Гонта
Михайло Грушевський
Гонта Іван, один із видатних провідників українського повстання 1768 р. (т. зв. Коліївщини) і взагалі один із найпопулярніших героїв українського минулого. Дуже швидко він став надбанням легенди, предметом палкого обожнювання для українських мас і жаху й огиди для панівного польського класу Західної України. З записок, що вийшли з-під пера представників цього класу, ми мусимо черпати свідчення про нього, а поза цим джерелом, досить каламутним, ми маємо вельми мало достовірних документальних відомостей про Г[онту].
Він походив з селянської родини с.Росошок, поблизу Умані, з уманських маєтків Потоцьких, служив у них у надвірній міліції і завдяки здібностям і певній освіті здобув визначне становище в уманських маєтках. За словами очевидців, які його пам’ятали, це був гарний, видний чоловік, який стояв на рівні тодішньої шляхетської культури цієї віддаленої провінції Речі Посполитої. Його офіційною посадою було звання сотника уманської міліції, але при цьому він користувався особливою довірою тодішнього власника Салезія Потоцького, який вирізняв його з-поміж службовців і, мабуть, наділяв його більшою прихильністю. За свою службу він отримав в оренду своє рідне село Росошки й сусідню Орадівку; у Росошках досі стоїть стара дерев’яна церква, на вхідних дверях якої вірізьблений напис, що свідчить про спорудження цієї церкви «паном Іоанном Контою в 1763 г.».
Це, зрештою, була не єдина церква, «фундована» Г[онтою]: в с.Володарці Сквирського пов[іту] також була церква його ктиторства, де збереглися портрети Г[онти] і його дружини. Бурхливий 1768 р. вибив Г[онту] з цього скромного добробуту. Передусім, очевидно, Барська конфедерація, до якої схилялася місцева адміністрація, а сам Потоцький ставився ворожо, зіпсувала стосунки Г[онти] з місцевою адміністрацією і, цілком можливо, сприяла ззовні його союзові з гайдамаччиною.
Г[онта], як довірена особа Потоцького і як представник місцевих українських настроїв, із якими він, як показує його ктиторство, зовсім не поривав, неприязно ставився до шляхетської конфедерації; з адміністрацією в нього почалися великі непорозуміння, остання дивилася на Г[онту] підозріливо, виношувала плани його арешту й суду за підозрою у зносинах із гайдамаками. З огляду на те, що гайдамаки виступали виконавцями волі російської імператриці й союзників рос[ійських] військ, які боролися з конфедерацією, дуже ймовірно, що на цьому грунті в Г[онти] справді зав’язалися перші зносини з гайдамаччиною.
Очевидно, що і свій перехід на бік останньої він не вважав суперечним із інтересами свого патрона. Так чи інакше, коли гайдамацькі загони Залізняка наблизилися до Умані, Г[онта] зі своєю міліцією перейшов на його бік і цим вирішив долю Умані. Про накази Г[онти], який був головним управителем Уманського ключа, залишилися вельми скупі відомості, і ця його роль була дуже короткою: за тиждень Г[онту] вже схопили російські війська, які з союзників перетворилися на впокорювачів гайдамаччини. Г[онта] зазнав жахливої страти. У народній пам’яті Г[онта] залишився героєм-борцем за право народу; таким оспівав його Шевченко в «Гайдамаках» на підставі народних оповідей.
Згодом, у 1789 p., коли серед польської шляхти виникла велика тривога через чутки про підготовку нового повстання, у судових свідченнях зустрічаємо оповіді про сина Г[онти], про дозвіл імператриці, яка зібрала військо й приготувала велику руїну» для панів-шляхти. Такі чутки про Г[онту] молодшого відомі й пізніше, в 1826 р.
Див.: В.Антонович, «Уманский сотник Ив[ан] Гонта» («Киевская старина», 1882, № XI) і передмова до «Архива Юго-Западной России», ч. III, т. V (про тривогу 1789 р.), а також «Матеріали до історії Коліївщини» в «Записках Наукового товариства ім. Шевченка», т. 62 і 79.
Примітки
Публікується за виданням: Грушевский М. Гонта // Энциклопедический словарь т-ва «Братья А. и И.Гранат и К-о». – СПб., 1913. – 7-е изд., соверш. перераб. – Т. XV. – С. 430-432.
З записок, що вийшли з-під пера представників цього класу – близько десяти джерел мемуарного походження становлять ту джерельну базу, що визначає відомості про життя й участь у Коліївщині І.Гонти. Щодо достовірності, залежно від часової і географічної віддаленості їх написання від подій 1768 p., вони є нерівноцінними. Детально мемуари, в яких йдеться про Гонту, охарактеризував В.Антонович, див.: Антонович В. Уманский сотник Иван Гонта (1768) // Киевская старина. – К., 1882. – Кн. XI. – С. 250-276.
…Салезія Потоцького… – Потоцький Францішек Салезій (1700 – 1772) – белзький гродовий староста (1720 – 1767), київський воєвода (1756 – 1772). Впливовий магнат в останній період існування Речі Посполитої. На початку 1730-х pp. безуспішно домагався руки Софії із Сенявських Денгоф, спадкоємниці величезних маєтностей свого роду, але на ній одружився князь Август Чарторийський, що згодом зіпсувало стосунки Потоцького із Чарторийськими, «фамілією» (спорідненими родами) і королем Станіславом Августом. Користувався протекцією свого двоюрідного дядька Юзефа Потоцького – коронного великого гетьмана, лідера «патріотів». Після смерті в 1723 р. батька Юзефа, коронного великого скарбника, успадкував містечко Кристинопіль (сучасний Червоноград), де облаштував резиденцію.
