Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Передмова

Михайло Грушевський

Проблема нинішнього історичного моменту – визволення Росії з пут старого режиму й перетворення її на вільну і впорядковану державу – не вичерпується створенням умов вільного громадянського існування, ні навіть перебудовою, точніше сказати – поліпшенням її соціально-економічного ладу. Поруч з цими завданнями стоять інші, без належного вирішення яких її визволення буде вельми неповним. Росія – «імперія народів», серед яких державна народність становить лише меншість, – не може розвиватися вільно й успішно, доки в цій перебудові не буде забезпечене вільне та необмежене існування й розвиток її складових частин – її народів, доки в її розвитку, рухові, прогресі ці народи не побачать запоруку свого розвитку й прогресу. Без перетворення Росії на вільний союз народів немислиме її повне оновлення, повне звільнення від похмурих пережитків минулого.

Такою була керівна ідея, котру я намагався втілювати в своїх статтях з питань дня. І якщо тепер, з огляду на відчайдушний опір, який чинять усі темні сили минулого, вся увага й енергія суспільства зосереджені на одному пункті – забезпеченні вільного громадянського існування, – то це зовсім не уповноважує нас до звуження загальної перспективи визвольних завдань. І це слід пам’ятати й безупинно нагадувати суспільству.

Такий характер нагадування має нинішній збірник. У пропонованій книжці зібрані статті за два роки, від весни 1905 р., присвячені біжучим питанням життя Росії, завданням моменту з точки зору запитів і потреб її українського населення, та власне цим запитам і потребам. Писані не за якоюсь системою, а як відгуки на наболілі питання дня, вони часом взаємно перекриваються, часом залишають пробіли, але загалом, гадаю, дають не лише досить повне уявлення про сподівання й надії українського громадянства Росії, потреби і запити українського народу, але й більше – образ запитів і сподівань недержавних народностей Росії загалом, означаючи шляхи до бажаного вирішення завдань її перебудови згідно з інтересами й запитами її недержавної більшості. Адже запити й потреби українського народу я розглядав не з точки зору якихось його спеціальних історичних прав і привілеїв, а виходячи з загальної ідеї узгодження інтересів державного союзу з інтересами вільного й необмеженого розвитку народностей, що входять до його складу.

Публікуючи в одному збірнику ці розкидані по різних тогочасних виданнях статті, я мав на увазі читачів кількох категорій. Передусім мені хотілося, щоб ця книжка потрапила до рук земляка-українця, захопленого бурхливим потоком сучасного життя Росії й відірваного ним від місцевих інтересів. Мені хотілося, аби вона нагадала йому, що водночас із вирішенням загальних питань політичного й соціального визволення Росії український народ чекає від своєї інтелігенції, аби вона домоглася й створила для нього умови культурного й політичного існування, за яких він перестав би бути пасивним і бездіяльним глядачем того, що діється, – умови необмеженого культурного й суспільного національного розвитку. Нагадуванню про необхідність поєднувати більш загальні завдання нинішнього моменту зі своїми обов’язками перед власним народом присвячені дві вступні статті цього збірника, призначені для читачів-земляків.

Дві наступні статті звернені до читача, який цікавиться українським питанням і шукає відомостей для першого ознайомлення з цим питанням: одна ознайомить його у загальних рисах зі становищем української людності в Росії й тим, що називають українським питанням, друга – з розвитком політичної думки, національними й політичними запитами українського суспільства упродовж XIX ст.

Детальнішу картину культурного й суспільного руху українства дає мій «Нарис історії українського народу» (2-ге вид. 1906 р.), останні розділи якого містять досить детальний огляд сучасного стану українства в Росії та Австрії (розділ з оглядом сучасного становища українського народу в Росії вийшов також окремо під назвою «Українство в Росії, його запити й потреби»).

