покійник не раз висловляв передо мною в приватних розмовах свій жаль, що сі впливи звели його з чисто наукової діяльності, відвели від задуманих праць по історії Галичини на дорогу суспільної роботи, «політики», до якої він не чув себе покликаним, та, дійсно, й не був сотворений для неї. Терлецький стає першим помічником Драгоманова в його заходах коло європеїзування галицької Рутенії, нав’язує за його посередництвом безпосередні зносини з київськими українськими кругами (в Київ він їздив під час археологічного з’їзду 1874 p.), виступає з критикою галицького рутенства усно і в літературі (замітна його стаття «Галицько-руський нарід і галицько-руські народовці» в «Правді» 1874 р.) і стає одним із провідників нового, поступового народовства в Галичині. Особливо в віденськім кружку молодіжі мав він великий вплив, бувши її справдешнім провідником в р. 1873 – 1877.
Та катастрофа, що спала на Терлецького й інших галицьких поступовців в 1877 p., перервала його роботу й розбила його життя. В безглуздій тодішній нагінці за соціалістами Терлецького арештовано, протримано більше як півроку в слідчій в’язниці, без всякої підстави, і засуджено ще потім на коротке в’язнення. Се було одно з тих моральних убивств, що не перестануть вопіяти по пімсту до неба. З в’язниці Терлецький вийшов фізично розбитий, без всяких засобів життя – посаду амануенса Віденської університетської бібліотеки, яку він мав перед арештом, йому відібрано по тім засуді, – і навіть без всяких виглядів, бо з дипломом філософічного факультету і з репутацією політичного злочинця не міг знайти собі ніякого хліба.
Зламаний фізично й морально, записується він «для хліба» на правничий факультет Віденського університету (1879) і мусить боротися з бідою, щоб заробити собі найскромніший прожиток. Одначе з сього часу маємо все-таки досить численні його кореспонденції і статті з сучасного суспільного й економічного руху, а також і перший начерк його пізніших «Літературних стремлінь», що наразі лишився в рукописі. У зв’язку з ним стояла й видрукувана при збірнику писань Волод[имира] Навроцького, одного з первоначальників галицької «Молодої України», біографія його, написана Терлецьким.
З кінцем 1880-х pp., по кількох літах життя в Відні і на провінції в Галичині, Терлецький осідається у Львові. Трохи ліпше ставши матеріально з початком адвокатської практики (хоч, властиво, недостатки мусив терпіти аж до смерті), а з розвоєм радикальної партії, перейшовши на ролю обсерватора сього руху, котрого одним з духових батьків він був, Терлецький вертається до своїх давніх планів до оброблення історії культурної й суспільної еволюції Галичини в XIX в., і з заснуванням «Житя і слова» починає в ній друкувати пробу такого оброблення під титулом «Літературні стремління галицьких русинів, 1772 – 1872» (під псевдонімом Іван Заневич).
Перейшовши, по вказівкам д-ра Франка, до архівальних студій для сеї роботи в рукописнім відділі бібл[іотеки] Оссолінських і знайшовши там багатий матеріал для суспільного руху 1840-х pp., Терлецький для сього часу розширив рами свого досліду, так що він почав переходити на публікацію півобробленого матеріалу. Так появилася в 1896 р. його цінна праця: «Знесення панщини в Галичині», перша половина (стор. 287).
Сі досліди дуже займали Терлецького, але, зайнятий своєю працею для хліба, він міг лише уривками їм віддаватися, а різні іспити, потрібні для адвокатського степеня, слідом і зовсім перервали їх – в 1899 він докторизується, слідом пішли іспити адвокатські, а за ними ставала перспектива – йти адвокатом на провінцію, що було рівнозначне з відложенням розпочатої наукової роботи. Але докінчити, на сторонах «Записок», бодай історію знесення панщини Терлецький хотів доконче, і з сею гадкою не розставався до останку.
По стількох літах біди й страждань, кінчаючи якраз свою адвокатську практику, Терлецький був якраз на порозі якогось спокійнішого й вигіднішого життя, та заздрісна доля, переслідувавши його ціле життя, не дала йому сього спочинку доступити. Боляк на боці, промучивши його кілька місяців, вкінці змусив його піддатися операції. Лікарі обмежилися спочатку чисто поверховим оперуванням, і Терлецький вийшов зі шпиталю; аж по кількох тижнях признано доконечною нову, тяжчу операцію, і ослаблений довгими літами хвороби й біди організм не подужав сеї другої.
Коли ми з д-ром Франком перед виїздом на вакації відвідали Терлецького в львівськім шпиталі – сій справдешній долині горя й нужди, в тиждень по операції, він вигледів уже дуже зле і раз у раз заговорював про близький кінець. Дійсно, тиждень пізніше – вночі під 9 (22) липня він умер, наслідком запалення легких, спричиненою наркозою… В гірськім, далекім закутку ми довідалися про се вже під час його похоронів… Що було ще у Львові Русі, не роз’їхалося на вакації, зібралося на похорони чоловіка, котрого в очах усіх приодягала авреоля мучеництва за свободу людської думки. На могилу його зложено вінець від Наукового товариства ім. Шевченка, котрого дійсним членом він був від перших виборів, а котрого при ліпших обставинах він певно був би один із визначніших робітників…
Пером земля сій розбитій силі, сим зламаним планам, та незламному характеру й патріотизму. Вічна пам’ять чоловіку, що при всіх перешкодах супротивних сил лишив свій слід в історії нашого відродження!..
