Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

25.02.1897 р. До Н. І. Тобілевича

Елисаветград, 25 февраля 1897 г.

Назаре, сину мій коханий!

По скінченні сезону виїдемо на хутір одпочивати від щоденних турбот. Я приймуся за працю літературну, і хоч ще сам не знаю, що буду писати, бо єсть три теми і одна трохи невикінчена п’єса, а все ж таки робити треба.

У нас на цих днях сталася реорганізація: всю трупу ми хочемо заснувати на паях. Згодилися на таку економічну форму тільки 17 чоловік, решта на жалованні. В той час, коли ми це діло зовсім урахували, одібрали од Миколи листа, в котрім він пише, що бажав би з нами з’єднатися в одну спільну трупу. Ми згодні і послали йому умовини, котрі, певно, він не прийме, бо через те, що ми зробили вже договір з своєю трупою, нам не можна нікого викинуть з своєї спілки, а йому важко буде згодитись на те, щоб пристать тільки з Марією Константинівною. Одповіді від нього ще не маємо, тим часом хотілося б дуже з’єднатися «докупи, щоб не боліло в пупі».

Цікавий інцидент вийшов в наших стосунках з Бучинським [директором Єлисаветградського реального училища.] і Прокишем [директором класичної гімназії в Єлисаветграді.]. Пораявшись, ми назначили на масляну п’ятницю спектакль по случаю 36-літньої годовщини з дня смерті поета Тараса Шевченка: «» і кантата «» [кантата М. В. Лисенка.]. Бучинський і Прокиш згодились пустить дітей (Панас їздив до них). Діти розкупили почти всі білети. Ціни були дешеві (2 р. 40 к. і 1 р. 40 к. в ложі, а в партер де завгодно – 50 коп.)

Перед початком спектаклю приходить Бучинський і говорить своїм акцентом і з чеськими удареніями: «Знаєте циркулирует слух, что этот спектакль назначен с целью сделать демонстрацию против правительства и главным центром демонстрации есть кантата «Бьют пороги»; мы как педагоги не можем допустить такого положения, чтобы дети участвовали в политической демонстрации, и потому прошу выбросить кантату, иначе мы не пустим детей, они возвратят билеты».

Ніякі докази з моєї сторони, що це вигадка, що ніякої такої мети в спектаклі немає, що це тільки споминки про великого поета, що в Росії ніхто не рискуватиме робити таку жалку демонстрацію, що спектакль дозволив поліцмейстер, що в Єлисаветі і малоросіян мало, і так багато всяких інших елементів, що нема навіть для кого робити демонстрацію, – не помогло. Бучинський як тупоголовий осел уперся на своєму.

В цей час у нас в уборній був Андр[ій] В[італійович] Лисенко, брат композитора кантати, і як знайомий Прокиша, каже, що Бучинський тупиця, а от Прокиш – чоловік розумний, і Бучинський його слухає. Так їдьте до Прокиша побалакати і просіть його переконати Бучинського. Поїхав. Цілий час не було. Приїздить. Показились, каже, чехи, і Прокиш ту ж пісню співає і як осел уперся на своєму. Певно, і перша ініціатива вийшла від нього. Що його робить? Мусили викинути кантату, щоб дать дітям можливість буть на спектаклі. Так он то які директора – далеко більші жандарми, ніж самі жандарми. Поліція дозволяє, так вони й поліції не вірять. Скоро й самі собі не будуть вірить і один другого посадять в кутузку за неблагонадежність.

Бережи здоров’я! Нема нічого в світі кращого й милішого як здоров’я. Не зачіпай баб!

Любящий тебе батько

Ів. Тобілевич


Примітки

Вперше опубліковано в журналі «Театр», 1940, № 3. Подається за цією публікацією.

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 232 – 233.