Подальші статті, V – VIII, мають найзагальніший характер («Єдність чи розпад?», «Автономія і національне питання», «Про зрілість і незрілість», «Наші вимоги»; сюди ж значною мірою відноситься і стаття XV: на конституційні теми). Вони присвячені національному питанню загалом – його вирішенню на грунті загальної перебудови держави на засадах національно-територіальної автономії і широкої децентралізації, здійсненої щодо всіх областей, всіх народностей Росії. Стаття VIII вміщує українську програму -minimum, вироблену спільно з українським клубом першої Думи. Разом з тим вона є програмою -minimum загальної перебудови Росії на принципах національно-територіальної автономії, як я її собі уявляю, позаяк українське питання я всюди розглядаю як інтегральну частину національного питання загалом, а реформу облаштування українських земель як частину загальної проблеми перебудови Росії на засадах національно-територіальної автономії.

Кілька невеликих статей, IX – XIV, відображають розвиток українського питання у 1905 – 1906 рр., аж до скасування заборони українського слова включно. Вони головним чином і присвячувалися питанню звільнення українського слова, і [тепер], після зняття з нього заборон мають, так би мовити, більше історичний інтерес. Але ми все ще живемо в атмосфері, створеній цими заборонами, і, на жаль, багато сказаного тут, ймовірно, ще довго матиме цілком реальне значення.

Статті XV – XIX висвітлюють різні питання дня з української точки зору – деталі конституційного ладу, аграрне, єврейське, університетське питання.

Врешті, три останні статті присвячені з’ясуванню наболілого питання польсько-українських стосунків на грунті Росії, і ще більше – на грунті Австрії, де ці стосунки проявилися особливо яскраво.

Такий короткий зміст цього збірника.

Російське суспільство останніми роками жило швидко. Перспективи і настрої змінювалися не місяцями, а днями. Та реальні умови російського життя змінювалися значно повільніше, і під новими конституційними ярликами продовжує жити старий режим, який нічому не навчився, нічого не забув за ці роки Sturm und Drang’у, лише знахабнів, став ще цинічнішим і безсоромнішим.

Під натиском громадського руху він робив вигляд, що готовий іти разом з цим рухом. Але насправді він лише «позначав рух на місці», кажучи мовою стратегії, і, зробивши крок уперед, звично боковим рухом намагався повернутися на стару позицію. Публіцистам довелося дуже швидко облишити обговорення питань по суті й цілковито зайнятися викриттям цих удаваних пересувань, неодноразово повертаючись до обгрунтування тих положень, які мали служити вихідними пунктами прогресивного руху.

Замість таких повторень я пропоную збірник статей, написаних про одне з тих основних питань, вирішення яких повинно лягти в основу оновлення Росії, – питання національного. Для здійснення вимог, що слугували рушійним мотивом цих статей, не зроблено за цей час майже нічого. Мені довелося місцями дещо підновити другорядні подробиці, додати примітки, що вказують на подальші стадії порушених питань, та найчастіше змінювати не було що. І замість того, щоб знову й знову з’ясовувати все ті ж основні положення цього питання, я прошу читача, який цікавиться цією національною проблемою – поєднанням інтересів народностей Росії з інтересами її розвитку й руху, умов успішного розвитку державного союзу з умовами необмеженого розвитку народностей і його областей, – прочитати пропоновані статті.

Якщо він дуже цінує час, нехай пропустить статті IX – XIV; якщо його не цікавить українство спеціально – нехай пропустить статті І – II, XXI. В решті [статей], поряд з тим, що стосується спеціально українського питання, він знайде значно більше загального, що стосується національного питання Росії взагалі, оскільки українське питання я ніде не ставлю у виняткове становище й не виділяю з загального питання перебудови Росії на засадах національної рівноправності й вільного розвитку її народностей і національних областей.

Львів, 15 березня 1907 [р.]


Примітки

Друкуємо за збірником: Освобождение России… – С. III – VIII.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 385 – 388.