В 1732 р. по смерті свого дядька, белзького воєводи Станіслава, став дідичем обширних маєтків у Брацлавському та Подільському воєводствах (Умань, Тульчин, Торговиця, Могилів, Браїлів). Від 1753 р. регіментар українських прикордонних територій Речі Посполитої. Очолював українську партію (польських офіцерів, які командували прикордонними залогами). Забезпечував оборону своїх володінь від гайдамаків, обсаджуючи головно Умань і Тульчин надвірною міліцією (т. з. уманські козаки). На початок 1770-х pp. власник 70 міст і кількасот сіл. Детальніше див.: Czeppe М. Potocki Franciszek // Polski Słownik Biograficzny. – Т. XXVII/4. – Wrocław, etc., 1983. – S. 814-823.
…село Росошки й сусідню Орадівку… – Салезій Потоцький помітив Гонту під час кількаразової його служби у придворній сторожі в Кристинополі. Через певний проміжок часу Гонта увійшов у його довір’я і через те, що він став надійним інформатором воєводи щодо урядування адміністраторів уманських маєтків і настроїв місцевої шляхти, отримав села – рідне Росошки (тепер с.Розсішки Христинівського р-ну Черкаської обл.) і Орадовку (тепер с.Орадівка того ж району) у власність, які приносили щорічно 20 000 злотих прибутку (Антонович В. Уманский сотник Иван Гонта (1768) // Киевская старина. – К., 1882. – Кн. XI. – С. 254; Уманская резня (Записки Вероники Кребс) / Перевод с предисловием И. М. Рева. – К., 1879. – С. 17-18).
…с.Володарці Сквирського пов[іту]… портрети Г[онти] і його дружини – В.Антонович зазначає, що в цьому селі у Воздвиженській церкві серед портретів інших її ктиторів ще до 1847 р. знаходився портрет Гонти і його дружини (Антонович В. Уманский сотник Иван Гонта. – С. 255). Також відомо, що існував другий портрет Гонти, випадково знайдений у закинутому шляхетському помісті в Немирові 1876 р. під час квартирування російських військ. Детальніше днв.: Добротворский Н. Портрет Гонты // Киевская старина. – К., 1885. – Кн. VIII. – С. 736 – 738.
…сам Потоцький ставився ворожо… – С.Потоцький намагався маневрувати між барськими конфедератами і королівським двором, ухиляючись від прохання конфедератів надати військову підмогу через побоювання знищення українських маєтків.
…що гайдамаки виступали виконавцями волі російської імператриці й союзників рос[ійських] військ… – насправді грамота імператриці Катерини II, нібито переданої ігуменом Мотринецького монастиря М.Значко-Яворським одному із лідерів Коліївщини запорозькому козакові М.Залізняку на підтримку польського короля, була фікцією.
Г[онта] зазнав жахливої страти – судовий процес над гайдамаками проводила військова комісія під головуванням коронного польного обозного І.Стемпковського у містечку Кодні поблизу Житомира. Комісія оголосила смертний вирок близько 700 гайдамакам. Вирок Гонті був визначений таким чином: десять днів відривати частини шкіри у вигляді ременів, на одинадцятий відрубати ноги, дванадцятий – руки, тринадцятий – вирвати серце, а на чотирнадцятий відтяти голову і потім ці частини тіла прибити на шибеницях у чотирнадцяти містах України.
Однак командуючий коронними військами в південно-східних воєводствах держави коронний великий ловчий Ксаверій Браницький, який долею випадку виконував роль судді над гайдамаками, пом’якшив вирок, наказавши відрубати голову на третій день після катувань, а потім знущатися над трупом Гонти (Антонович В. Уманский сотник Иван Гонта. – С. 274 – 275). Його стратили 14 липня 1768 р. у селі Сербах (нині с.Гонтівка Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.).
Більшість польських мемуаристів, очевидців події, або їх інтерпретаторів описують моральну стійкісь Гонти до і в момент страти (Ochocki J.D. Pamiętniki / Z pozostałych po nim rękopisów przepisane і wydane przez J.I.Kraszewskiego. – T. I. – Wilno, 1857. – S. 108; Opis krótki w mieście Humaniu od czerni ukraińskiej dnia 20 miesiąca Czerwca roku zdziałanej. Z akt klasztoru humańskiego księży basylianów wyjęto w XVIII wieku // Bunt Żeleźniaka і Gonty. – Poznań, 1842. – S. 145 (Obraz Polaków і Polski w XVIII wieku). Інший мемуарист, навпаки, наголошує на великій депресії, в якій І.Гонта перебував в останні хвилини життя (див.: Грушевський М. Матеріали до історії Коліївщини: IV. Оповідання очевидця про смерть Гонти // Його ж. Твори: У 50 т. – Львів, 2006. – Т. 8. – С. 361-363).
…В.Антонович, «Уманский сотник Ив[ан] Гонта» («Киевская старина», 1882, № XI)… – йдеться про статтю: Антонович В. Уманский сотник Иван Гонта (1768) // Киевская старина. – К., 1882. – Кн. XI. – С. 250-276.
…передмова до «Архива Юго-Западной России», ч. IІІ, т. V (про тривогу 1789p.)… – Антонович В.Б. Волынская тревога 1789 г. // Акты о мнимом крестьянском восстании в юго-западном крае в 1789 г. // Архив Юго-Западной России. – К., 1902. – Ч. 3. – Т. 5. – С. 1-99.
…»Записках Наукового товариства ім. Шевченка», т. 62 і 79 – йдеться про публікації: Франко І. // ЗНТШ. – Львів, 1904. – Т. LXII. – С. 1 – 40; Грушевський М. Оповідання очевидця про смерть Гонти // Там само. – Львів, 1907. – Т. LXXIX. – С. 94-96.
А. Фелонюк
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 340 – 341.