[Промова з нагоди 25-літнього ювілею
літературної діяльності Івана Франка]
Михайло Грушевський
Остатні три десятиліття нашого віку будуть записані в історії нашої культури як час незвичайний, час пам’ятний і дуже втішний. Він буде уважатися героїчним часом українсько-руської національної й культурної поступової ідеї. Так, героїчним, хоч як поняття героїзму тяжко получити з нашими злиднями, з вічними історіями малодушності й недбалості, гіпокризії й зради. Адже боротьба з сими злиднями вимагає часом не меншого героїзму, ніж боротьба з уоруженим ворогом, і між подвигами Геракла рівно записана подорож до пекла і вичищення Авгієвих стаєнь.
Коли ми тепер сміливо можемо дивитися в будучину, певні, що наше слово не вмре, не загине, коли наш нарід займає гідне місце серед інших слов’янських народів і ми можемо без жалю порівнювати наші культурні здобутки з чужими, коли ми почуваємо себе на своїм місці в загальнім поході вселюдського поступу й можемо з іншими суспільностями прямувати до ідеалів вільності й справедливості, не сходячи з свого національного грунту – се все є заслуга передовсім остатніх трьох десятиліть.
Нам дорогі будуть завсіди діячі українського слова й ідеї з першої половини сього століття як первоначальники нашої роботи й будущої слави, але вони ставили йно перші кроки, пробивали перші стежки, не завсіди й передчуваючи, куди ті стежки будуть вести дальші покоління. Піднесення української ідеї в російській Україні в 1840-х pp., коли їй надано характер суспільно-політичний і заразом поставлено на ширшім грунті європейських змагань, було слідом здавлено урядовими репресіями. Розбуджена шумом європейської революції, стрепенулася Галичина, але заснула слідом наново, а під час того сну підміняно національні принципи 1848 р. теорією панрусизму, а народолюбні змагання – консервуванням галицької нужди. Приборкана Україна не могла прийти в поміч.
Тільки з кінцем 1850-х pp. починається там знову рух, правда – дуже недовгий, бо перепинений вже з 1863 p.; але його відгомін зараз дав себе чути й в Галичині. Національна ідея віджила. При активній і безпосередній участі українців засновуються перші національні часописі, і коло них скупляється гурток молодежі; зав’язуються перші народні інституції. Як скромно виглядав сей гурток супроти маси тодішньої галицької інтелігенції, що якраз тоді рішуче відвертається від національної ідеї й приймає підсунену їй теорію «исторических начал» і «одного народа!» Як скромні були перші кроки національної й поступової роботи! Україна могла тільки уривково підпирати галицьких націоналів, бо в ній антракти поступали за антрактами, і рух міг проявлятися тільки епізодично між заборонами. Сама програма національної роботи розвивалася дуже поволі. Я пригадаю: тільки орган українських націоналів
«Основа» рішуче заявляв в 1860-х pp., що для наукової роботи українці мають готову російську мову і не потребують заходитися коло вироблення власної наукової мови; пригадаю, що один з корифеїв українського відродження ще в 1880-х pp. виступав против змагань вивести українську літературу за тісні межі чисто селянського життя! Так поволі, кажу, вироблявся сам план національної роботи, а які же то трудності треба було перебороти для його здійснення! Ті славні наші галицькі обставини, де русинові з якимись вільнішими гадками не було попросту за що зачіпити руки! Та вічна нагінка за кождим енергічнішим проявом руського життя! Та підозріливість до всякого поступовішого кроку, всякої свобіднішої гадки!
Перша громадка галицьких націоналів в молодечім запалі не дуже оглядалася на сі обставини та сміло воювала з ворогами національної ідеї, свободи й поступу в найрізніших сферах, прикладаючи до себе партикуляризовану пізніше назву радикалів. Але з часом з гуртка переходить вона в партію; дбаючи, як і всяка партія, про своє можливе розширення, приймає в свою середину різнорідні елементи та починає оглядатися на вимоги і погляди сих елементів. Се було консеквентно і логічно з погляду розвою партії, але воно вносило трудності й неясності в національну роботу з огляду на ті принципи, які клалися в основу українського націоналізму.
Серед тяжких зверхніх обставин утруднялася ситуація в середині самого національного сторонництва та привела нарешті до розколу його на початку 90-х pp. Серед сеї внутрішньої еволюції, де тільки ще вияснялася програма українсько-руського націоналізму, вияснялася, розуміється, дорогою боротьби і получених з нею прикростей, і серед тої безграничної нужди зверхніх обставин вистояти на своїм місці і витривати до кінця – то вже одне було би заслугою сучасних поколінь. Але устоятись було мало; серед тих незвичайних перешкод треба було вести наперед національну роботу, культурну і політичну, і се вже вимагало великого посвящения, героїзму. Тож коли ми, зводячи свій культурний баланс при кінці століття, можемо виказати за сі останні десятиліття такий великий поступ, такі великі здобутки, то се є велика заслуга тих поколінь, що осягнули їх, перед цілою історією народу.
Сьогодні ми зібралися віддати честь одному з найвизначніших репрезентантів сих поколінь, одному з найголовніших робітників сих пам’ятних часів з нагоди 25-ліття його літературної діяльності.