Примітки
Публікується за виданням: Грушевський М. Д-р Остап Терлецький. Некрологічна замітка // ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. XLVIII. – Miscellanea. – С. 12 – 15.
…життя й діяльність його буде представлена в осібній статті, заповідженій для найближчої книжки «Записок» одним з ближчих знайомих покійника – автор має на увазі статтю І.Франка: Д-р Остап Терлецький. Спомини і матеріали д-ра Івана Франка // ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т, L. – С. 1 – 64. Окремий відбиток: Д-р Остап Терлецький. Спомини і матеріали д-ра Івана Франка. – [Львів, 1903]. – 64 с. Покажчик друкованих і рукописних матеріалів самого О.Терлецького і про нього див.: Остап Терлецький: Покажчик друкованих і рукописних матеріалів / АН Укр. РСР, Львів, наук, б-ка ім. В.Стефаника; Уклад.: О.О.Дзьобан, С.С.Кіраль; Передм. С.С.Кіраля. – Львів, 1984. – 112 с.
Так появилася в 1896 р. його цінна праця: «Знесення панщини в Галичині», перша половина (стор. 287) – йдеться про незавершену працю О.Терлецького, частково опубліковану під назвою: Заневич Іван. Знесення панщини в Галичині. Причинок до історії суспільного житя і суспільних поглядів 1830 – 1848 pp. – Львів, 1895. – 287 с. О.Терлецький присвятив працю М.Драгоманову.
…перший начерк його пізніших «Літературних стремлінь», що наразі лишився в рукописі – йдеться про неопубліковану за життя О.Терлецького частину праці «Літературні стремліня галицьких русинів». Її рукопис віднайшов С.Федак і передав до бібліотеки НТШ. Була опублікована в 1903 р. І.Франком під назвою: Галицько-руське письменство 1848 – 1865 pp. на тлі тогочасних суспільно-політичних змагань галицько-руської інтелігенції. Не докінчена праця д-ра Остапа Терлецького / Видання редакції Літературно-наукового вісника; Переднє слово І. Франка. – Львів, 1903. – 146 с.
…видрукувана при збірнику писань Волод[имира] Навроцького, одного з первоначальників галицької «Молодої України», біографія його, написана Терлецьким – йдеться про біографічний нарис: Терлецький О. Згадка про життя Володимира Навроцкого // Творы Володимира Навроцкого. – Львів, 1884. – Т. І. – С. I-XLVIII.
…виступає з критикою галицького рутенства усно і в літературі (замітна його стаття «Галицько-руський нарід і галицько-руські народовці» в «Правді» 1874 p.)… – йдеться про статтю: Терлецький О. Галицько-руський нарід и галицько-руські народовці (Замість справоздання з Київської археологічної подорожі) // Правда: письмо літературно-політичне. – Львів, 1874. – Ч. 17. – 18 (30) жовтня. – С. 708 – 717; Ч. 18. – 3 (15) листопада. – С. 747 – 763. Праця незавершена.
У 1902 р. вже після смерті О.Терлецького цю статтю перевидав І.Франко окремою брошурою: Терлецький О. Москвофіли й народовці в 70-х pp. – Львів, 1902. – IV, 64 с. (Літературно-наукова бібліотека; ч. 37). І.Франко зробив деякі доповнення, спираючись на чернетковий рукописний варіант частини цієї статті під заголовком «Спомини з Київської подорожі» (див.: Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України. – Відділ рукописів. – Ф. 205 (О.Терлецький), спр. 4). Видаючи брошуру О.Терлецького, І.Франко змінив назву статті відповідно до її суті та змісту.
…і з заснуванням «Житя і слова «починає в ній друкувати пробу такого оброблення під титулом «Літературні стремління галицьких русинів, 1772– 1872» (під псевдонімом Іван Заневич) – йдеться про працю О.Терлецького: Заневич Ів. Літературні стремліня галицьких Русинів від 1772 до 1872 // Житє і слово: Вісник літератури, історії і фольклору / Видає Ольга Франко. – Львів, 1894. – Т. І. – С. 207 – 215, 358 – 370; Т. II. – С. 69 – 80, 198 – 204, 428 – 451; 1895. – Т. III. – С. 99 – 110, 274 – 285, 430 – 461; Т. IV. – С. 112 – 160, 272 – 302, 385 – 454. Хронологічно праця доведена до 1840-х pp.
Що було ще у Львові Русі, не роз’їхалося на вакації, зібралося на похорони… – на похороні О.Терлецького, що відбувся 11 (24) липня 1902 р. на Личаківському цвинтарі у Львові, були присутні депутати австрійського парламенту Ю.Романчук, О.Барвінський, А.Кос. Із надгробними промовами виступили канонік І.Чапельський, професор Львівського університету О.Колесса, редактор соціал-демократичного часопису «Воля» М.Ганкевич.
Про похорон О.Терлецького та оцінку його діяльності представників різних українських партійних угруповань див.: [б. п.] Д-р Остап Терлецкий // Діло (Львів). – 1902. – Ч. 151. – 9 (22) липня; [б. п.] Новинки. – На похорони б. п. Остапа Терлецкого // Діло. – 1902. – Ч. 154. – 12 (25) липня; [б. п.] Остап Терлецкий. 1850 – 1902 // Воля: Орган української социяльної демократиї (Львів). – 1902. – Ч. 14, 15. – 1 серпня; Павлик М. Остап Терлецький // Громадський голос: Орган українсько-руської радикальної партиї (Львів). – 1902. – Ч. 16, 17. – Вересень. – С. 121 – 123.
М.Мудрий
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 564 – 566.