Ми прийшли зложити йому подяку за те, що він, не зражаючись всіма трудностями, не покинув нашої убогої ниви і вірно працював на ній 25 літ. Ні різнородні нагінки й перешкоди, ні крайня матеріальна біда, ні тяжкі моральні прикрості не відібрали йому духу, не піддали йому гадки шукати легшого й спокійнішого життя в інших суспільних кругах. На се треба було великої, гарячої любові свого бідного народу, нашої – не своєї землі!
Ми прийшли зложити подяку йому за те, що він протягом сих 25 літ не жахався праці й не помітував нею, що він не дорожився собою й ставав до роботи скрізь, куди йно кликала його народна потреба. Красна література і театр, публіцистика і суспільні студії, наука і популярна література, не кажу вже за політичне і суспільне життя, – в усіх сферах нашого культурного життя ми бачимо ювілята, скрізь зоставляє він визначні сліди, підпорядковуючи свої особисті симпатії й нахили моментальним потребам своєї суспільності.
Ми прийшли зложити подяку йому за те, що він за весь сей час ніколи не спускав з очей тої основи, на котрій одиноко можливий дальший розвій нашої народності, – нашої народної маси, нашого селянства, що він ніколи не забував, що українська ідея не може бути іншою, як тільки щиро демократичною, масовою, всенародною, і сю сторону нашої національної ідеї неустанно підносив на всіх полях нашого культурного життя.
Ми прийшли зложити подяку йому за те, що він пильнував завсіди защіпляти на нашім національнім грунті ідеї вселюдського поступу, пам’ятаючи, що українська національна ідея не обмежується самим формальним націоналізмом, є не тільки справою мови і раси, а мусить бути поступовою й широко демократичною, а інакшою бути не може, що він при тім завсіди орієнтувавсь дійсними потребами нашого народу і всюди виходив з живих фактів, свобідний від надмірного доктринерства.
За се все ми прийшли зложити йому привіт і поклін! І коли тепер ми вже доробилися чогось і трохи легше стає нам, ми бажаємо йому сил і енергії серед сих легших обставин ще довго працювати на добро нашої спільної вітчизни, на славу і пожиток нашого народу.
Примітки
Вперше опублікована в журналі: ЛНВ. – 1898. – Т. 4. – Кн. 11. – С. 119 – 122. Прізвище промовця зазначене в тексті загального огляду.
Подається за першодруком.
Підготовку до ювілею І.Франка ініціювала галицька молодь, що гуртувалася навколо «Академічної громади», головою якої був обраний В.Гнатюк. Його ж було обрано головою ювілейного комітету. З почину комітету була видрукувана збірка композицій до поезій І.Франка «» та книга «Привіт Івану Франку». М.Павлик уклав бібліографію праць І.Франка, художник І.Труш написав портрет письменника. Урочистості відбулися 30 жовтня 1898 р. в залі поштового клубу. На зібранні виступили голова ювілейного комітету В.Гнатюк, голова HTШ М.Грушевський, представниця українського жіноцтва Н.Кобринська, довголітній приятель ювіляра М.Павлик, голова «Академічної громади» Г.Гарматій. Докладно про підготовку та святкування ювілею І.Франка див.: Мочульський М. З останніх десятиліть життя Франка 1896 – 1916. Спогади і причинки // За сто літ. – 1928. – Кн. 3. – С. 235-240.
Тільки з кінцем 1850-х pp. починається там знову рух… – йдеться про створення перших українських Громад. Докладно див.: Антонович М. З історії громад на рубежі 1850 – 1860-х років // Київська старовина. – 1998. – № 2. – С. 28 – 49; Палієнко М. Київська Стара Громада у суспільному та науковому житті України (Друга половина XIX – початок XX ст. ) // Там само. – С. 49 – 84.
…засновуються перші національні часописі… – першими часописами народовської течії були «Вечорниці» (1862 – 1863), «Мета» (1863 – 1865), «Нива» (1865), «Русалка» (1866).
…і коло них скупляється гурток молодежі… – йдеться про формування народовського руху в Галичині. За взірцем Київської громади представники західноукраїнської молоді в 1861 р. заснували дві перші напівтаємні громади у Львові серед студентів духовної семінарії та університетів. До 1864 р. народовецькі громади утворилися серед гімназичної молоді в Самборі, Перемишлі, Тернополі, Дрогобичі, Бережанах, Коломиї та в інших містах. Провідними діячами громад були С.Воробкевич, В.Шашкевич, К.Климкевич, Д.Танячкевич. Докладно див.: Середа О. Національна свідомість і політична програма ранніх народовців у Східній Галичині (1861 – 1867) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1999. – Вип.34. – С. 199 – 214; Мудрий М. Галицькі народовці в 60-х pp. XIX ст.: спроба модернізації української національної ідеї // Молода нація. – К., 1996. – Вип.3. – С. 213-219.
…прикладаючи до себе… пізніше назву радикалів – йдеться про об’єднання частини народовців у Русько-українську радикальну партію (1890).
Але з часом з гуртка переходить вона в партію… – йдеться про Русько-українську радикальну партію, створену в жовтні 1890 р. Провідну роль у формуванні її ідейно-політичної платформи та діяльності відіграв І.Франко. Докладно див.: Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки Наукового товариства імені Т.Шевченка. – Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. – Львів, 1991. – С. 71 – 110; Данилович С. Франко – духовний батько радикальної партії в Галичині // І.Франко у спогадах сучасників. – Львів, 1956. – Кн. 1.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 2, с. 480 – 481.